Законотворчість є складним процесом, який покликаний продукувати правові норми для регулювання суспільних відносин, але очевидно, що на такий процес впливає велика кількість суб'єктивних чинників, від яких так чи інакше залежить ефективність та якість законів.
На сучасному етапі розвитку законотворчості України чітко простежується неабиякий вплив історичного та соціально-політичного контексту на упорядкування певних сфер суспільних відносин. Крім того, відповідність результатів такої законотворчості Основному Закону держави обґрунтовується історичними висновками.
Примітним у контексті досліджуваної теми є те, що 16 липня 2019 року у справі №1-24/2018(1919/17) Конституційним Судом України було прийнято рішення №9-р/2019, яким було визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». Дане рішення та зроблені у ньому висновки викликали дискусії навіть серед самих суддів Конституційного Суду, результатом чого стало висловлення чотирьох окремих думок суддів у даній справі. Розглядуване рішення є особливим тим, що у ньому Конституційний Суд України, як орган конституційної юрисдикції, який забезпечує верховенство Конституції України, виклав мотивувальну частину рішення за допомогою історичних висновків. З’ясовуючи легітимність мети Закону та вирішуючи інші порушені в конституційному поданні питання, Конституційний Суд «встановив», що: 1) п.3 – «З початку 1920-х до середини 1950-х років на українських землях, що перебували під комуністичним режимом, здійснювалася всеосяжна державна репресивна політика. Судові та позасудові розправи супроводжувалися фальсифікаціями звинувачень, катуваннями, масовими порушеннями принципів судочинства і процесуальних норм, позбавленням права на захист на всіх стадіях кримінального провадження, створенням нестерпних умов утримання репресованих осіб. Мільйони невинних людей перебували у слідчих ізоляторах, таборах, тюрмах і місцях заслання в нелюдських умовах, що призводило до втрати здоров’я та передчасної смерті багатьох з них»; 2) п.6 – «Протягом усього періоду свого існування комуністичний режим здійснював тотальний контроль над суспільством, політично вмотивовані переслідування, перш за все тих, хто критикував існуючий режим або не виявляв до нього лояльності. Таких осіб притягали до кримінальної відповідальності за надуманими підставами, примусово утримували в психіатричних лікувальних закладах, позбавляли радянського громадянства та висилали за межі держави, а також забороняли їм займатися певною діяльністю та застосовували до них інші безпідставні обмеження»; 3) п.7 – «Масові репресії в СРСР не отримали всебічної юридичної оцінки, а їх масштаб достеменно не з’ясовано дотепер. Системний та масовий характер репресій в СРСР підтверджено здійсненням реабілітації лише кількох сотень тисяч з десятків мільйонів репресованих осіб. Однак не всіх жертв репресій було реабілітовано, і саме тому 17 квітня 1991 року Верховна Рада Української РСР ухвалила Закон „Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні“ № 962–XII, у якому засудила репресії й відмежувалася „від терористичних методів керівництва суспільством“»; 4) п.8 – «Упродовж усіх років панування на українських землях комуністичний режим переслідував прихильників української незалежності та національного відродження за допомогою каральних військових операцій, масштабних репресій, зокрема шляхом масового вислання людей з метою експлуатації на важких примусових роботах у нелюдських умовах»; 5) п. 9 – «Мільйони безвинних людей стали жертвами комуністичного режиму»; 6) п.11 – «З огляду на історію становлення української незалежної держави, історичний контекст «…», Україна має право обстоювати конституційні принципи, у тому числі й шляхом заборони пропаганди тоталітарних режимів та використання їхньої символіки» [1].
Як було сказано вище, думки суддів Конституційного Суду України щодо висновків зроблених у Рішенні №9-р/2019 від 16 липня 2019 р. розійшлись. Суддя Конституційного Суду України Колісник В.П. повністю погодився з наведеними висновками та мотивацією, але в окремій думці відмітив, що у Рішенні варто було б більш широко, розлого та детально, з посиланнями на відповідні джерела подати історичний контекст [2, с.1]. Суддя Шаптала Н.К. навпаки висловила думку про те, що прийняте рішення не відповідає вимогам ЗУ «Про Конституційний Суд України», а висновки викладені у даному рішенні мають здебільшого політичний характер та ґрунтуються не на юридичному аналізі, а на історичному контексті [3, с. 3]. Суддя Первомайський О.О. відмітив, що конституційний контроль у даній справі було здійснено з врахуванням історичного та соціально-політичного контексту, тому Суд виконав свою місію щодо забезпечення верховенства Конституції України, захисту верховенства права, прав і свобод людини та інших конституційних цінностей [4, с. 4]. Суддя Литвинов О.М. зазначив, що при розгляді даної справи не було забезпечено повного і всебічного розгляду, що ставить під сумнів прийняте Рішення [5, с. 4].
Звісно, Конституційний Суд не творить норми права, а досліджує їх, але від рішення даного органу залежить правильне розуміння та застосування таких норм. Висновки (юридичні позиції) наведені Конституційним Судом України у Рішенні №9-р/2019 від 16 липня 2019 року є цікавими у площині розуміння історичного контексту подій та важливими для подальшого розвитку системи нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері реабілітації жертв репресій та засудження комуністичного режиму. Подальший розвиток законодавства у цій сфері у сучасних реаліях має важливе історичне та громадсько-політичне значення. Процес декомунізації та відновлення історичної справедливості має бути фактичним, тому позитивним є факт того, що результати законотворчості у розглядуваній сфері обґрунтовуються історичними висновками, які тепер набули статусу юридичних позицій з огляду на особливість правової природи рішень Конституційного Суду України. Прийняття такого Рішення матиме позитивні наслідки для громадянського суспільства та правової системи України у цілому.
Література:
1. Рішення Конституційного Суду України № 9-р/2019 у справі № 1-24/2018(1919/17) від 16 липня 2019 року. – Електронний режим доступу: http://ccu.gov.ua/sites/default/files/docs/9_p_2019.pdf.
2. Окрема думка судді Колісника В.П. стосовно Рішення № 9-р/2019 у справі № 1-24/2018(1919/17) від 16 липня 2019 року. – Електронний режим доступу: http://ccu.gov.ua/sites/default/files/docs/9pkolisnyk.pdf.
3. Окрема думка судді Шаптали Н.К. стосовно Рішення № 9-р/2019 у справі № 1-24/2018(1919/17) від 16 липня 2019 року. – Електронний режим доступу: http://ccu.gov.ua/sites/default/files/docs/9_p_2019_3.pdf.
4. Окрема думка судді Первомайського О.О. стосовно Рішення КСУ № 9-р/2019 у справі № 1-24/2018(1919/17) від 16 липня 2019 року. – Електронний режим доступу: http://ccu.gov.ua/sites/default/files/docs/9_p_2019_2.pdf.
5. Окрема думка судді Литвинова О.М. стосовно Рішення КСУ № 9-р/2019 у справі № 1-24/2018(1919/17) від 16 липня 2019 року. – Електронний режим доступу: http://ccu.gov.ua/sites/default/files/docs/9_p_2019_1_0.pdf.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
