Договір дарування є одним із найстаріших та найпоширеніших цивільно-правових договорів. Загальноприйнятим є те, що з покон віків кожен індивід в процесі життя дарує та отримує подарунки. Без цього не обходиться жодне свято, день народження, ювілей, весілля та різні урочисті події. Поруч з цим, подарунки можуть бути і безумовними, тобто, подаровані не залежно від певної календарної події. І саме для цінних подарунків необхідне чітке закріплення на нормативній арені, задля грамотного оформлення та уникнення непорозумінь.
Якщо взяти до уваги всі договори, які властиві цивільному праву, то з впевненістю можна сказати, що договір дарування – один із найприємніших і найблагородніших договорів. Основу змісту договору дарування складає основна вимога – безоплатність, а соціальне значення визначається безоплатністю. Через те, що цей договір не складний за змістом, та не має певних обмежень, він не був достатньо дослідженим на науковій арені. Це можна пояснити тим, що в тогочасному Цивільному кодексі УРСР 1963 року (далі – ЦК УРСР) [1] регулювання цього договору відбувалось тільки двома статтями.
Щодо Цивільного кодекс України 2003 року (далі – ЦК України) [2], то завдяки ньому значно змінилось правове регулювання дарування.
Історія становлення договору дарування бере свій початок з римського права, де договір дарування виступав окремим інститутом та не належав до жодного з існуючих типів договору. З латинської договір дарування переводиться як pactumdonationis, і в період римського права визнався як неформальна угода, відповідно до якої одна сторона, тобто дарувальник, надавав іншій стороні, який визначався як обдаровуваний, будь-які цінності за рахунок свого майна, основна мета – виявлення щедрості до обдаровуваного [3, c. 123-124].
З часом, коли відбувалась еволюція римського права, то на новий рівень вийшли і відносини з договорів дарування, які визначались як окремі види договорів та отримали позовний захист. В умовах сучасності, договір дарування є договором, за яким одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Саме побутові відносили зумовили найбільше поширення даного виду договору. Він станом на сьогодні укладається як щодо незначних за вартістю предметів, так і щодо таких об’єктів цивільних прав, як земельні ділянки, житлові приміщення, автомобілі, дорогоцінні метали. Щодо римського права, то там цей договір визначався як неформальна угода (pactumdonationis), за якою «одна сторона, дарувальник, надає іншій стороні, обдаровуваному, які-небудь цінності за рахунок свого майна, з метою виявлення щедрості стосовно обдаровуваної особи (animusdonandi)» [3, c. 125].
В той час договір дарування не належав до жодної з чотирьох груп класичних римських контрактів, саме тому і не користувався позовним захистом. Обов’язкова сила визнавалася лише за обіцянкою подарувати щось, якщо вона була вчинена у формі стипуляції – усного договору, який мав форму запитання майбутнього кредитора та співпадаючої з ним відповіддю особи, яка погоджувалася бути боржником у зобов’язанні. Щодо властивостей договору, то чіткої позиції немає, він міг бути як реальним, так і консенсуальним.
В сучасному ЦК України визначення даного договору міститься в ч. 1 ст. 717 ЦК України [2]. Дарування як договір, в силу якого майно однієї сторони (дарувальника) передається безоплатно у власність іншої сторони (обдаровуваному).
Варто зазначити, що не кожну дію, яка визначається даруванням, можна визнати договором, сам акт дарування варто відносити до інституту зобов’язального права. Даруванням визнається безоплатне навмисне відчуження будь-якого майнового права з боку однієї особи іншій, а також відчуження, що поєднується з позбавленням права для дарувальника [3, c. 126].
Кожен з учасників договірних відносин, а значить – договору дарування, наділений певним спектром конститутивних ознак, що пояснюється правовим механізмом регулювання. Договір дарування від договорів купівлі-продажу та інших, в основному відрізняється безоплатністю, яка виявляється в тому, що дарувальник, який обов’язково виступає власником майна, передаючи за власною волею майно, яке може бути рухомим, нерухомим, майновим правом, виражатися в грошовому еквіваленті чи бути цінними паперами, в якості подарунка у власність обдаровуваної особи, хоче таким чином покращити матеріальне становище, віддавши у дарунок своє майно, яким він володіє як власник.
Ще важливим аспектом є те, що виконання зустрічного обов’язку обдаровуваною особою не вимагається, адже в такому випадку порушується основна вимога договору дарування – купівлі-продажу.
Хоча договір дарування визначається як реальний, бо, вчиняючи дарування, відбувається здійснення угоди, але ніяких обов’язків з укладеного договору для дарувальника може не виникати, і обдаровуваний також не є зобов’язаною особою, це пояснюється одностороннім характером договору дарування, дарування, як реальна угода, не породжує жодних зобов’язальних правовідносин, вважається укладеною з моменту виконання акту дарування, де обдарований, одночасно стає власником подарованого йому майна [4, с.107-108].
Оскільки договір дарування у зв’язку з зміною соціального життя населення трансформується, то в реальному часі можемо спостерігати дещо інші умови договору дарування, а також сторони цього договору. Зокрема, норми ст. 725 ЦК України не обмежуються рамками традиційного розуміння договору дарування, вони встановлюють нове правило, відповідно до якого виникає можливість покласти на обдаровуваного певний обов’язок на користь третьої особи [2].
Договір дарування від усіх інших договорів в першу чергу відрізняється тим, що дії дарувальника спрямовані на передачу майна у власність. У договорі дарування сторона яка передає іншій стороні певний дарунок безоплатно, може набувати додаткові права, якими не наділяється особа, що відчужує такий дарунок за плату, або звільняється від обов’язків, які покладаються на особу за відплатним договором.
Також потрібно зауважити, що деякі науковці схиляються до думки, що договори на безоплатній основі користуються меншою відповідальністю сторін, порівняно з договорами, де таке відчуження здійснюється за певну плату [4, c. 111].
Отже, проаналізувавши вище написане, можемо зробити проміжний висновок, що перші згадки про договір дарування сягають античних часів. З того моменту інститут договору дарування пройшов довгий період змін і трансформацій, і станом на сьогодні закріпився в Цивільному Кодексі України.
Література:
1. Цивільний кодекс Української РСР 1963р. База даних «Законодавство України». ВР України. URL:https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1540-06 (дата звернення 10.04.2020).
2. Цивільний кодекс України № 435-IV. База даних «Законодавство України». ВР України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 (дата оновлення 13.02.2020).
3. Вавженчук С. Я. Парадигма юридичної природи договору дарування. Питання розвитку договірних відносин. К: 2016, С.123-130.
4. Домашенко М. В. Правовий механізм регулювання договору дарування. Львів : Магнолія, 2017. С. 107-111.
________________
Науковий керівник: Полішко Наталія Леонідівна, старший викладач кафедри цивільного права і процесу Національної академії внутрішніх справ
|