Одеська митниця – народжена рескриптом Катерини ІІ, ровесниця Одеси і її перша цивільна установа, Південна митниця сьогодні охоплює територію всієї Одеської області. 1724 кілометри державного кордону, 35 міжнародних пунктів пропуску, споконвічна транзитна привабливість, узбережжя восьми портів, перехрестя п’яти міжнародних транспортних кордонів.
Проблема одеської митної справи та митної політики формувалася понад два сторіччя і є доволі актуальною в сучасному світі. Для кращого розуміння з огляду на те, що одеська митна справа є економічною і фінансовою категорією і не просто пов’язана з економікою та фінансами, а є їх складовою частиною. Це зобов’язує розглядати митні проблеми в тісному зв’язку з ними. Такими чином в поле вивчення потрапляє діяльність митної установи в галузі світової економіки і торгівлі на основі здійснення митних формальностей. Водночас, актуальність поставленої теми, зумовлена тим, що вона є недостатньо розкритою в сучасній історіографії. Метою статті – є розгляд становлення та формування одеської митної справи і митної політики наприкінці ХVІІІ століття.
Після укладення Кючук-Кайнарджийського мирного договору у 1774 році між Росією і Туреччиною постала проблема розширення зовнішньої торгівлі. У гирлі Дунаю за ініціативою О.С. Суворова почав будуватися порт Одеса і одночасно митні споруди, розраховані на дві митниці – Одеську портову для огляду закордонних судів і Одеську, що забезпечувала потреби у митному оформленні та охорони кордону по річці Дністер. 5 вересня 1795 відкрилася Одеська портова митниця. Директором митниці призначили М.М. Кір'якова. Штат митниці складався з 32 осіб: помічника митного наглядача (помічника директора), контролера, 2 доглядачів, вагового наглядача, землеміра, писаря, 11 доглядачі, 9 веслярів. Обсяг митних операцій не був стабільним [3, с. 15]. У 1797 р Одеський порт відвідало всього 72 корабля. Головним продуктом вивозу був хліб.
З виникненням Одеської митниці одночасно відбувається посилений контроль над митною справою – бюрократизація. В митній документації вносилися окремі форми, бланки за якими необхідно було заповнювати звітні папери. Серед нормативно-правових актів, які призначалися для врегулювання Одеської митниці була Митна інструкція та Митний статут 1755 року, в якому особлива увага приділялась у боротьбі з контрабандою. Постанови статуту відкривали можливості вільного переміщення товарів по всій території Російської імперії, сприяли зміцненню і розвитку внутрішньої та зовнішньої торгівлі.
У перші роки існування Одеської митниці, вона була підпорядкована комерц-колегії, яка отримувала усі митні доходи і здійснювала контроль над установою [2, арк. 2]. Тобто, управління митною справою кінця ХVІІІ століття носило колегіальний характер. Всі накази підписувалися трьома першими особами: директором, помічником та цолнером. Керівник особисто розглядав лише питання дисциплінарного характеру. Разом з тим, він обіймав посаду голови «спільної присутності митниці», яка вирішувала найважливіші митні аспекти, зокрема застосування тарифів, накладення стягнень і штрафів. Окрім керівника та його помічника залучалися також члени митниці. Вони здійснювали огляд товарів за участю одного із пакгаузних чиновників чи експерта.
В мемуарах А.-Е. дю Плесі Рішельє зазначено, що митна політика Одеси за часів правління Катерини ІІ мала незвичайний успіх [1, с. 9]. За 1795 – 1796 роки у грошовому еквіваленті Одеський порт разом з митницею зібрали 68 тис. карб. і 172 тис. карб [4, с. 19]. В Одеську гавань надходили кораблі з Неаполю, Константинополю, Галацу, Анатолії, островів архіпелагу Триполіза та Трапезунда. Вони привозили турецькі тканини, вина, сухі фрукти. А вивозили традиційно російські товари: залізо, джгути, шкіру, рибу, ікру, сало, свічки, бавовну, цукор та хліб.
6 листопада 1796 року померла Катерина ІІ, Одеська митниця переживала скрутні часи. Імператор Павло І відкликав графа Зубова з посади генерал-губернатора, призупинив будівництво Одеського порту, скасував усі митні пільги, почала згортатися робота в митній справі.
Таким чином, з огляду проблеми становлення Одеської митної справи та митної політики кінця ХVІІІ століття, цей час відрізнявся непослідовністю та нестабільністю. Часом рішення того або іншого питання і прийняття урядового документу залежало від окремих осіб, далеких від розуміння механізмів митної справи. В формуванні митної політики після смерті Катерини ІІ постійно тяжіла потреба у збільшенні фіскальних зборів. Хоча, для Російської імперії митна справа кінця ХVІІІ століття відзначається як централізована система, але для Одеси митна справа та митна політика була на стадії розбудови і залежала від впливу Імперії та потребувала вагомих удосконалень митно-тарифного регулювання, пов’язаних з ростом обсягу торгівельних операцій.
Література:
1. Белоусова Л.Г., Малинова Г.Л. Одесской таможне 200 лет / Л.Г. Белоусова, Г.Л. Малинова. Одесса: ОКФА, 1995. 98 с.
2. Державний архів Одеської області (далі – ДАОО). Ф. 88. оп. 1. Спр. 2. арк. 17.
3. Південна митниця крізь призму століть / за ред. І.Г. Калієнка. Одеса, 2011. 168 с.
4. Скальковский А. Первое тридцатилетие истории города Одессы 1793 – 1823 / А. Скальковский. Одесса: Гор. тип, 1837. 296 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
