Умовою нормального здійснення фізичною особою особистих немайнових прав є їх належний цивільно-правовий захист. Так, ст. 275 ЦК України встановлено, що фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб.
Захист особистого немайнового права здійснюється способами, установленими главою 3 ЦК України та іншим способом відповідно до змісту особистого немайнового права, способу його порушення та наслідків, які спричинило це порушення [1].
До змісту права фізичної особи на захист особистих немайнових прав відносять такі правомочності: вимагати не порушення цих прав; вимагати припинення всіх діянь, якими порушуються ці права; вимагати відновлення вказаних особистих немайнових прав у випадку їх порушення.
Під способом захисту цивільних прав розуміють систему заходів, що спрямовані на захист і недоторканність власності та вільне здійснення суб’єктивних цивільних прав.
Способи захисту поділяються на: загальні та спеціальні.
Загальні способи захисту сформульовані в ст. 16 ЦК України (визнання особистого права, якщо воно порушується чи оспорюється; припинення дій, що порушують особисте право; визнання правочину недійсним).
Загальні способи захисту характеризуються тим, що в законі конкретизується, до яких правовідношень їх можна застосувати; апріорі вважається, що коло таких випадків є невичерпним.
Спеціальні способи захисту особистих немайнових прав встановлюються законодавцем лише в точно визначеній сфері суспільних правовідносин.
Різноманітність способів захисту особистих немайнових прав передбачає необхідність їх класифікації. Так, виділяють чотири групи способів захисту особистих немайнових прав:
– способи, застосовувати які може лише суд (визнання права, визнання оспорюваного правочину недійсним, визнання недійсним акта державного органу чи органу місцевого самоврядування);
– способи, які застосовуються не тільки судом, але й державними органами, що наділені повноваженнями щодо захисту цивільних прав в адміністративному порядку (припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення);
– способи, що можуть бути використані стороною правовідношення як за допомогою суду, так і самостійно (відшкодування збитків, стягнення неустойки);
– самозахист, захист цивільних прав без участі суду [4, с. 19].
До спеціальних способів захисту особистих немайнових прав законодавець відносить: поновлення порушеного особистого немайнового права; спростування неправдивої інформації та суміжні способи захисту; заборону поширення інформації, якою порушено особисті немайнові права.
Захист особистих немайнових прав поряд із нормами цивільного права забезпечується нормами кримінального, трудового, адміністративного та господарського законодавства.
Законодавство України щодо захисту особистих немайнових прав не обмежується положеннями ЦК України, воно включає великий масив спеціальних нормативних актів. Будь-яка фізична особа, носій особистого немайнового права, самостійно здійснює його, так само, на власний розсуд, визначає форму і спосіб захисту порушенного права. Ефективність захисту полягає в урахуванні природи права, яке захищається. Завдання захисту – поновлення порушеного права, усунення перешкод у його здійснення, відшкодування завданої матеріальної і моральної шкоди. Способи захисту доречно поділяти на загальні і спеціальні, що і відображено в сучасному ци-вільному законодавстві. До загальних способів відносять: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дій, що порушують право особи, відновлення становища, що існувало до порушення права, відшкодування матеріальної і моральної шкоди, визнання незаконним рішення органу влади або органу місцевого самоврядування. Спеціальними способами законодавець визначив спростування недостовірної інформації; заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права, право на відповідь, право на вилучення і заміну документа, яким порушено особисте немайнове право особи.
У випадку, якщо дії, необхідні для негайного поновлення порушеного права, не вчиняються, то суд може постановити рішення щодо поновлення порушеного права, а також відшкодування моральної шкоди.
Однак, такий спеціальний спосіб захисту можна застосувати не до всіх особистих немайнових прав. Так, наприклад, неможливим видається відновлення порушення права на таємницю кореспонденції чи права на таємницю особистого життя внаслідок того, що з моменту розголошення відповідних відомостей зникає відповідне немайнове благо (таємниця), яке є об’єктом цього права. В таких випадках слід застосовувати інші способи захисту.
Спростування неправдивої інформації як спеціальний спосіб захисту особистих немайнових прав фізичної особи означає, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім’ї недостовірної інформації має право на визнання особою, яка порушила особисте немайнове право інших осіб, неправомірності своїх діянь та визнання цієї інформації неправдивою, яке вчинюється у такий самий спосіб, у який була поширена неправдива інформація [3, с. 209].
У випадках, коли спростування неможливо чи недоцільно провести в такий самий спосіб, то воно повинно проходити в адекватній (схожій, максимально наближеній) формі, з урахуванням того, що спростування повинно бути ефективне, тобто охопити максимальну кількість реципієнтів, що сприйняли попереднє поширення інформації.
Ще одним спеціальним способом особистих немайнових прав є заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права. Сутність цього способу захисту полягає в тому, що у випадку коли: а) особисте немайнове право фізичної особи порушене у газеті, книзі, кінофільмі, телепередачі тощо, які готуються до випуску у світ, суд може заборонити їх випуск у світ до усунення порушення цього права; б) особисте немайнове право фізичної особи порушене у газеті, книзі, кінофільмі, телепередачі тощо, які випущені у світ, суд може заборонити (припинити) їх розповсюдження до усунення цього порушення, а якщо усунення порушення неможливе, – вилучити тираж газети, книги тощо з метою його знищення [2, с. 604].
При цьому суттєва відмінність цього спеціального способу захисту від попереднього полягає в тому, що підставою його застосування є поширення навіть правдивої інформації, але за умови, що нею порушуються особисті немайнові права, наприклад право на особисте життя, чи право на таємницю про стан свого здоров’я (дифамація).
Література:
1. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV. Дата оновлення: 13.02.2020. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1392. Дата звернення: 25.02.2020.
2. Данильченко О.В. Цивільно-правовий захист немайнових прав фізичної особи за законодавством України / О.В. Данильченко // «Молодий вчений». 2018. № 5 (57). С. 603-607.
3. Чепис О.І., До питання самозахисту цивільних прав та законних інтересів / О.І. Чепис // Науковий вісник Ужгородського національного університету. 2015. Випуск 35. С. 209.
4. Яворицький Д. Правове регламентування захисту особистих прав громадян / Д. Яворицький // Український часопис. 2013. №3. С. 18-20.
________________
Науковий керівник: Полішко Наталія Леонідівна, старший викладач кафедри цивільного права і процесу Національної академії внутрішніх справ
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
