Останнім часом питання оподаткування адвокатів, які є найманими працівниками стоїть дуже гостро. Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання.
Нажаль, вказаний закон не передбачає такої форми адвокатської діяльності як адвокат, що працює за трудовим договором. Тим не менш, така форма є реалією українського юридичного ринку. Так, 90% банківських адвокатів працюють саме за трудовими договорами на посаді юрисконсультів, керівників юридичних відділів, тощо. За таких осіб роботодавець, як податковий агент, вже сплатив 19,5% (ПДФО + військовий збір) від їх доходу, але статус адвоката, на думку органів ДФС, вимагає також й сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Звісно адвокати, що працюють за трудовими договорами, не погоджуються з позицією ДФС та намагаються оскаржувати індивідуальні податкові консультації у суді.
Податкові органи неодноразово публікували своє роз’яснення, щодо статусу найманого працівника, який отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. Так, 13 жовтня 2017 року в офіційному виданні Державної фіскальної служби України «Вісник», №38 (942), 6 травня 2018 року — у повідомленні ГУ ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі та 17 травня 2018 року — на сайті «Вісника», у публікації «Чи сплачує ЄСВ адвокат — «незалежник», який одночасно є найманим працівником» ДФС констатує обов’язок сплати ЄСВ для зазначеної групи адвокатів.
У своїх роз’ясненнях податківці посилають на згадану норму ч. 3 ст. 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та наявність лише трьох форм адвокатської діяльності та п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», відповідно до якого платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, в тому числі адвокатську діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Судова практика з цього питання також залишається не сталою, хоча все ж таки рішень на користь адвокатів дещо більше. Так, рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 16 березня 2018 року у справі №817/505/18 та рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2018 року у справі №0440/7200/18 були скасовані індивідуальні податкові консультації, в я яких було встановлено обов’язок адвокатів, що працюють за трудовими договорами сплачувати ЄСВ.
Позиція суду ґрунтується на тому, що метою збору єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.
Отже, в розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховує та сплачує роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов’язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, зокрема у періоди, коли він був найманим працівником, а не самозайнятою особою.
Виходячи із вищевикладеного, можна зробити висновок, що у чинному законодавстві з питання сплати ЄСВ існує прогалина. Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» не врегульовано відносини щодо сплати ЄСВ при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення незалежної професійної діяльності. Отже, це питання потребує законодавчого врегулювання або щонайменш чіткої правової позиції Верховного Суду, що є необхідним для сталої судової практики з цього питання.
|