На сьогодні внаслідок ускладнення взаємодії суспільства з природою, перед людством актуальним постає питання ролі права громадян на безпечне для його життя та здоров’я навколишнє природне середовище. Людина є живою істотою, яка не може існувати поза природою, тому ефективна взаємодія суспільства з довкіллям є найважливішим чинником поліпшення життя і здоров’я. Для збереження генофонду людське суспільство повинно активніше сприяти вирішенню проблем екології і охорони здоров'я, недопущенню негативних наслідків впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище.
Право на безпечне довкілля (навколишнє середовище) є самостійним правом. Було б не зовсім правильно розглядати його лише як частину якого-небудь іншого права, зокрема права на охорону здоров'я. Зрозуміло, що здоровою людина може бути тільки у разі проживання у відповідних природних умовах. Проте здоров'я людини і безпечне довкілля є різними об'єктами правової охорони, для них характерні свої специфічні форми і методи правового регулювання [1, с.30].
Так, проблема прав людини на сприятливе навколишнє середовище була обговорена, як самостійна, на Стокгольмській конференції ООН по довкіллю в 1972 році, яка у першому принципі проголосила: «Людина [повинна мати] має основне право на свободу, рівність і сприятливі умови життя в довкіллі, якість якого дозволяє вести гідне і процвітаюче життя, вона [людина] несе головну відповідальність за охорону і поліпшення довкілля на благо нинішнього і майбутніх поколінь» [2, с.10-13].
У Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» [3] зазначено, що охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини – невід’ємна умова сталого економічного та соціального розвитку України. Виходячи з цього положення, Україна здійснює екологічну політику у межах своєї території, яка спрямована на забезпечення безпечного для життя і здоров'я людини навколишнього природного середовища, захист населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням природи, порушенням в ній екологічної рівноваги.
Безліч невирішених проблем щодо реалізації права громадянина на безпечне для його життя та здоров’я навколишнє природне середовище створюють саме антропогенно забруднені об'єкти енергетики, добувної і важкої промисловості, а також сільське господарство і транспорт, на яких недостатньо втілюються норми екологічного законодавства. Наприклад, нерозважливе закриття шахт, їх затоплення, що в дійсності має певний негативних вплив на мешканців цих регіонів.
Екологічні катастрофи, як Севезо у 1976 р., Бхопал у 1984 р., Чорнобиль у 1986 р., розлив стічних вод в Іспанії в 1998 р., та вибух нафтової платформи Deep Water Horizon у 2010 р., дійсно привели до значних судових процесів. Проте, ні майбутні покоління, ні навколишнє природне середовище самі по собі ніколи не з’являлися в суді під час розгляду справ.
Термін «екоцид», що означає будь-які значні руйнування та знищення природного довкілля, було введено в обіг після гербіцидної катастрофи в Південно-східній Азії, що мала місто підчас війни у В’єтнамі. У квітні 2010 р., юрист з Великобританії, Поллі Хіггінс запропонував ООН визнати екоцид міжнародним злочином проти миру на ряду з геноцидом, злочинами проти людства, воєнними злочинами та злочинами агресії [4].
Таким чином, у порівнянні з наведеними прикладами, можна сказати, що людина, через свою нерозсудливість та поспіх, наразі не здатна брати відповідальність за наслідки техногенного впливу на навколишнє середовище.
Нещодавно було оприлюднено великий звіт Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), у якому зазначають, що два найбільші «екологічні» вбивці у світі – це інсульти та інфаркти (2,5 млн на рік). Далі йдуть хвороби серця (2,3 млн) та рак (1,7 млн), респіраторні хвороби (1,4 млн) та діарея (846 тисяч). У доповіді ВООЗ визначено цілий ряд екологічних причин і їхній зв'язок зі смертністю, а саме: забруднення навколишнього середовища, вплив хімічних речовин, зміна клімату та ультрафіолетового випромінювання, більш ніж 100 захворювань і травм та ін. [5]. Але ж людство не може стабілізувати клімат і не може стабілізувати населення, тоді на Землі не існує екосистеми, яку ми можемо врятувати.
У розробках Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) є дані, що з врахуванням рівня економічного розвитку країни стан здоров’я населення залежить від екологічної ситуації на 20-80%. Для України цей показник обраховано приблизно у 57%, тобто стан нашого здоров’я прямо залежить від довкілля на 60% [6, с.81].
Виходячи з вищевикладеного, сьогодні Україна лише знаходиться на стадії формування належного рівня забезпечення реалізації права людини і громадянина на безпечне довкілля.
Крім того, сучасне законодавство створює належні умови життя в безпечному середовищі лише для людини. Але ж люди не єдині живі істоти на Землі, а поводяться нібито це саме так.
Тому виникає питання: Чому ж законодавством чітко не врегульоване право на існування в безпечному навколишньому середовищі інших живих істот, які страждають внаслідок антропогенної діяльності?
Значне зростання споживання людиною природних ресурсів спричинило величезні втрати в чисельності популяцій дикої природи у світі за останні сорок років, стверджує Всесвітній фонд дикої природи (WWF) [7]. У звіті організації йдеться про те, що чисельність популяцій хребетних видів тварин (ссавці, риба, птахи, амфібії та рептилії) з 1970 по 2014 рік знизилася на 60%.
Найактуальніші, але дуже загальні цифри по чисельності тварин містить Держстат у розділі «Ведення мисливського господарства» за 1990-2017 роки. За даними Держстату, за цей час копитних тварин у мисливських господарствах поменшало на 13,2%, хутрових тварин — на 19,1%, а побільшало тільки пернатих, причому аж на 95,8%. Але це, знову ж таки, лише дуже загальні підрахунки [8].
Отже, потрібно враховувати факт, що людська діяльність впливає не тільки на самих людей, а й на всіх живих істот, які існують у взаємодії з природою. Право громадянина на безпечне для його життя та здоров’я навколишнє природне середовище є своєрідним ядром всієї системи екологічних прав громадян. А тому передумовою сталого розвитку всього суспільства перш за все є не тільки задоволення потреб та інтересів громадян, а й турбота про інші живі організми. Адже усі живі істоти мають право на безпечне довкілля та встановлення чіткого законодавства щодо регулювання питання саме безпечного для них навколишнього середовища.
Література:
1. Булеца С.Б. Право особи на безпечне довкілля для життя та здоров'я. Актуальні проблеми держави і права. 2010. Вип. 53. С. 29-33.
2. Збірник міжнародно-правових актів у сфері охорони довкілля. Екоправо – Львів; [відпов. ред. проф. Світлана Кравченко; упоряд. Андрій Андрусевич та ін.]. 2-ге вид., доп. Львів: Норма, 2002. 416 с.
3. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 25 червня 1991 р. URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1264-12.
4. Екоцид – злочин проти природи. URL: https://www.coe.int/uk/web/compass/environment.
5. Вбивча природа: як забруднення навколишнього середовища впливає на здоров’я. URL: https://www.unian.ua/ecology/1304769-vbivcha-priroda-yak-zabrudnennya-navkolishnogo-seredovischa-vplivae-na-zdorovya.html.
6. Безпечне довкілля – наше право чи обов’язок? / Н.В. Ільченко, В.Т. Гурська, Н.В. Романюк, Т.Л. Чумакова. Екологія і природокористування. 2011. Вип. 14. С. 76-85.
7. Всесвітній фонд дикої природи. URL: http://wwf.panda.org/uk/
8. Державна служба статистики України. URL: http://www.ukrstat.gov.ua.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
