Стимулювання у службовому праві варто розглядати як різновид адміністративної процедури, враховуючи наявність всіх обов’язкових ознак такої процедури. В той же час дискусійним у вітчизняній адміністративно-правовій науці є питання стадійного поділу цієї процедури. Це зумовлене, перш за все, розпорошеністю нормативних засад стимулювання у різних за юридичною силою нормативно- правових аспектах, які визначають його специфіку щодо різних видів публічних службовців, видів стимулів тощо. Розмежовуючи стадії, етапи та дії стимулювання, можна погодитися із потребою виокремлення двох моделей стадійності стимулювання у службовому праві – «спрощеної», яка включає мінімально необхідну кількість стадій( вона є характерною для тих стимулів, застосування яких є прерогативою керівника державної служби органу), а також «ускладненої» , яка, у свою чергу, включає розширений перелік, передбачає залучення інших суб’єктів процедурних правовідносин.
Отже, «спрощена» модель стимулювання у службовому праві – це сукупність послідовно здійснюваних, логічно зумовлених дій у межах стадій: порушення, розгляду і прийняття акту, виконання. «Ускладнена» модель стимулювання передбачає певну послідовність логічно здійснюваних дій у межах стадій: порушення, погодження, розгляду і прийняття акту,виконання. Кожна із них включає етапи (підготовку подання, перевірку відомостей, направлення подання, його реєстрація, погодження, підготовка висновку, подання уповноваженому органу, оприлюднення акту, оформлення виконання тощо).Слід зазначити, що, окрім цих стадій,цілком логічним вбачається унормування засад й інших стадій, які , як правило, мають факультативний характер, - оскарження акту стимулювання, відмови від стимулу, позбавлення стимулу. Хоча у вітчизняному чинному законодавстві в наявності деякі положення, присвячені окремим діям і , навіть, етапом вищезазначених стадій, у нормативно-правових актах, зорієнтованих на врегулювання відносин за участю окремих видів публічних службовців, або ж щодо ресурсу окремих видів стимулів у публічно-службовій сфері(наприклад, щодо державних нагород або ж відомчих заохочувальних відзнак працівників Національної поліції), в той же час взагалі відсутні уніфіковані засади щодо цих стадій процедури стимулювання у службовому праві в цілому, що зумовлює проблеми на практиці. Вбачається логічним: а) уніфікувати всі засади стимулювання як виду адміністративної процедури а Адміністративно-процедурному кодексі України;б) узгодити їх із розділом Службового кодексу України, в якому закріплені засади використання ресурсу стимулів у публічно- службовій сфері;в)визначити і закріпити «базовий» понятійний апарат – «заслуга», «стадія», «стимул», «стимулювання», «ініціатор», «акт стимулювання», тощо; г)оптимізувати коло суб’єктів процедури за рахунок зменшення тих, хто «погоджує» справи, одночасно посилити засади публічності, відкритості, участі громадськості; д)закріпити засади оскарження акту стимулювання, відмови від стимулу та позбавлення стимулу;е) деталізувати розумні строки стадій процедури.
Література:
1. Заохочення у службовому праві:навч.посібн./ Н.О.Армаш, Ю.А.Берлач, І.В. Болокан [та ін..];за заг.ред. Т.О.Коломоєць, В.К.Колпакова. К.: Ін Юре,2017.360 с.
2. Козачук Д.А. Заохочувальні адміністративні процедури: Автореф.дис..,к.ю.н.: 12.00.07. Одесса, 2010.22с.
|