Автор: Демидова Є.Є., студентка Інституту підготовки кадрів для органів прокуратури України, Пономаренко Ю.А., кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінального права Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого
Відповідно до п. 7 ст. 51, ч. 2 ст. 52 та ст. 59 КК України конфіскація майна є додатковим видом покарання, що може застосовуватися судом до осіб, визнаних винними у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого корисливого злочину у випадках спеціально передбачених Особливою частиною КК України. В доктрині кримінального права проблеми покарання у виді конфіскації майна було і є предметом дискусій, зокрема, обговорюються питання щодо самої доцільності її існування в сучасних умовах, ефективності цього виду покарання тощо. Все частіше висловлюються пропозиції щодо недоцільності подальшого збереження в кримінальному законі цього виду покарання. Прихильники такої позиції обґрунтовують свою точку по-різному: одні у існуванні конфіскації майна вбачають порушення Конституції України, інші – вказують на недостатню ефективність застосування цього покарання. Більшість авторів, які пропонують виключити з КК України конфіскацію майна, аргументують це також і посиланням на непорушність та недоторканність права власності, набутого на законній підставі.
На нашу думку, посилання на те, що конфіскація майна не відповідає положенням Конституції України є безпідставним. Пояснюється це тим, що конфіскація майна є заходом державного примусу, що застосовується від імені держави до особи, яка скоїла злочин. З цих міркувань конфіскація майна не відрізняється від будь-якого іншого виду покарання, які за свою сутністю також обмежують права і свободи, яка вчинила злочин.
Недостатня ефективність конфіскації майна може свідчити лише про прорахунки в діяльності правоохоронних органів та суду (наприклад, несвоєчасне накладення арешту, несвоєчасний опис майна, не вжиття заходів по виявленню майна тощо). Для попередження виникнення такої ситуації треба не механічно виключити конфіскацію майна з КК, а усунути недоліки в роботі на стадіях, насамперед, досудового слідства.
Ми підтримуємо позицію тих авторів, які вважають, що настав час створити дієвий правовий механізм захисту непорушності та недоторканності прав власності, які надбані законно. Саме для досягнення такої мети і можна було б виключити з кримінального закону конфіскацію майна як вид покарання. Водночас, це не може бути здійснено шляхом механічного усунення з певних статей терміну «конфіскація майна». Тут необхідна системна робота, з тим, щоб не повторити негативного досвіду, надбаного деякими зарубіжними державами. Так, наприклад, в Російській Федерації, за твердженнями, що містяться в деяких публікаціях, «механічне» виключення конфіскації майна, потягло зростання корисливої злочинності.
Багато іноземних держав, в кримінальному законодавстві яких збережена конфіскація майна, пішли шляхом розуміння її лише як так званої «спеціальної конфіскації» - конфіскації знарядь і засобів вчинення злочинів, а також предметів здобутих злочинним шляхом. Конфіскація інших видів майна в них не передбачається. Пропозиції щодо реформування конфіскації майна як виду покарання в такому напрямку, висловлюються і українськими криміналістами. Разом з тим. можливу реалізацію такої пропозиції слід здійснювати обережно, з урахуванням того, що, по-перше, «спеціальна конфіскація» має кримінально-процесуальний характер, а, по-друге, вилучення неправомірно набутого майна не може бути визнане покаранням, оскільки на таке майно не виникає права власності, а будь-яке покарання полягає в обмеженні прав засудженого (ч. 1 ст. 50 КК України).
Вочевидь, найбільш перспективним напрямком розвитку кримінального законодавства щодо конфіскації майна могла б стати поступова заміна її іншим видом покарання, наприклад штрафом.
e-mail: jenijd@mail.ru, ponomarenko_yuriy@ukr.net
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter