Оцінка майна, майнових прав та професійна оціночна діяльність регулюються Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», іншими нормативно-правовими актами з оцінки майна, що не суперечать йому.
Оцінка майна, майнових прав — це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.
Судова експертиза — це процесуальна дія, яка полягає у провадженні експертом, за зверненням сторони кримінального провадження або за дорученням слідчого судді чи суду, у встановленій законом процесуальній формі, дослідження, на основі спеціальних знань, об’єктів, явищ і процесів, що містять відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення.
Майном, яке може оцінюватися, вважаються об'єкти в матеріальній формі, будівлі та споруди (включаючи їх невід'ємні частини), машини, обладнання, транспортні засоби тощо; паї, цінні папери; нематеріальні активи, в тому числі об'єкти права інтелектуальної власності; цілісні майнові комплекси всіх форм власності; майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.
Під вартістю об’єкту експерт розуміє грошову суму, за яку передбачається перехід майна з рук в руки на дату оцінки.
Оцінка майна проводиться із застосуванням методів оцінки, які є складовими частинами методичних підходів або є результатом комбінування кількох методичних підходів, а також оціночних процедур. Доцільно застосовувати кілька методичних підходів, що найбільш повно відповідають визначеним меті оцінки, виду вартості за наявності достовірних інформаційних джерел для її проведення.
Для проведення оцінки майна застосовуються такі основні методичні підходи:
- витратний;
- дохідний;
- порівняльний.
Визначення ринкової вартості об'єкта оцінки можливе із застосуванням усіх методичних підходів у разі наявності необхідної інформації.
1. Витратний підхід ґрунтується на врахуванні принципів корисності і заміщення. Витратний підхід передбачає визначення поточної вартості витрат на відтворення або заміщення об'єкта оцінки з подальшим коригуванням їх на суму зносу (знецінення).
Основними методами витратного підходу є метод прямого відтворення та метод заміщення. Метод прямого відтворення полягає у визначенні вартості відтворення з подальшим вирахуванням суми зносу (знецінення). Метод заміщення полягає у визначенні вартості заміщення з подальшим вирахуванням суми зносу (знецінення). За допомогою методів прямого відтворення та заміщення визначається залишкова вартість заміщення (відтворення).
Витрати на відтворення (заміщення) повинні визначатися на дату оцінки з урахуванням ринкових цін.
При оцінці виробничих засобів, машин і устаткування, застосування витратного методу полягає в розрахунку витрат на відтворення оцінюваних активів за відрахуванням усіх форм зносу.
При використанні витратного методу, вартість об'єкту визначається виходячи з витрат на виробництво, а в окремих випадках додаються витрати пов'язані з введенням у дію. Так як витратний метод, у чистому вигляді, використовується переважно до об'єктів (машини, устаткування), що не мають близьких аналогів, або не можуть функціонувати без подальшого монтажу, те саме за допомогою витратного методу визначається поточна вартість відтворення або заміни. Витратний підхід оцінки машин і устаткування реалізується за такими методами:
- порівняння з ціною підприємства-виробника;
- аналіз і актуалізація калькуляції;
- коригування калькуляції конструктивно подібного об'єкту;
- розрахунок собівартості по збільшених нормативах.
Методи проведення оцінки, що застосовуються під час визначення ринкової вартості об'єкта оцінки у разі використання порівняльного підходу, повинні ґрунтуватися на результатах аналізу цін продажу (пропонування) на подібне майно.
Порівняльний підхід ґрунтується на врахуванні принципів заміщення та попиту і пропонування, передбачає аналіз цін продажу та пропонування подібного майна з відповідним коригуванням відмінностей між об'єктами порівняння та об'єктом оцінки.
Для визначення ринкової вартості об'єкта оцінки у матеріальній формі із застосуванням порівняльного підходу інформація про подібне майно повинна відповідати таким критеріям:
- умови угод купівлі-продажу або умови пропонування щодо укладення таких угод не відрізняються від умов, які відповідають вимогам, що висуваються для визначення ринкової вартості;
- продаж подібного майна відбувся з дотриманням типових умов оплати;
- умови на ринку подібного майна, що визначали формування цін продажу або пропонування, на дату оцінки істотно не змінилися або зміни, які відбулися, можуть бути враховані.
- визначення ринкової вартості об'єкта оцінки за допомогою порівняльного підходу має ґрунтуватися на інформації про ціни продажу (пропонування) подібного майна, достовірність якої не викликає сумнівів в оцінювача. У разі відсутності або недостатності зазначеної інформації, необхідно зазначати, якою мірою це вплинуло на достовірність висновку про ринкову вартість об'єкта оцінки. За відсутності достовірної інформації про ціни продажу подібного майна ринкова вартість об'єкта оцінки може визначатися на основі інформації про ціни пропонування подібного майна з урахуванням відповідних поправок, які враховують тенденції зміни ціни продажу подібного майна порівняно з ціною їх пропонування.
Основними елементами порівняння є характеристики подібного майна за місцем його розташування, фізичними та функціональними ознаками, умовами продажу тощо.
Коригування вартості подібного майна здійснюється шляхом додавання або вирахування грошової суми із застосуванням коефіцієнта (відсотка) до ціни продажу (пропонування) зазначеного майна або шляхом їх комбінування.
Головною перевагою порівняльного підходу є те, що судовий експерт орієнтується на фактичні ціни купівлі - продажу аналогічних об'єктів. В цьому випадку ціна об'єкта визначається ринком, а судовий експерт проводить тільки певні коригування, які забезпечують порівнянність аналога з оцінювальним об'єктом.
Перевагою порівняльного підходу є також реальне відображення попиту і пропозиції на конкретний об'єкт, так як ціни фактично проведеної угоди купівлі —продажу максимально враховують ситуацію на ринку [1].
Порівняльний підхід при оцінці машин і устаткування, як найбільш універсальний інструмент, забезпечує можливість оцінки будь-якого часткового елементу носія, у тому числі: окремої одиниці обладнання, їх системи або комплексу за ознакою закінченого циклу виробництва, чи усього парку обладнання підприємства загалом, особливо, якщо підприємство невелике. Такі методи потребують визначення аналогів, але навіть якщо повних аналогів немає, можна застосувати систему поправок і оцінка буде досить реальною. Вивчення динаміки цін пропозиції або статистики продажів при визначенні вартості машин та обладнання на відповідному ринку в Україні на цей час може забезпечити формування інформаційної бази, й саме тому порівняльний метод є основним при оцінці машин і встаткування.
Порівняльний підхід, заснований на принципі підстановки або заміщення, за яким покупець (інвестор) не заплатить за оцінюване майно більше, ніж коштує його заміщення, тобто придбання на відкритому, вільному й конкурентному ринку аналогічного нового об'єкта. Так само це стосується об'єкта, що був у вживанні, з урахуванням поправок на його фізичне й функціональне зношування й економічне старіння. Практичне застосування відповідних методів можливо за наявністю активного, ефективно функціонуючого ринку й систематизованої інформації про його загальний стан та статистику угод купівлі-продажу рухомого майна [2].
Важливі проблеми порівняльного підходу пов'язані з додержанням принципів використання потрібної інформації: повноти, достовірності, актуальності, відповідності саме оцінюваному об'єкту. Одержання необхідної інформації за вказаними умовами потребує створення баз даних з можливістю автоматичного підбору аналогів, подібних оцінюваним об'єктам, з урахуванням ступеня розбіжності складу й чисельних значень головних характеристик аналогів і оцінюваних об'єктів, з регулярним видаленням застарілих та доданням нових даних.
Асортимент промислових товарів відрізняється складністю номенклатури, великою різноманітністю по призначенню і споживчим властивостям. Тому необхідно актуалізувати та систематизувати інформацію про вироби-аналоги, що підлягають оцінці, максимально широкий асортимент, якісні, технічні та інші характеристики для порівняльного дослідження для нових та розширеного асортименту існуючих груп товарів, та для коректної оцінки виробів кустарного виробництва
Кожний із методів визначення вартості має свої достоїнства і хиби з урахуванням конкретних умов оцінки.
Так, перевагою витратного підходу є можливість відобразити фактичні здійснені витрати підприємства. Але оцінка, що отримана за допомогою такого методу рідко відповідає дійсній вартості активів в умовах ринку. Плюсом порівняльного (ринкового) підходу є можливість врахувати при оцінці унікальність кожного об’єкта, але при цьому недоліком є складність отримання інформації для проведення розрахунків, складність розрахунку, що може відбитися на достовірності отриманого результату [3],
Знання, судовими експертами, характеристик підходів оцінки об'єктів оцінки та методів що використовується при їх застосуванні, сприяє успішному вирішенню питань пов’язаних з визначенням ринкової (дійсної) вартості об’єктів при проведенні товарознавчих експертиз.
Література:
1. Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні: Закон України від 12.07.2001 № 2658-III.
2. Бараняк В. М. Судові експертизи: Курс лекцій / В. М. Бараняк, Р. І. Сибірна. – Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2009. – 168 с.
3. Благута Р. І. Криміналістика: навч. посіб. / Р. І. Благута, Р. І. Сибірна, В. М. Бараняк та ін.; за заг. ред. Є. В. Пряхіна. – К.: Атіка, 2012. – 496 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
