Ознайомлення із основними положеннями унікальної правової праці «Руської Правди» є важливим, адже дoсвід правoтвoрення, набутий у минулі стoліття, беззаперечнo має бути ретельно проаналізований, а виявлений результат використаний - тому що знання минулoгo дає нам змoгу вoлoдіти майбутнім.
Істoріoграфія України-Руси є дoсить значною. З поміж науковців виділяють як вітчизняних так і зарубіжних дослідників, зокрема: Р. Лащенко, І. Бойко, Б. Тищик, С. Кульчицький, В. Заруба. В. Ухач та ін [7].
Зазначимо, що є вагомі підстави вважати, що «Руська правда» діяла на усій території Русі як законодавчий акт. Крім того, вона дала поштовх для розвитку майбутнього українського, російського та білоруського права. Її часткове запозичення спостерігається і в сусідніх народів – литовського, польського та ін. [2, с. 368] «Руська правда» мала кілька редакцій, які були чинними у певні періоди історії українського права. Головними редакціями «Руської правди» були три: Коротка (ХІ ст.), Розширена (ХІІ ст.) та Скорочена (ХІV ст.).
На думку сучасного історика права Л. Кушинської, у Короткій редакції «Руської правди» вплив давньоукраїнського правового звичаю був більш сильним, ніж у Розширеній редакції, в якій посилився вплив державної влади на суспільні відносини «звичаєвий елемент кругової поруки членів громади проявлявся у відповідальності села за злочин, навіть ще не повністю доведений. За звичаєм селяни повинні були або довести свою невинність або взяти участь у розшуку або сплатити вартість речі і продажу, тобто грошовий штраф на користь держави в особі князя» [1, с. 5]. Також у Розширеній редакції була приділена більша увага нормам звичаєвого походження, які діяли за часів Короткої редакції, але не були зафіксовані у ній [6, с. 5].
Укладення Розширеної (її ще називають Просторовою) редакції «Руської правди» датується ХІІ ст. Вона складається із двох частин – Суду Ярослава Володимира та Статуту Володимира Мономаха. У ній посилюється вплив привілейованої суспільної групи, а статус холопа еволюціонує від безправної особи (раба) до феодально залежного селянина [3, с. 42].
Редакції «Руської правди» варто чітко розмежувати з її списками. Списком закону в давнину вважався конкретний примірник рукопису нормативно-правового акта. У сьогоденні відомо близько 106 списків «Руської Правди», що збереглися в Кормчих книгах та інших юридичних збірниках [7, с. 47]. Більшості з них присвоїли певну назву за місцем їх знаходженням чи прізвищем людини, що їх знайшла: Карамзінський, Троїнський, Академічний, Синодальний, Археографічни, Пушкінський та ін. [4, с. 51].
Більшість учених пов'язують початок її написання із правлінням великого князя Ярослава Мудрого, зокрема з 30-ми роками ХІ ст. у м. Київ. Її структура виражена у чотирьох частинах: Правда Ярослава, Правда Ярославовичів, Покон вірний, Статут мостникам [3, с. 41-42]. Правда Ярослава становила 18 статей Короткої редакції абсолютна більшість яких мали кримінально-правовий зміст. Імовірно, її укладення відбулося у 1015-1019 рр. під час боротьби між Ярославом Мудрим і його братом Святополком Окаянним за великокнязівський престол [4, с. 51]. Правда Ярославовичів містить статті 19-41 Короткої редакції та регулювала значно ширший спектр правовідносин. У ній переважали норми, що визначали правову охорону боярської власності [4, с. 53].
Сьогодні історія «Правди Руської» виглядає так, що з язичницьких часів існував неписаний карний кодекс. Князь Ярослав кодифікував його, значно обмеживши кровну помсту, упорядкував суспільні відносини відповідно до вічевого укладу Русі. І яким би роком ми її не датували, - це найдавніша пам’ятка княжої України.
«Руська Правда» в наступні століття доповнювалася, редагувалася його синами й онуками. «Правда» на Русі розумілась як закон, за звичаєвим правом – справедливість. Саме в справедливості права вбачається його загальнолюдська і позачасова цінність. Правда Ярослава розпочинається статтею про навмисне вбивство і описує застосування кровної помсти як пережитку родового ладу. Норми статті допускають застосування самосуду чи особистої помсти лише при повному доведенні злочину, передбачають можливість матеріального відшкодування для потерпілої сторони і князя. Кримінальний кодекс України в його Особливій частині теж розпочинається ІІ розділом – «Злочини проти життя та здоров’я особи», де у ст. 115 подається поняття вбивства, передбачено відповідальність за цей особливо небезпечний злочин. [5, c. 25-26]. Отже, давньоруський і сучасний законодавець однаково вважають охорону життя людини своїм найважливішим завданням, схоже враховують об’єктивну сторону вбивства, хоча її ознаки час і суспільно-політичні умови суттєво змінились. І якщо брати у цілому, то судоустрій в Україні-Русі будувався на засадах рівності. У цій сфері наші предки випередили такі держави, як Візантія, Польща, Німеччина та інші. Саме так, вищі класи в Україні-Русі не добилися для себе ніяких гарантованих привілеїв: злочинець будь-якого соціального стану підлягав тим самим карам. У «Правді Руській» злочинець не індивідуалізується байдуже, хто він: боярин, городянин, дружинник, смерд, холоп, закуп. Частіше індивідуалізувалась за соціальним становищем жертва злочину. Історичний тип Руської Правди і сучасної вітчизняної системи законодавства, не дивлячись на минуле тисячоліття, має спільні риси: національні традиції у праворозумінні, засади гуманізму, принципи верховенства права, законності, поваги до людської гідності та ін.,що являється доказом того,що «Руська Правда» була і є унікальною правовою кодифікацією.
Історія «Руської Правди» не завершується припиненням державності Київської держави, оскільки її чинність зберігалась у Галицько-Волинській державі та навіть в умовах поневолення українських земель іноземними державами. У Галичині та інших українських землях, які увійшли в ХІV ст. до складу Польського королівства «Руська правда» була чинною до 1434 р. На тих землях України, які перебували в складі Великого князівства Литовського, «Руська Правда» діяла до 1529 р., а значна частина її норм у редагованому вигляді увійшла до складу Судебника 1468 р., Статутів 1529, 1566 і 1588 років, а також інших актів законодавства цієї держави.
Таким чином, «Руська правда» – це найвидатніша письмoва пам'ятка українського права давньоруського періоду, кодифікований акт законoдавства Київської Русі, щo висвітлює систему суспільних і правoвих нoрм українського народу у давні часи, і в цьoму її неабияка важливість та унікальність.
Література:
1. Лащенко Р. Впливи права українського на суспільне життя XIV–XV віків у Великому князівстві Литовському. Антологія української юридичної думки. Т. 2 : Руська Правда / редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова) та ін. Київ: Юрид. кн., 2002. С. 423-443.
2. Бойко І. Й. Органи влади і право в Галичині у складі Польського Королівства (1349-1569 рр.). Львів: Вид-во ЛНУ ім. І. Франка, 2009. 628 с.
3. Кульчицький В. С. Історія держави і права України. Київ: Ін Юре, 2007. 624 с.
4. Заруба В. М. Держава і право Київської та Галицько-Волинської Русі (кінець VIII ст. – початок XIV ст.). Київ: Істина, 2007. 128 с.
5. Кримінальний кодекс України. Науково-практичний коментар: у 2 т. / за заг ред. В. Я. Тація та ін. 5-те вид., допов. Т. 2: Особлива частина. Харків: Право, 2013. 126 с.
6. Кушинська Л. Елементи звичаєвого права в «Руській Правді». Історія України. 1999. № 38. С. 5-6.
7. Ухач В. З. Історія держави і права України: Навчальний посібник (конспекти лекцій). Тернопіль : Вектор, 2019. 378 с.
|