Під час перебування у шлюбі обставини життя подружжя можуть змінюватись через суб’єктивні та об’єктивні фактори. Це може бути зумовлено виникненням нових чи зміною вже існуючих обставин, які можуть мати значення при застосуванні положень шлюбного договору з іноземним елементом. Таким чином, з метою пристосування умов шлюбного договору до реалій подружнього життя, законодавство всіх країн, що передбачає можливість укладення шлюбного договору, передбачає також можливість його зміни та розірвання.
Під зміною договору передбачається зміна зобов’язань сторін відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. Розірвання договору означає припинення зобов’язань сторін (частини 1, 2 статті 653 Цивільного кодексу України) [1].
У законодавстві країн континентального права вкрай рідко зустрічаються норми щодо порядку та підстав зміни й розірвання саме шлюбного договору. Оскільки шлюбний договір, у тому числі й ускладнений іноземним елементом, у країнах континентального права відноситься до цивільно-правових договорів, то питання його зміни та розірвання регулюватимуться загальними положеннями про цивільно-правові договори.
Зміни, що вносяться до будь-якого шлюбного договору, повинні мати певну форму. Так, у країнах континентального права, зокрема за правом Італії, будь-які зміни, які вносяться до шлюбного договору як до укладення, так і після укладення шлюбу мають юридичну силу лише за умови, якщо вони складені в такій же формі, як і шлюбний договір [2, с. 152]. За правом Литви зміни умов шлюбного договору можливі лише з дозволу суду та повинні бути зареєстровані в реєстрі шлюбних договорів у тому ж порядку, що й шлюбний договір. До того ж зміни шлюбного договору не мають зворотної сили [3].
У країнах загального права також передбачається можливість зміни умов шлюбного договору. На противагу обов’язковій письмовій формі внесення змін до шлюбного договору у країнах континентального права, право країн загального права допускає зміни умов шлюбного договору в усній формі. Право штатів, які прийняли Єдиний закон «Про шлюбний договір», передбачає письмову форму внесення змін до шлюбного договору. Проте в інших штатах підлягають застосуванню судові прецеденти, які містять протилежне вирішення питання форми зміни шлюбного договору.
Особливою умовою, яка характерна саме шлюбному договору, ускладненому іноземним елементом, є умова про вибір подружжям застосовного права. Можливість вибору права подружжям як умови шлюбного договору передбачена також статтею 11 Конвенції про право, що застосовується до режимів власності подружжя 1978 року, згідно з якою визначення застосовного права має бути ясно виражено заявою або без сумніву витікати з положень шлюбного договору [4].
Зазначену умову, так само як і інші умови шлюбного договору, може бути змінено за спільним бажанням подружжя. За правом Швейцарії вибір права може бути зроблений або змінений в будь-який час. Вибір права, зроблений після укладення шлюбу, має зворотну силу і вважається дійсним з дня укладення шлюбу, якщо сторони не домовилися про інше. Обране право застосовується до тих пір, поки подружжя не змінить або не скасують свій вибір (частини 2, 3 статті 53 Федерального Закону Швейцарії «Про міжнародне приватне право») [5]. За правом Бельгії зміна застосовного права, обумовленого вибором подружжя, не має зворотної сили. Подружжя може розпорядитися інакше в тому випадку, якщо при цьому не порушуються права третіх осіб. Отже, зміна вибору застосовного права є можливою, проте з деякими особливостями, які полягають у застосуванні зворотної сили такої зміни.
Закон України «Про міжнародне приватне право» також дозволяє сторонам шлюбного договору змінити вибір застосовного права, але за умови дотримання деяких положень. Вибір права або зміна раніше обраного права можуть бути здійснені учасниками правовідносин у будь-який час. Вибір права або зміна раніше обраного права, які зроблені після вчинення правочину, мають зворотну дію і є дійсними з моменту вчинення правочину, але не можуть: 1) бути підставою для визнання правочину недійсним у зв’язку з недодержанням його форми; 2) обмежити чи порушити права, які набули треті особи до моменту вибору права або зміни раніше обраного права [6].
Дію шлюбного договору може бути припинено добровільно або в судовому порядку на різних підставах. Шлюбний договір є двостороннім договором, тому при його укладенні, зміні або припиненні сторони повинні висловити на це свою волю. Якщо ж подружжя не домовилось про розірвання шлюбного договору, то він за загальним правилом продовжує зберігати свою юридичну силу. Якщо один з подружжя наполягає на розірванні шлюбного договору, наприклад, через неможливість його виконання в силу об’єктивних причин, спір подружжя з цього приводу може бути розглянуто в суді [2, с. 154].
Так, добровільно шлюбний договір може бути припинено у разі виконання сторонами всіх його істотних умов, припинення за спільною згодою подружжя. Також шлюбний договір може бути припинено у разі смерті одного з подружжя, та, відповідно припинення шлюбу. На практиці виникають випадки, коли один з подружжя наполягає на розірванні шлюбного договору.
При розгляді питання припинення шлюбного договору з іноземним елементом необхідно виходити із загальних положень договірного права, що регулюють як укладення та зміну шлюбного договору, так і його припинення. Так, стаття 32 Вступного закону до Німецького цивільного уложення, яка присвячена сфері дії застосовного до договору права, зазначає, що застосовне право є визначальним до: 1) його тлумачення; 2) виконання встановлених ним зобов’язань; 3) наслідки повного або часткового невиконання цих зобов’язань; 4) різних видів погашення зобов’язань; 5) наслідки нікчемності договору.
Припинення дії шлюбного договору за українським законодавством відбувається у формі розірвання шлюбного договору. Так, відповідно до статті 102 Сімейного кодексу України на вимогу одного з подружжя шлюбного договору можливе за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення, зокрема в разі неможливості його виконання [7].
Отже, оскільки шлюбний договір, у тому числі ускладнений іноземним елементом, відноситься до цивільно-правових договорів, то його укладення, зміна, розірвання та визнання недійсним регулюватимуться загальними положеннями про цивільно-правові договори. Правового припису про застосування положень цивільного права норми, присвячені шлюбному договору, можуть не містити. Однак це може випливати з інших норм, які регулюють шлюбно-сімейні правовідносини.
Література:
1. Цивільний кодекс України: Закон України від 16.01.2003 р. №435-IV. URL: https://zakon.rada. gov.ua/laws/show/436-15.
2. Казарян К.А. Шлюбний договір у міжнародному приватному праві: дис. канд. юр. наук : 12.00.03. Харків, 2016. 199 с.
3. Civil Code of the Republic of Lithuania, of July 18, 2000 № VIII–1864.
4. Конвенція про право, що застосовується до режимів власності подружжя від 14.03.1978 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_923.
5. Federal Act on Private International Law of 18 December 1987.
6. Про міжнародне приватне право: Закон України від 23.06.2005 р. № 2709-IV. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2709-15.
7. Сімейний кодекс України: Закон України від 10.01.2002 р. № 2947-III. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14.
________________
Науковий керівник: Сердюк Вікторія Олександрівна, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри міжнародного права та порівняльного правознавства, Університет державної фіскальної служби України
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
