Парламентський контроль відіграє велику роль при прийнятті нових законів. Верховна Рада України контролює як роботу самої ради так і Кабінету Міністрів України.
В Україні проблема реалізації контрольної функції парламенту останнім часом набула надзвичайного загострення. Правові та політичні суперечки, які щоразу виникають з приводу тих чи інших аспектів законодавчої та установчої функцій Верховної Ради України, хоч і не створюють значних перешкод для їхнього здійснення, проте постійна дискусія довкола контрольної функції парламенту супроводжується блокуванням законодавчих актів, які мають деталізувати відповідні конституційні норми. Внаслідок цього контрольна діяльність українського парламенту значною мірою зведена нанівець.
Завданням парламентської реформи в Україні є не тільки побудова раціональної системи законодавчої діяльності, формування оптимальної структури Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади. Під час парламентської реформи має бути відкрите широке коло питань, пов’язаних зі становленням Верховної Ради України передусім як професійного парламенту. Водночас слід займатись і створенням науково обґрунтованої комплексної системи управління законодавчим процесом, яка забезпечувала б планомірність, послідовність і системність у здійсненні законодавчої діяльності в Україні [1].
Двопалатні парламенти стали закономірним результатом втілення доктрини європейського класичного конституціоналізму. У XX ст. вони відображали особливості федеративного державного устрою, а у XXI ст. існування двопалатних парламентів переважно обумовлюється необхідністю удосконалення їх законодавчої діяльності та оптимізації системи стримувань і противаг між гілками влади. Так, нині двопалатні парламенти ефективно діють у Великобританії, Бельгії, Ірландії, Іспанії, Італії, Нідерландах, Німеччині, Польщі, Франції та інших країнах [2].
Сьогодні перспективність закріплення в оновленому Основному Законі бікамеральної моделі парламентаризму зростає. Система формування депутатського корпусу за закритими виборчими списками політичних партій та їх блоків ставить під сумнів реалізацію принципів представницької демократії в українському парламенті.
Пропонується верхню палату парламенту, яка за європейською та американською історичною традицією може називатися сенатом, формувати за мажоритарною виборчою системою. Її кількісний склад повинен визначатися з огляду на особливості адміністративно-територіального устрою України. Нижня палата Верховної Ради України (Національні збори) має формуватись за пропорційною виборчою системою і формулювати у законодавчому органі волю народу, опосередковану політичними партіями та їх блоками. Двопалатний парламент повинен змінити зміст механізму державної влади в Україні, оптимізувати існуючу нині систему стримувань і противаг між законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади [3, с. 22].
Верхня палата Верховної Ради України, поряд із законодавчою діяльністю, дає згоду на призначення Президентом України керівників незалежних контрольно-наглядових, регуляторних органів і органів зі спеціальною компетенцією та формування складу відповідних органів, а також призначення військового командування, керівництва розвідувальних і спеціальних слідчих органів, підзвітних Президентові України та підконтрольних сенатові.
Нижня палата Верховної Ради України має забезпечити формування Кабінету Міністрів України на основі партійного представництва. Удосконалення Основного Закону дозволить, поряд з питаннями організації Верховної Ради України, вирішити низку інших проблем, пов’язаних з діяльністю національного парламенту. Йдеться про посилення предметної компетенції парламенту, доцільність перебування народних депутатів України у складі органів, не пов’язаних з законодавчою роботою, зокрема, у Вищій раді юстиції, у Раді Національного банку України тощо. Адже розпорошення зусиль депутатського корпусу ослаблює основне призначення парламенту в державі – творити і приймати закони [4, с.168].
Конституції всіх парламентських республік передбачають обов’язкове отримання урядом довіри парламенту (процедура називається «інвеститура уряду»). У разі неотримання останньої уряд має право порушити питання перед Президентом про розпуск парламенту або призначення нових виборів. Отже, уряд несе відповідальність лише перед парламентом, що свідчить про парламентський спосіб формування, функціонування та відповідальності уряду. Одним із завдань для України є розмежування політичної відповідальності між главою держави та урядом [5, с. 61].
Література:
1. Баймуратов М. О., Сліденко І. Д. Формування парламенту України: до пошуку оптимальної виборчої системи. Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К., 2009. – Вип. 44. – С. 168.
2. Пігенко В. Парламентська більшість і коаліції у демократичних країнах Заходу. URL http://www.rada.gov.ua/LIBRARY/catalog/analit/pigenko.htm
3. Добродумов П. Про реформу політичної системи України. Право України. – 2003. – № 5. – С. 22.
4. Баймуратов М. О., Сліденко І. Д. Формування парламенту України: до пошуку оптимальної виборчої системи. Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К., 2009. – Вип. 44. – С. 168.
5. Петришин О., Протасова В. Конституційна форма державного правління: до пошуку оптимальної моделі в Україні. Вісник Академії правових наук України. – 2008. – № 3 (54). – С. 61.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
