Постановка проблеми та її актуальність. Соціально-економічні та політичні перетворення, які відбувались в Російській імперії у другій половині XVIII ст., обумовили необхідність оновлення діючої політико-правової системи. Ці зміни суттєво вплинули на розвиток та зміни судової системи Слобідської України у XVIIIстолітті. Важливе значення в цьому процесі належало підвищенню ролі станових судів у забезпеченні охорони соціальних інтересікозацької старшини,інкорпорованої в соціальну структуру російського дворянства, адже саме результати роботи даних судів безпосередньо впливали на політичну, економічну та інші сфери життя не лише цього стану, а й суспільства в цілому. Тому дослідження усіх змін в судовій системі на прикладах судових справ дворян-вихідців з козацької старшини дає можливість проаналізувати динаміку взаємовідносинміж суб’єктами судових процесів на тлі еволюціїданого регіону.
У XVIII столітті по всій території Російської імперії продовжували діяти норми Соборного Уложення 1654 року та укази московських царів. Окрім цього, протягом XVIII століття було видано та введено в дію значна кількість нових правових актів різних видів: маніфестів, жалуваних грамот, інструкцій, указів. Серед знакових для цього періоду слід відзначити «Маніфест про дарування вільностей та свободи всьому російському дворянству» (1762 р.) та «Установи для управління губерній Всеросійської імперії», який Катерина ІІ затвердила у 1775 році [1, c. 81].
Ці зміни не могли не зачепити територію Слобожанщини, де у XVII – XVIII століттях існував військово-козацький, полково-сотенний устрій, де полковник мав найвищу судову владу, був головою полкової канцелярії та полкового суду. Саме у період правління Катерини ІІ починається процес входження українських земель до складу Російської імперії, за якого для полкових канцелярій при вирішення судових справ було введено загальноімперське право [2].
Саме по реформі 1775 року країна була поділена на губернії та повіти з приблизно однаковою кількістю населення. Було чітко регламентовано структуру та компетенції адміністративних та судових установ. Суди не були послідовно відділені від адміністрації та залишались становими [3]. В основу судоустрою покладені були засади трьох інстанцій: вищу становили палати цивільного і кримінального суду, а середня і нижча інстанції були розділені за станами і мали виборчий склад [4, с. 59].
Найнижчою ланкою для місцевого дворянства ставав повітовий суд, створений під час губернської реформи 1775 р. Він складався із судді та двох засідателів, які обирались на три роки повітовими дворянами, а з 1801 р. із двох засідателів, які обиралися державними селянами на той же строк (результати виборів затверджувались губернатором). Збирались на сесію три рази на рік, проте інколи в будь-який час року. Розбирали кримінальні та цивільні справи дворян та приймали апеляції на рішення нижчих земських судів, у 1837 – 1862/63 рр. – земельних судів. Вирок повітового суду, що передбачав у якості покарання позбавлення дворянської честі чи смертну кару, послідовно затверджувався верхніми земськими судами, губернськими палатами кримінального суду та намісниками (губернаторами) [5].
Проте збереженнязначної кількості інстанцій робили більшість судів малоефективними і значною мірою некомпетентними. Інколи судовий процес міг тривати кілька років. Наприклад, судова справа «Про відмову за прапорщиком Череповим нерухового майна, про яке сперечались поміщики Шидловські 1788 – 1792 рр.» через слободу Сагарєвкутривала протягом чотирьох років [6, арк. 2], а справа «По чолобитній поміщика полковника С. Кондрат’єва про закріплення за ним нерухомого майна в с. Тимофіївці 1778 – 1788 рр.» десять років [7, арк. 1].
Велика кількість справ у повітових судах були стосовно спірних маєтків або продажу дворянських маєтків: «Спірна справа між поміщицею С. Кондрат’євою та поміщиком Подольським за володіння маєтком в с. Тур’я 1789 р.» [8, арк. 2], «Справа про продаж маєтку поміщиком Кондрат’євим поміщику Анкенкову, який знаходиться у Краснопільських дачах 1781 – 1783 рр.». Востанній справі говориться: «Прошлого 1780 г. ноября 11 дня помещик лейб гвардииотставной корнет АндрейКондратьевпродал означеному господинумоему майору Анкенкову в Миропольской округи и подле того леса в пахатных полях по продажубывшегокраснопольского сотника Евстафия […] за деньги тридцать рублей» [9, арк.2].
Сам процес покупки майна описується в багатьох судових справах, наприклад, у «Справі за даної від поручика Боярського спірної чолобитної про невідмову за нащадками поручика Левницького, в Кіріковських дачах на р. Ворсклі млина 1782 – 1784 рр.». У справі говориться так: «В челобитной спорной поручика М. Боярского,что он на Ворскле на плотине от Кириковки в мельничном первом амбаре мучного камня половинную часть с мельничными снастями и вниз вербовую рощу у гусара Тараса и брата родного его Григория Осипова детей Томченковых в 1760 г. апреля 17 купил за 40 рублей» [10, арк. 30].
Придбання нерухомого майна (маєтків),як правило, супроводжувалось покупкою і селян, які проживали на цій території. Так, наприклад, у «Справі за проханням поміщика І. Зарудного про затвердження купчої на нерухомий маєток в слободі Самотоївка, куплений у Н. Квітки» говориться: «1796 год август 11 дня в Миропольском уездном суде записано прошение Воронежского Наместничества помещика коллежского асессора Ивана сына Зарудногоподаное по доверености подканцеляристом Рогальским при коем представляет […] от помещика капитана Николая сына Квитки на проданное ему недвижимое имение, состоящее в здешней округи слободы Самотоевка пахотной лесной и сенокосной земли 200 десятин, живущие на ней слободских крестьян положеных с подушной оклад по четвертой ревизии 17 душ» [11, арк. 2].
Окрім справ, які стосувалися нерухомості, повітові суди займались стягненням штрафів з дворян. У справі «Про стягнення штрафу з поміщика Алфьорова на користь скарбниці 1852 р.» записано: «Его Императорское Величество Самодержавица Всероссийская из Харьковской палаты Гражданского Суда Лебединскому Уездному суду. По указу Его Императорского Величества Гражданской палаты 14 июля докладывано: что об исполнении Указа Правительствующего Сената, от 24 июня 1848 г. за № 4366 относительно взыскания с помещика Алферова по спору по духовному завещанию апелляционного штрафа в пользу казны, Лебединскому уездному Суду предписано 17 января 1850 года № 181 подтверждено 15 августа того года но исполнительного донесения не получено. Приказали: Лебединскому уездному Суду о скорейшем исполнении предписания Палаты, от 17 января 1850 года за № 181 подтвердить. Август 8 дня 1852 года. Исполняющий должность председателя Дворянин Заседатель – Н. Наринин» [12, арк. 1].
Досить часто повітові суди розглядали справи банків проти дворян, зокрема, справа 1823 року про 25-річний займмайора Івана Шидловського у сумі 6 тисяч, під заставу маєтку Чугуївського округу із 120 селянами. За 25 років накопичилася недоїмка та пеня 414 крб. 89 коп. З Івана Шидловського вирішено було стягнути суму та перевести до банку. 18 квітня 1823 року борг був сплачений [13, арк. 4].
Судові справи щодо особисті відносин між дворянами представлені, зокрема, справою від серпня-листопада 1784 р. «Про обвинувачення дворян Харківського повіту Сумцових Я., Г. та В., і Андрієва І. у непослуху повітовому предводителю дворянства Шидловському М.» [14, арк. 4]; справою від березня-липня 1792 р. «Про обвинувачення поміщика Сумського округу Кондратьєва І. у непідкоренні розпорядженням сумського земського ісправникаЛяліна та у захопленні двох кріпачок дворянського засідателя Алфьорова П.» [15, арк. 6], а також справою від травня 1795 р. «Про розподіл маєтку померлого полкового осавула Алфьорова в с. Марківка Недригайлівського округу між його спадкоємцями Алфьоровими О. та П.» [16, арк. 1].
Отже, одним із проявів трансформації станової системи Російської імперії XVIII століття стало оновлення діючої політико-правової системи, що вплинуло на розвиток та зміни судової системи Слобідської України. Повітові суди як найнижча ланка місцевого судочинства, вирішували спірні питання щодо нерухомого майна, стягненням штрафів з дворян-вихідців з козацької старшини, судові справи банків проти дворян та особисті відносини між представниками цього стану.
Література:
1. Ю.С. Пивоваров и др. Судебная система России: История и современность / РАН. ИНИОН; М-во юстиции РФ. Рос.правовая академия. – 2-е изд., перераб. и доп. – М., 2007. – 264 с.
2. Михайліченко М., 2016. Родовідна дворянська книга Харківського намісництва: особливості формування та інформаційний потенціал. Доступно: http://history.sumy.ua/research/article/8849rodovidnadvorianskaknyhakharkivskohonamis nytstvaosoblyvostiformuvanniatainformatsiinyipotentsial.html. [20 лютого 2020].
3. 1830 Полное собрание законов Российской империи. Собрание 1-е. СПб., Т. 17. Доступно: http://nlr.ru/e-res/law_r/content.html#2. [20 лютого 2020].
4. Малышев К.И. 1876, Курс гражданского судопроизводства: в 3 т. Т.1, 2-е изд., испр. и доп. Тип. М.М. Стасюлевича, СПб., 454 с.
5. Полное собрание законов Российской империи. Собрание 1-е. СПб., 1830, Т. 20. № 14392. Т. 26. № 20004. Т. 27. № 20284. Доступно: http://elib.shpl.ru/ru/nodes/178-polnoe-sobranie-zakonov-rossiyskoy-imperii-sobranie-pervoe-s-1649-po-12-12-1825-spb-1830. [25лютого 2020].
6. Державний архів Сумської області, Ф.708, Оп.1, Спр. 29, 74 арк.
7. Там само, Ф.706, Оп.2, Спр.5, 85 арк.
8. Там само, Ф.706, Оп.1, Спр.54, 31 арк.
9. Там само, Ф.706, Оп.1, Спр.2, 17 арк.
10. Там само, Ф.746, Оп.2, Спр.32, 61 арк.
11. Там само, Ф.706, Оп.1, Спр.81, 17 арк.
12. Там само, Ф.763, Оп.1, Спр.14, 5 арк.
13. Державний архів Харківської області, Ф. 194, Оп. 1, Спр. 43, 14 арк.
14. Центральний державний історичний архів України, Ф.1949, Оп. 1, Спр. 112, 19 арк.
15. Там само, Ф. 1949, Оп. 1, Спр. 810, 14 арк.
16. Там само, Ф. 1949, Оп. 1, Спр. 1067, 3 арк.
________________
Науковий керівник: Мірошніченко Світлана Валентинівна, кандидат історичних наук, доцент, Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
