Пізнання закономірностей еволюції українського державо та кровотворення має важливе значення для формування майбутнього фахівця правника.
Окреслена тематика висвітлювалася у працях науковців, зокрема: І. Бойка, В. Грищука, Ю. Зубашенка, С. Клименка, Т. Коваля, В. Ухача та ін [6].
Мета наукової публікації полягає у спробі проаналізувати інститути покарання в Київській державі.
Основним джерелом права в Київській державі був збірник правових норм «Руська правда», згідно якої функціонували інститути покарання. Вона, на думку багатьох вчених, виступала світоглядною позицією українців, які виробили правосвідомість на основі доброзичливості, працьовитості, справедливості, а також честі і гідності. І це підтверджується тим, що у вище зазначеному законодавстві були відсутні такі покарання як скалічення та тілесні побої. Тому, що їх застосовували не для залякування народу українського, а лише в якості правосуддя [1, с. 43]. Згідно з «Руською правдою» міра покарання визначалася цінністю порушеного права. Наприклад при вчиненні крадіжки розмір штрафу залежав від вкраденого. «Руська Правда» розрізняла три класи людей: рабів та холопів, вільних людей і княжих мужів. Виходячи з класової нерівності зазначалося, що найбільший штраф (80 гривень) платили за вбивство княжих мужів. Середній штраф (40 гривень) сплачували за вбивство вільних людей будь-якої верстви суспільства і звісно найменший (мізерний у розмірі 5 гривень) штраф сплачували за рабів та холопів [3, с. 47].
Відзначимо, що досі дискусійними залишаються питання щодо зарахування до цієї системи такого виду покарання, як смертна кара. Згадок про страту в «Руській Правді», інших тогочасних правових пам’ятках не знаходимо. Але вона згадується в літописах, підтвердженням цього може слугувати відомий літопис про рекомендації єпископів князю Володимиру щодо страти розбійників. Князь сприймав смертну кару як гріх і одночасно як злочин. Доволі категорично виступав проти смертної кари великий князь Володимир Мономах, який вважав, що це знищує «християнську душу», зокрема у своєму відомому «Повчанні» до дітей він написав: «Ні правого, ні винного не вбивайте і не наказуйте вбити його; якщо і буде заслуговувати смерті, то не губіть ніякої християнської душі» [4, с. 109].
Дискусійним у колі науковців є і питання «яким був найсуворіший метод покарання в Київській державі за «Руською Правдою»? Одна частина науковців вважає, що найсуворіший метод покарання – «потік і розграбування». Інші ж вважають що це – «кровна помста». Якщо заглиблюватися в зміст того чи іншого виду покарань, то однозначно можна сказати, що «кровна помста» - більш суворіша ніж «потік та розграбування». Адже скривджений рід вимагав страти рівноцінного представника з роду вбивці («око-за-око, зуб-за-зуб»). Цей вид покарання своїм корінням сягав родового ладу, де вона була інститутом судочинства і морально-етичною нормою. У другій половині XI ст. Ярославовичі помсту, як вид покарання, скасували взагалі та повністю замінили на грошові штрафи. У випадку другому - «потік і розграбування» – такому покаранню підлягали ті, що захопилися розбоєм «без всякої сварки» (тобто без особистої образи), і це переважно були конокради й палії. Такі злочинці віддавали князеві майно, а самих їх чекало рабство, якщо не вистачало майна на покриття образи, тоді їх чекало вигнання. Хоча це було жорстоко, але на життя злочинця ніхто не посягав [5].
Безперечно, одним з найважливіших інститутів покарання був і залишається кримінальний. Згідно з статтями «Руської Правди» розрізнялися такі злочини: 1) проти життя(ненавмисне і навмисне убивство або розбій з наміром і без наміру); 2) проти тіла (каліцтво, тяжкі тілесні ушкодження, побої); 3) проти честі і свободи (удар мечем в піхвах або рукояткою); 4) проти майна (крадіжка або татьба, грабунок чи розбій, привласнення чужого майна, пошкодження чужої власності, розорення межі чи пошкодження межового знака, підпал, шахрайство, конокрадство); 5) проти громадських інтересів: а) проти релігії (чарівництво, волхвування, мародерство, богохульство, крадіжки у Церкві); б) проти родини (убивства та крадіжки між подружжям, двоєженство та двоємужжя, кровозмішення, перелюбство, покидання подружжя); в) проти моралі (зґвалтування, статеві збочення) [2].
Таким чином, вищевикладене дозволяє сформулювати наступні узагальнення - головна мета покарання за «Руською Правдою» полягала у вирівнюванні завданої шкоди (матеріальної чи моральної) та поповненні княжої скарбниці. Власне, така мета і зумовлювала систему покарань.
Література:
1. Бойко І. Й. Кримінальні покарання в Україні ( ІХ – ХХст.): навч. посіб. Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2013. 408 с.
2. Заруба М. В. Історія держави і права України: навч. посіб. Київ: ЦНЛ, 2005. 224 с.
3. Кульчицький В. С., Тищик Б. Й. Історія держави і права України: підруч. Для студ. вищ. навч. закл. Київ: Ін Юре, 2008. 624 с.
4. Лоба В. Е. Уголовное право Древней Руси XI–XII вв. (поданным Русской Правды): монография. Армавир: РИОАГПА, 2011. 76 с.
5. Цивільне право. URL: https://studopedia.org/6-120250.html (дата звернення 07.12.2019 р.).
6. Ухач В.З. Історія держави і права: навчальний посібник. Тернопіль. 2011. С. 378.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
