17 липня 1996 року Верховна Рада України ратифікувала Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод, затверджену Радою Європи 04.11.1950 р. [1], яка стала частиною національного законодавства України. У такий спосіб Україна офіційно визнала юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення й застосування Конвенції та протоколів до неї.
Судова практика Європейського суду з прав людини є джерелом права в Україні. Відповідно до положень Цивільного процесуального кодексу України (ст.10) і Господарського процесуального кодексу України (ст.11), суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано ВРУ, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Кодекс адміністративного судочинства України (ст.6) і Кримінальний процесуальний кодекс України (ст. 8) містять посилання на застосування судом принципу верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Окрім цього, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» [2] встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Аналіз наведених нормативно-правових актів, а також положень Постанови Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо реалізації Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 31 травня 2006 р. № 784 [3], що затверджує Положення про Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, засвідчує наявність в українському законодавстві механізму реалізації судової практики ЄСПЛ та забезпечення виконання його рішень. З точки зору впливу на розвиток права, рішення ЄСПЛ, що є обов’язковими до виконання договірними сторонами, сприяють удосконаленню внутрішнього законодавства країн – учасниць Конвенції, а отже визнані як джерело права в Україні і, відповідно, сприяють його розвитку.
З іншого боку, конкретні судові рішення, як частина судової практики ЄСПЛ у справах за заявами громадян України проти України, розв’язуючи конкретні правові спори, захищають суб’єктивні права громадян України та створюють передумови для відновлення порушених прав національними судами. В результаті вирішення справи і ухвалення ЄСПЛ рішення на користь заявника йдеться не лише про відшкодування, але і про виникнення підстав для подальшого перегляду відповідного рішення у зв’язку з виключними обставинами, що закріплено у процесуальних кодексах України (приміром, ст. 423 ЦПК України, ст. 361 КАС України). Таким чином, у разі визнання ЄСПЛ факту відповідного порушення прав заявника він зобов'язує Україну виплатити встановлене судом відшкодування заподіяної матеріальної чи моральної шкоди, судових витрат заявника, й вжити заходів щодо відновлення порушених прав на національному рівні, включаючи можливий перегляд справи в судових органах [4]. Це, на наше переконання, сприяє посиленню гнучкості та динамізму всієї правової системи та ефективній реалізації принципу верховенства права.
До того ж, рішення ЄСПЛ містять важливі положення щодо розуміння принципу верховенства права, приведення його у відповідність на національному рівні з нормами міжнародного права. Автори Доповіді Венеційської Комісії «Верховенство права» [5] виділяють шість обов’язкових елементів «верховенства права», що є не лише формальними, а й субстантивними чи матеріальними, серед яких: законність, включаючи прозорий, підзвітний та демократичний процес введення в дію приписів права; юридична визначеність; заборона свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними судами, включно з тими, що здійснюють судовий нагляд за адміністративною діяльністю; дотримання прав людини; заборона дискримінації та рівність перед законом. Деякі дослідники, приміром В. Темченко, йдуть шляхом визначення принципів концепції верховенства права щодо форми, сутності, змісту права, розглядаючи доктрину верховенства права як систему взаємопов’язаних та усталених принципів прецедентної практики ЄСПЛ [6]. Такий підхід дозволяє підкреслити багатоаспектність і динамізм верховенства права, а також неможливість у зв’язку з цим його універсального визначення.
Як відзначає О. Крижова, гарантування принципу верховенства права залежить від якості чинного у державі законодавства [7]. Саме якість національного законодавства, як форми права, на наше переконання, є базовим складником забезпечення принципу верховенства права в державі та, завдяки обов’язковому характеру рішень ЄСПЛ, забезпечує постійний розвиток національної правової системи.
Вимогу якості «закону» Євросуд пов’язує з наявністю засобів правового захисту від свавільного втручання державних органів у права людини. Про це, зокрема, йдеться у справі «Волохи проти України» [8] щодо тлумачення Судом словосполучення «згідно із законом». Наведене словосполучення не просто відсилає до національного законодавства, а й пов’язане з вимогою якості «закону», що передбачає існування в національному законодавстві засобів правового захисту від свавільного втручання державних органів у права людини. Тобто відповідність закону верховенству права означає, що він не може передбачати або санкціонувати необмежену дискрецію з боку органів публічної влади. Аналогічне тлумачення міститься у справі «Аманн проти Швейцарії» [9]. «Якість закону» як вимога наявності відповідних правових норм у національному законодавстві наведена у рішенні, ухваленому 22 червня 2004 року у справі «Броньовскі проти Польщі» [10].
До вимог «якості» закону Д. Лученко відносить пропорційність втручання держави у регулювання суспільних відносин [11]. У контексті проблем позбавлення особи виборчого права Суд у справі «Гірст проти Сполученого Королівства» [12] вказав, що принцип пропорційності вимагає встановлення очевидного і достатнього зв’язку між санкцією, з одного боку, та поведінкою й іншими обставинами, що стосуються конкретної особи, - з іншого. Д. Лученко підсумовує, що закон не може накладати на особу стягнення чи іншого обмеження, яке явно не співставне з тяжкістю вчиненого правопорушення. Дотримання норм такого закону не може сприйматися як законність у розумінні доктрини верховенства права.
У рішеннях по справі «Полторацький проти України» [13] від 29 квітня 2003 року, заява № 38812/97 і «Михайлюк та Петров проти України» [14], заява № 11932/02, йдеться про якість законодавства щодо «вимоги його доступності відповідній особі, яка зможе передбачити його наслідки для себе». Тобто фактично йдеться про вимогу передбачуваності закону, яка встановлює взаємозв’язок двох елементів принципу верховенства права – якості національного закону і принципу юридичної визначеності.
Як бачимо, майже кожне рішення ЄСПЛ містить свій акцент у визначенні Судом вимог до якості національного закону і законності, що відповідають міжнародному принципу верховенства права. Тому «якість закону» ми визначаємо як ключову засаду втілення принципу верховенства права, з якої випливають інші його елементи.
Розглядаючи принцип юридичної визначеності у зв’язку з чіткістю підстав, цілей та змісту нормативних приписів, М. Козюбра підсумовує, що ці приписи повинні мати можливість упевнено передбачати правові наслідки поведінки громадян [15]. У цьому значенні принцип визначеності поширюється на всю систему нормативно-правових актів. Показовою у цьому відношенні є позиція Європейського Суду з прав людини, послідовно закріплена ним у декількох рішеннях, зокрема, у справах «Санді Таймс» проти Сполученого королівства», «Олсон проти Швеції» та ін. Згідно з цією позицією будь-яка «норма не може вважатися «законом», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю так, щоб громадянин самостійно або, якщо у цьому буде потреба, з професійною допомогою міг передбачати з долею вірогідності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, до яких можуть призвести конкретні дії» [15].
Більш звужений зміст принципу юридичної визначеності стосовно, зокрема, судової практики ґрунтовно викладено у рішенні по справі «Христов проти України» [16] від 19 лютого 2009 року. В ньому йдеться про те, що у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів.
Підсумовуючи зазначимо, що визнання рішень ЄСПЛ в якості джерел права свідчить про визначальну роль судової практики Європейського суду з прав людини не лише у правозастосувальній діяльності, а й у формуванні законодавства, як форми права, та в захисті суб’єктивних прав і свобод громадян України, що звернулись до нього. До того ж, визнання судової практики ЄСПЛ сприяє зміцненню єдиного правового простору країн – учасників Конвенції і посилює євроінтеграційні тенденції розвитку української правової системи.
Література:
1. Закон України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/475/97-вр (дата звернення 30.03.2020).
2. Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 р. № 3477-IV [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/3477-15 (дата звернення 30.03.2020).
3. Про заходи щодо реалізації Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» : Постанова КМУ від 31 травня 2006 р. №784 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/784-2006-%D0%BF#Text (дата звернення 30.03.2020).
4. Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 22.04.2016 № 01-06/1444/16 Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, юрисдикцію та практику Європейського суду з прав людини URL : http://www.arbitr.gov.ua/news/2296/ (дата звернення 01.09.2019)/
5. Доповідь, схвалена Венеційською Комісією на 86¬му пленарному засіданні (Венеція, 25–26 березня 2011 року) Верховенство права. Право України. - 2011. - № 10. URL: https://www.venice.coe.int/webforms/documents/default.aspx?pdffile=CDL-AD(2011)003rev-ukr (дата звернення 01.03.2020).
6. Темченко В. Принцип верховенства права у практиці Європейського суду з прав людини та Конституційного Суду України. Вісник Академії управління МВС. 2007. № 1. - С. 68-74. - URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ucnavs_2007_1_7 (дата звернення: 21.08.2019)
7. Крижова О. Принцип верховенства права у практиці Європейського суду з прав людини. Вісник Національного університету "Львівська політехніка". Юридичні науки. - 2017. - № 865. - С. 544-549. URL: http://science.lpnu.ua/sites/default/files/journal-paper/2018/jun/13468/84.pdf (дата звернення: 21.08.2019)
8. Європейський суд з прав людини : Рішення у справі «Волохи проти України» від 22.06.2004 р. // Ліга : Закон : комп’ютер.-прав. система / Всеукр. мережа розповсюдження прав. інф. – [Електр. прогр.]. – Версія 8.2.3. – К., 2012. – Заг. з вказів.для користувачів. – Щоден. оновлення.
9. Є вропейський суд з прав людини : Рішення у справі «Аманн проти Швейцарії» від 16.02.2000 р. // Ліга : Закон : комп’ютер.-прав. система / Всеукр. мережа роз повсюдження прав. інф. – [Електр. прогр.]. – Версія 8.2.3. – К., 2012. – Заг.з вказів. для користувачів. – Щоден. оновлення.
10. Європейський суд з прав людини : Рішення у справі «Броньовський протии Польщі» від 22.06.2004 р. // Ліга : Закон : комп’ютер.-прав. система / Всеукр. мережа розповсюдження прав. інф. – [Електр. прогр.]. – Версія 8.2.3. – К., 2012. – Заг. з вказів. для користувачів. – Щоден. оновлення.
11. Лученко Д. В. Верховенство права у практиці страсбурзького суду в аспекті проблем судового оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єктів владних повноважень / Д. В. Лученко // Вісник Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого». Серія: Економічна теорія та право. – Харків, 2014. – № 4. – С. 191-204.
12. Європейський суд з прав людини : Рішення у справі «Гірст проти Сполученого Королівства» від 06.10.2005 р. // Ліга : Закон : комп’ютер.-прав. система / Всеукр. мережа розповсюдження прав. інф. – [Електр. прогр.]. – Версія 8.2.3. – К., 2012. – Заг. з вказів. для користувачів. – Щоден. оновлення.
13. Європейський суд з прав людини : Рішення у справі «Полторацький проти України» від 29.04.2003 р. // Ліга : Закон : комп’ютер.-прав. система / Всеукр. мережа розповсюдження прав. інф. – [Електр. прогр.]. – Версія 8.2.3. – К., 2012. – Заг. з вказів. для користувачів. – Щоден. оновлення.
14. Європейський суд з прав людини : Рішення у справі «Михайлюк та Петров проти України» від 15.01.2010 р. // Ліга : Закон : комп’ютер.-прав. система / Всеукр. мережа розповсюдження прав. інф. – [Електр. прогр.]. – Версія 8.2.3. – К., 2012. – Заг. з вказів. для користувачів. – Щоден. оновлення.
15. Козюбра М. І. Принципи верховенства права i правової держави: єдність основних вимог. URL: http://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/123456789/6972/Kozyubra_Pry%60ncy%60 py%60_verxovenstva.pdf?sequence=1&isAllowed=y (дата звернення 23.08.2019).
16. Рішення Європейського суду з прав людини, справа “Христов протиУкраїни”: від 19 лютого 2009 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2. rada. gov. ua/laws/show/ru/974_443.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
