Шлюб і сім'я відносяться до числа таких явищ, інтерес до яких не слабшає з моменту їх виникнення і до наших днів. Це пояснюється тим, що їх багатогранність і значимість в житті людей займають чимало місця. Шлюб і сім'я є об'єктами дослідження багатьох наук, а саме, філософії, соціології, права, медицини, психології тощо. Подружні відносини є досить істотними у створенні й функціонуванні родини, адже фундаментом будь-якої сім'ї завжди є подружжня, тобто шлюбна пара [1].
Слід наголосити, що інститут шлюбного договору для українського сімейного законодавства є відносно новим. Так, дослідженню договірного регулювання сімейних відносин присвятили себе В. Озель, О. Бирилюк, І. Жилінкова, Я. Щапов та інші.
Метою роботи є комплексний аналіз інституту шлюбного договору за чинним законодавством України.
Шлюб - це союз чоловіка і жінки, метою укладання якого є створення сім'ї. Сьогодні, український законодавець дозволяє регулювати шлюбні правовідносини шлюбним договором, але лише майнові відносини, що виникають між подружжям. Це прямо зазначається в п. 3 ст. 93 Сімейного кодексу України (далі - СК України). Тому, що Конституція України (далі - Конституція ) гарантує, що особисті немайнові права людини й громадянина є непорушними і ніхто не має права на них зазіхати [4].
Глава 10 СК України забезпечує умови, якими регулюється шлюбний договір. Можна сказати, що шлюбний договір має одне основне значення, а саме, він врегульовує тільки майнові відносини подружжя згідно їхній волі. Проте повинні враховуватись їхні особисті погляди на взаємовідносини в сім'ї. Частина 2 статті 7 СК України визначає, що сімейні відносини можуть бути урегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками [5]. Це стосується насамперед шлюбного контракту, який з 1 січня 2004 року називається «шлюбним договором».
Інститут шлюбного договору, який вже дуже давно існував і успішно використовувався в країнах Європи та США, в нашому законодавстві з'явився більш ніж 10 років тому, коли 23 червня 1992 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб і сім’ю України», відповідно до якого Кодекс було доповнено статтею 27, яка передбачає можливість укладання шлюбного контракту між особами, які вступають у шлюб [1].
1 січня 2004 року набирає чинності Сімейний кодекс України в якому приділено значно більше уваги шлюбному договору, ніж в Кодексі про шлюб і сім’ю в Україні, в якому відповідному питанню було відведено всього єдину статтю. Порядок укладання шлюбних контрактів був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1993 р. № 457, яка зі вступом в дію Сімейного кодексу втратила чинність. Новий Кодекс присвятив питанню порядку укладення, змісту та форми договору цілу главу, яка визначає окремий порядок визначення у шлюбному договорі правового режиму майна подружжя, користування житлом, а також права на утримання.
Шлюбний договір - це угода осіб, що подають заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям. З поданого визначення можна стверджувати, що шлюбний договір укладається відповідно до виявленного бажання сторін як до реєстрації шлюбу так і після реєстрації шлюбу. В шлюбному договорі може бути включена низка різних питань. Проте основне питання договору - це визначити майнові права подружжя у випадку розлучення. За допомогою шлюбного договору не можна врегульовувати особисті (немайнові) відносини подружжя, а також особисті ( немайнові) відносини між ними та дітьми [2].
Також шлюбним договором передбачаються майнові права та обов'язки подружжя, зокрема питання, пов'язані з правом власності на рухоме та нерухоме майно, що було придбано до шлюбу, так і під час шлюбу, на майно, отримане в дар чи одним із подружжя, питання, що пов'язані із утриманням подружжя, а також майнові права та обов'язки подружжя як батьків та інші [5].
Основною умовою шлюбного договору є те, що такий договір потрібно укладати у письмовій формі і нотаріально посвідчувати. Шлюбний договір складається в трьох примірниках, один з яких зберігається в справах нотаріальної контори, а два інші видаються кожному з подружжя. І тому договір набуває чинності у день його нотаріального посвідчення. Проте, якщо шлюбний договір вкладається особами, що хочуть одружитися (наречені), то такий правочин буде вважатися як правочин з відкладальною умовою і вступить в дію з моменту реєстрацію шлюбу.
Як і всі договори, так і шлюбний договір може бути припинено його дію. Законодавець передбачає дві підстави для його припинення:
1) подання нотаріусу заяви про відмову від нього (ст. 101 п. 2 СК) [5];
2) розірвання такого договору на вимогу одного з подружжя за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення, зокрема в разі неможливості його виконання (ст. 102 СК)[5].
Відповідно до СК України шлюбний договір також можна визнати недійсним. Шлюбний договір може бути нікчемним і оскаржуваним. Питання щодо недійсності шлюбного договору може виникнути також у разі, якщо не дотримано законодавчої вимоги щодо його форми, або його зміст суперечить положенням українського законодавства та моральним засадам суспільства. Наприклад, подружжя при укладенні шлюбного договору знехтували положеннями ст. 93, 94 СК України і врегулювали в ньому порядок реалізації не лише своїх майнових, а й особистих немайнових прав та не посвідчили договір нотаріально.
Суд може визнати шлюбний договір недійсним повністю або частково. Якщо шлюбний договір визнано недійсним частково, в решті частин він збереже свою дію. Відповідно до ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо є можливість припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини [5].
Оскільки шлюбний договір є актом вільного волевиявлення, сторони можуть включити до нього інші умови майнового характеру, які не суперечать загальним засадам регулювання сімейних відносин, що визначені у ст. 7 СК.
Найважливішою особливістю шлюбного договору є те, що ним майнові права й обов’язки подружжя може бути визначено інакше, ніж це передбачено загальними правилами сімейного законодавства. Зокрема:
- може бути встановлено, що певне майно, яке належало одному з подружжя до шлюбу або буде одержано під час шлюбу в дар, стає їхньою спільною сумісною власністю;
- може бути визначено на розсуд подружжя розмір часток у праві власності на майно, що буде нажите в період шлюбу;
- може бути передбачено умови поділу спільного майна в разі розірвання шлюбу, а також порядок погашення боргів кожного з подружжя за рахунок спільного чи роздільного майна.
Шлюбний договір може містити також положення про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень про спільну сумісну власність і вважати це майно спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них [3].
У шлюбному договорі сторони можуть передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб. Наприклад, можна включити до договору положення про те, що подружжя зобов’язується утримувати непрацездатних батьків, когось з них, або дітей, народжених не в спільному шлюбі, надавати цим особам грошову допомогу або/та надати їм можливість проживати разом з подружжям, виділивши окрему кімнату в будинку чи квартирі тощо.
Таким чином, шлюб в основному розуміється як цивільно-правовий договір і як інститут особливого роду. З даної роботи можна дійти висновку про те, що за своєю правовою природою шлюб не є договором. Державна реєстрація шлюбу є адміністративним актом, а що виникає шлюбне правовідношення – інститутом особливого роду, в якому присутні елементи багатьох цивільно-правових інститутів. Шлюбний договір виступає регулятором цих відносин. Тому, шлюбний договір - це, перш за все, угода про вирішення спірних питань життя сім’ї, укладена між особами які вступають у шлюб, або подружжям. Шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Циверенко Г. П. Шлюбний договір: українська сучасність // Вісник Дніпропетровського університету імені Альфреда Новеля. 2014. № 1 (4).
2. Щербинін С. В. «Жіноче право» у контексті давньоруської звичаєво-правової культури // Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв. 2013. №4.
3. Жилінкова І. В. Розвиток інституту шлюбного договору // Вісник Академії правових наук України. 2002. №1(28).
4. Конституція України: Закон України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР. URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 (дата звернення 26.02.2019 р.).
5. Сімейний кодекс України: Закон України від 10.01.2002 № 2947-IІІ. URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 (дата звернення 01.03.2019 р.).
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
