Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05 вересня 2018 р. № 649-р « Про заходи, спрямовані на детінізацію відносин у сфері зайнятості населення» передбачається проведення Державною службою України з питань праці, Державною фіскальною службою України, Пенсійним фондом України, Національною поліцією України, іншими центральними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування спільних комплексних заходів, спрямованих на детінізацію ринку праці та вдосконалення контролю за оформленням трудових відносин із найманими працівниками.
В міру переходу до ринкової економіки в комерційних колах спостерігається таке явище як здійснення працівником трудової функції шляхом поширення на ці відносини договірної конструкції "надання послуг особистого найму", спостерігається поступове зникнення межі між цивільним і трудовим договором.
Таким чином метою роботи стала необхідність у проведенні правового аналізу ознак котрі вирізняють та об’єднують цивільно-правовий та трудовий договори, як різновиду правовідносин між замовником робіт(послуг) та виконавцем – фізичною особою.
Відповідно до статті 43 Конституції України,кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Згідно статей 12,13,30 Цивільного кодексу України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд і не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється Цивільним кодексом і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 21 Кодексу законні про працю України трудовий договір - це угода між працівником і власником, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуватися внутрішнього трудового розпорядку, а власник зобов'язується виплачувати заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Тобто трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції.
Цивільно-правовий договір є угодою двох або більше осіб стосовно встановлення, зміни або припинення цивільних прав і обов'язків. Так ст.626 ЦК визначено загальне поняття цивільно-правового договору. Виконавець робіт, на відміну від найманого працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку. Наказ (розпорядження) про прийом на роботу не видається. Сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами ст.208 ЦК. Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів праці, і в разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється. Сторонами трудового договору є працівник і роботодавець (власник або уповноважений ним орган), а цивільно-правового - замовник і виконавець. Виконавець, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, самостійно організовує свою роботу (якщо іншого не передбачено цивільно-правовим договором) і виконує її на власний ризик. Питання використання матеріалів та інструментів, необхідних для надання послуг або виконання робіт, визначається умовами цивільно-правового договору. Законодавство про працю на такі відносини не поширюється.[5]
Характерними ознаками трудових відносин є систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат); підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку; виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 "Класифікатор професій", затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 р. N 327; обов'язок роботодавця облаштувати та надати робоче місце, засоби необхідні для виконання обов’язків за посадою; дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації з урахуванням Закону України "Про охорону праці" тощо.
Трудовий і цивільно-правовий договір відрізняються за предметом. Згідно вимог трудового договору працівник зобов’язаний виконувати не індивідуально визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посад відповідної кваліфікації. Причому після закінчення виконання якого-небудь визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Працівник зобов'язаний виконувати будь-яке завдання роботодавця, що належить до його посадових обов’язків згідно професії та спеціальності, що передбачено трудовим договором.
Предметом цивільно-правових відносин є сам результат отриманий, як наслідок його виконання. Тому цивільно – правові договори застосовуються, як правило, для виконання разової конкретної роботи, і у разі досягнення цієї мети договір вважається виконаним і дія його припиняється, на відміну від трудового, який продовжує діяти і не має прямої залежності від результату виконаної роботи, та припиняється лише у визначених КЗпП України випадках.
Однією з відмінностей є і те, що при виконанні трудового договору працівник зобов’язується виконувати покладені на нього завдання самостійно і в межах правил встановлених роботодавцем, в свою виконавець цивільно-правового договору(зокрема таких як, договір підряду, надання послуг та ін..) відповідає за кінцевий результат і може залучати інших осіб до виконання роботи за договором.
В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України від 05.02.2014 р. у справі № 6-48920св13 зазначалося, що головною ознакою, котра відрізняє трудові відносини від підрядних, є те, що трудове законодавство регулює процес трудової діяльності, її організації, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності лишається поза його межами, водночас метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець за договором, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує та виконує свою роботу.[3]
Працівникові оплачують роботу у вигляді заробітної плати відповідно до умов трудового чи колективного договору, а за умовами цивільного договору оплату виконавцю нараховують як винагороду залежно від обсягів виконаних робіт. Різниться і порядок нарахування, у трудових правовідносинах це процедура, що формується відповідно до Положення обліку робочого часу на підприємстві, зазвичай табель обліку робочого часу, у випадку ж цивільних правовідносин, це акт приймання робіт (послуг), за формою погодженою сторонами договору.
Крім того, згідно норм встановлених цивільним кодексом сторони мають право зазначити в цивільно-правовому договорі умову про часткову оплату. У трудовому договорі зазначають зарплату за виконання трудової функції протягом певного періоду.
Трудові і цивільно-правові договори містять різні форму та порядок матеріальної відповідальності. Так, у випадку цивільних правовідносин винний у заподіянні шкоди, повністю відшкодовує збиток, а також відповідає за неякісну роботу і порушення строків. Крім того сторони договору можу узгодити розмір пені або неустойки яку сплатить винна сторона, якщо не виконає роботу вчасно або надасть неякісні послуги. Таким чином встановлюється відповідальність за невиконання зобов’язань. У трудових правовідносинах працівник несе обмежену матеріальну відповідальність за заподіяння реальної шкоди.
Аналізуючи відмінності між трудовим та цивільно-правовим договором слід звернутись до позиції Львівського окружного адміністративного суду в постанові від 04.04.2017 р. у справі № 813/4148/16: оскільки законодавство не містить обов’язкових приписів, у яких випадках сторони зобов’язані укладати трудові договори, а в яких — цивільно-правові договори (угоди) на виконання певних робіт, тоді сторони договору вільні у своєму виборі щодо форми оформлення відносин, а тому вони на свій розсуд вправі визначати вид такого договору.
За результатами проведених досліджень, слід зазначити, що основною ознакою, що відрізняє відносини за цивільно-правовим договором від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
Література:
1. Конституція України 254к/96-ВР, чинний, поточна редакція — Редакція від 21.02.2019, підстава - 2680-VIII
2. Лист Міністерства соціальної політики України від 23.05.2017 р. № 10620/0/2-17/13 «Щодо використання праці фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру»
3. Постанова Верховного Суду України від 8 травня 2018 р. №127/21595/16-ц
4. Кодекс законів про працю від 10.12.1971р. №322-VIII
5. Цивільний кодекс України від 6 січня 2003 року № 435-IV
6. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 05 вересня 2018 р. № 649-р « Про заходи, спрямовані на детінізацію відносин у сфері зайнятості населення»
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
