Україна, як правова держава, стоїть на шляху вдосконалення законодавства. В межах чергового етапу судової реформи відбулось оновлення процесуального законодавства, яке полягало в розробці, зокрема нової редакції Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) [1]. Зазначена редакція ГПК України містить багато новел, однією з яких стала можливість участі свідка у господарському процесі.
В статті 129 Конституції України [2] законодавець визначає пріоритетну засаду судочинства – змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і доведенні їх переконливості. Зазначений принцип знайшов відображення і у новій редакції ГПК України. В результаті в господарському процесі з’явився новий учасник – свідок.
Проблемні питання, пов’язані з оновленням господарського процесуального законодавства, привернули увагу науковців. Їх досліджували
О. Духовна, Г. Павленко, В. Хоменко, Д. Демін [3] та інші. Проте низка питань залишається дискусійними.
Вищезазначене вказує на актуальність обраної теми дослідження, метою якого є обґрунтування пропозицій щодо шляхів (або напрямків) удосконалення господарського процесуального законодавства.
В господарському процесі свідком може бути будь-яка дієздатна фізична особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи (ч.1 ст. 66 ГПК України). Законом чітко визначено коло прав та обов’язків свідка, зокрема, йому гарантується право давати показання рідною мовою або мовою, якою він володіє, користуватися письмовими записами, відмовитися від давання показань у випадках, встановлених законом, а також право на компенсацію витрат, пов’язаних з викликом до суду (ч. 4 ст. 66 ГПК України).
Показання свідка - це повідомлення особи про відомі їй обставини, що мають значення для справи, які викладаються письмово у заяві. Закон визначає вимоги до такої заяви, лише при дотриманні яких показання свідка будуть належним і допустимим доказом під час розгляду справи господарським судом та вирішення відповідного спору, однією з яких є наявність нотаріально посвідченого підпису свідка (ч. 1 ст. 87, ст. 88 ГПК України).
Отже, свідок має право викласти свої показання у письмовій формі у заяві свідка, де має зазначити особисті дані (прізвище, ім’я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв’язку та адреси електронної пошти (за наявності), все що йому відомо по справі та джерело обізнаності про обставини справи. Як вже зазначалось, підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом, проте не вимагається нотаріального посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків.
Саме заява свідка - це те, що первинно має лежати в матеріалах справи, щоб надалі можна було ініціювати виклик такого свідка в судове засідання. Тільки в разі залучення заяви свідка до справи господарський суд має право розглянути питання про його виклик до судового засідання.
Як показує практика, заява свідка сприяє вирішенню судового спору. Наприклад, як стверджує практик-науковець Г. Павленко, що в його практиці подібне ставалося, а саме в справі про захист прав інтелектуальної власності. Суперечка стосувалася відшкодування збитків за нібито незаконне використання торговельної марки. У цій суперечці за допомогою підготовки і долучення заяв свідків до матеріалів справи, відповідачу вдалось довести, що позивачем було пропущено строк позовної давності. В свою чергу, була проведена робота з поруч наближених до позивача людей, які підтвердили, що він знав про використання торговельної марки фактично з моменту її державної реєстрації в 2009 році. Беручи до уваги вищевказану доказову базу, позивач сам ініціював мирні переговори та закриття провадження у справі [4].
Необхідно відзначити, що сьогодні сторони судових суперечок не часто вдаються до використання показань свідків в господарському процесі. В першу чергу, багато науковців не оцінюють заяву свідка як реальний інструмент доказування, який може вплинути на результат господарського спору.
На практиці при залученні до матеріалів справи письмових заяв свідків у сторін виникають практичні проблеми, пов’язані з тлумаченням положень нової редакції ГПК України. Так, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 13 грудня 2018 року по справі № 916/4267/15 висловив позицію, що положення, закріплені у частині 3 статті 88 ГПК України не підлягають розширеному трактуванню, а тому слід суворо дотримуватися нормам процесуального закону і подавати заяву свідка тільки з підписом, завіреним виключно нотаріусом [5].
Незважаючи на те, що правовий статус свідка чітко визначений у цивільному та кримінальному процесі, його роль в господарському має певні особливості.
По-перше, це нормативна обмеженість випадків встановлення обставин на підставі такого виду доказів. Зокрема, якщо відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту певний юридичний факт підлягає фіксації в конкретному документі, то показання свідків не вважаються допустимим і достатнім засобом доведення, що підтверджується практикою Верховного Суду.
По-друге, визначено коло осіб, які не можуть бути свідками при розгляді господарських справ (ст. 67 ГПК України).
Щодо імперативного порядку дій, то законодавець передбачив обмеження стосовно можливості свідків з ознайомленням ходу судового засідання, вони видаляються із зали судового засідання у відведені для цього приміщення. Обов’язок вжиття заходів щодо того, щоб свідки, які допитані судом, не спілкувалися з тими, яких суд ще не допитав покладається на судового розпорядника. Враховуючи зазначене, вбачається доцільним анонімно повідомляти свідків про розгляд справи, та настання кримінальної відповідальності за обговорення доказів з іншими учасниками справи до моменту розгляду справи.
Отже, необхідно відзначити, що сьогодні сторони судових суперечок не часто вдаються до показань свідків в господарському процесі. Проте, в цілому слід констатувати, що можливість участі свідків у господарському процесі є скоріше позитивним, ніж негативним нововведенням, оскільки розширення інструментів доведення йде на користь повного і об'єктивного розгляду справ.
В результаті проведеного дослідження пропонується удосконалити господарське процесуальне законодавство, шляхом доповнення ГПК України положеннями щодо обов’язку суду анонімно повідомляти свідків про розгляд справи, та настання кримінальної відповідальності за обговорення обставин справи та доказів з іншими учасниками справи до моменту розгляду справи.
Література:
1. Господарський процесуальний кодекс України: Закон України від 6 листопада 1991 р. № 1798-ХІІ. Відомості Верховної Ради України. 1992. № 6. Ст. 56. (Із змінами).
2. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141. (Із змінами).
3. Сидоренко Д. Судова реформа: перші підсумки. Юридична газета online. 2018. URL: http://yur-gazeta.com/publications/events/sudova-reforma-pershi-pidsumki.html (дата звернення: 15.03.2019).
4. Постанова Західного апеляційного господарського суду від 07 березня 2019 р. у справі № 914/1667/18. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/80491522 (дата звернення: 25.04.2019).
5. Постанова Верховного Суду від 13 грудня 2018 року по справі № 916/4267/15. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/79112534 (дата звернення: 25.04.2019).
_____________________________
Науковий керівник: Лехкодух Інна Олександрівна, старший викладач кафедри господарського права, Донецький національний університет імені Василя Стуса
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
