11 червня 2020 року Конституційний Суд України (КСУ) у своєму рішенні постановив, що нинішнє формулювання статті 375 Кримінального кодексу (КК) України про відповідальність суддів за «завідомо неправосудні» рішення суперечить Конституції України. КСУ вказав, що стаття 375 КК України не встановлює критеріїв неправосудного рішення і не пояснює суті слів «завідомо неправосудний», що дозволяє неоднозначне трактування складу злочину. Тому КСУ дійшов висновку, що кримінальна відповідальність за постанову «завідомо неправосудне» судове рішення створює ризики і можливості для впливу на суддів внаслідок нечіткості і неоднозначності диспозиції статті 375 КК.
Група держав проти корупції Ради Європи (GRECO) ще у 2017 році за результатами Четвертого раунду оцінювання, присвяченому запобігання корупції серед народних депутатів, суддів та прокурорів [1], надала Україні рекомендацію щодо необхідності декриміналізації відповідальність суддів за постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови» та/або, як мінімум, іншого забезпечення, що це та будь-яке інше положення про кримінальне правопорушення криміналізують виключно умисні порушення у сфері судочинства, а правоохоронні органи не зловживають такими нормами для неправомірного впливу та тиску на суддів. Вже у 2020 році GRECO, оцінюючи виконання наданих Україні рекомендацій, констатувала відсутність прогресу у виконанні зазначеної рекомендації.
Тому законодавець не чекаючи рішення КСУ та, зважаючи на наявні дискусії в теорії кримінального права, та в правозастосуванні, виконуючи міжнародні зобов’язання запропонував ряд проєктів законів України, що вирішують дану проблему. Розглянемо їх і з’ясуємо, що принципово нового пропонують вказані законопроєкти.
Метою законопроєкту (№ 3500 від 18.05.2020) «є удосконалення правових норм щодо відповідальності за постановлення суддею (суддями) упередженого судового рішення (вироку, ухвали або постанови) та забезпечення дотримання принципу правової визначеності» (с. 2 Пояснювальної записки до законопроєкту). Метою законопроєкту (3500-1 від 02.06.2020) «є приведення кримінального законодавства України у відповідність до міжнародних стандартів і чинних міжнародних договорів України» (с. 2 Пояснювальної записки до законопроєкту). Метою законопроєкту (№3500-2 від 03.06.2020) «є приведення кримінального законодавства України у відповідність до міжнародних стандартів і чинних міжнародних договорів України» (с. 2 Пояснювальної записки до законопроєкту). Проєкт пропонує «видалити статтю 375 з Кримінального кодексу України». Метою законопроєкту (№3500-3 від 04.06.2020) «є з метою приведення питання кримінальної відповідальності суддів у відповідність до стандартів Ради Європи та виконання рекомендації GRECO» (с. 2 Пояснювальної записки до законопроєкту).
Аналіз цих законопроєктів засвідчив, що вони запропонували два варіанти вирішення наявної проблеми: перший – взагалі виключити ст. 375 з КК України (№3500-2 від 03.06.2020), другий – редакційно змінити зміст даного складу злочину (№ 3500 від 18.05.2020), (3500-1 від 02.06.2020), (№3500-3 від 04.06.2020). Розглянемо ці діаметрально протилежні пропозиції.
На нашу думку, декриміналізація даного складу злочину не вирішить існуючу проблему. По-перше, суспільство не зрозуміє зняття ще одного нормативного запобіжника від суддівського свавілля, по-друге, посилання на зарубіжний досвід (оскільки в законодавстві багатьох європейських країн відсутні норми, що визначають відповідальність судді за постановлення неправосудного рішення [2, с. 225]) не завжди коректне, оскільки подібне правопорушення розглядається як вид службового (посадового) злочину (у більш ніж 25 державах Європи кримінальне законодавство передбачає відповідальність судді за винесення певного судового рішення та інші діяння, пов’язані з виконанням ним службових обов’язків. Більшість складів злочинів, у яких ідеться про винесення суддею певного судового рішення, відповідає принципу юридичної визначеності: в них вказано на незаконність та/або необґрунтованість чи упередженість судового рішення, тобто використано ясні і зрозумілі терміни. Зокрема кримінальна відповідальність за такі дії встановлена у Франції, Німеччині, Іспанії, Болгарії, Данії, Туреччині, Сербії, Естонії, Латвії).
Отже, якщо такий шлях буде реалізований, то за такою логікою слід застосовувати норми про відповідальність за злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг. Однак наявні статті 364 та 365 КК України за складом злочину не охоплюють подібні дії, передбачені чинною ст. 375 КК України. Виникає питання, можливо слід створити нову норму у розділі XVII Особливої частини КК України? Як бачимо, автори законопроєкту взагалі не запропонували альтернативи у разі декриміналізації ст. 375 КК України. Створення нової норми у згаданому структурному розділі закону про кримінальну відповідальність не буде відповідати спрямованості посяганню (родовому об’єкту злочину).
На підставі викладеного, вважаємо більш відповідним національним традиціям законотворення другий варіант законодавчих пропозиції щодо перспектив ст. 375 КК України.
Література:
1. Запобігання корупції серед народних депутатів, суддів та прокурорів. Четвертий раунд оцінювання : Звіт за результатами оцінки Україна [Електронний ресурс]/ (Ухвалено на 76-му пленарному засіданні GRECO, Страсбург, 19-23 червня 2017 року. – Режим доступу: https://rm.coe.int/grecoeval4rep-2016-9-p3-76-greco-19-23-2017-/1680737206
2. Погорецький М. А. Притягнення суддів до кримінальної відповідальності за ст. 375 КК України: проблемні питання матеріального та процесуального права / М. А. Погорецький // // Вісник кримінального судочинства. – Київ : Правова єдність, 2015. – №. 2. – С. 223–234.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
