Актуальність теми: Хвилі реабілітації осіб незаконно притягнутих до кримінальної відповідальності в період утвердження і функціонування комуністичного режиму дійсно повернули імена жертв політичних репресій і відкрили докази злочинів тоталітарного минулого, але відновлення повного образу історичної дійсності є неможливим без безпосереднього дослідження реабілітаційних процесів. Усна історія є багатофункціональним явищем, тому необхідно розглянути доцільність та оцінити потенціал усноісторичних джерел в межах дослідження комплексу заходів, спрямованих на встановлення історичної справедливості, відновлення політичних, соціальних, економічних та інших прав (реабілітаційних процесів).
Мета роботи – з’ясувати дослідницькі можливості, які пропонують усноісторичні джерела, проаналізувати взаємообумовленості між пам’яттю, суб’єктивними поглядами людини та історією.
Для досягнення поставленої мети були визначені наступні завдання:
- коротко розглянути поняття «усна історія»;
- проаналізувати деякі тематичні інтерв’ю та спогади безпосередніх свідків-учасників подій пов’язаних з процесом реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму;
- сформулювати логічний підсумок за результатом проведеного дослідження.
В історичній науці міцно закріпився термін «усна історія». Класик усноісторичних досліджень А. Портелі тлумачить даний термін як тип історичного дослідження, в якому усним джерелам відводиться важлива, але не виключна роль [1, с. 32].
Незважаючи на відсутність єдиного підходу щодо визначення поняття «усна історія», вважаємо, що найбільш влучними є наступні:
1) Усна історія – це біографічне або тематичне інтерв’ю зі свідком-учасником події/подій», де при цьому підкреслюється виняткова важливість розуміння суб’єктивного життєвого досвіду людини [2, с. 159].
2) Усна історія – це процес ініціативного, цілеспрямованого документування усних вербальних повідомлень «учасників та свідків» історичних подій шляхом інтерв'ювання та аудіального або аудіовізуального записів розмови [3, с. 5].
Усні спогади, свідчення свідків подій виступають цінним джерелом. В рамках проведення даного дослідження було проаналізовано тематичні інтерв’ю безпосередніх учасників, що так чи інакше пов’язані з процесами реабілітації жертв , які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму. Так, наприклад, цікавим є інтерв’ю Голови Національної комісії з реабілітації Романа Подкура, який назвав причини активізації процесів реабілітації жертв сталінських репресій в сучасній Україні. Науковець зазначає, що: «Чинником, який різко підштовхнув процес переосмислення минулого і прискорив потребу в реабілітації, стала поведінка Російської Федерації, яка розпочала агресію проти України. І не лише пряма агресія, а й процеси, які почалися в російському суспільстві ще задовго до цього, і активізувалися останнім часом. Мова йде про те, що Росія почала виправдовувати дії сталінського режиму, намагатися його відбілити. Там на повному серйозі ідуть дискусії, що начебто Сталін правильно вбивав тих, хто боровся за незалежність, виправдовується терор та інші політичні репресії, мовляв без цього неможливо було обійтися. І ця риторика торкнулася не лише висловів політичних діячів, які намагаються «сподобатися» публіці. Йдеться про унормування цих позицій у науковому й освітньому просторі – а це вже набагато серйозніше». Також Р. Подкур відмітив, що: «Перший закон про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму був прийнятий ще у квітні 1991 року. Але тоді іще Комуністична партія мала великий вплив на політику і намагалася не допустити кардинальної ревізії минулого. І цей Закон був певним компромісом між прокомуністичними силами та україноцентриськими націонал-демократами .З одного боку сам факт старту процесу реабілітації у ті часи, коли ще вчора над усім тяжіла «керівна і спрямовуюча сила Комуністичної парті», уже був великим проривом. Але з іншого, у ньому лишилися обмеження щодо реабілітації людей, які воювали в УПА, а тому, начебто, були причетні до вбивств чи грабунків. Ще одна категорія, на яку не поширювався той закон, і які враховані в цьому – це діти репресованих» [4].
Натомість суддя Конституційного суду РФ у відставці А. Кононов у своєму інтерв’ю відмітив, що реабілітаційні процеси, що відбувались в 1990 рр. це була скоріш спроба вибачитись перед репресованими. Даючи оцінку процесам реабілітації того періоду А. Кононов зазначив, що: «Держава повинна була вибачитися і вона це зробила» [5].
Цікавим в контексті дослідження реабілітаційнх процесів є виступ від 2 квітня 2004 р. тодішнього начальника Державного архіву Служби безпеки України полковника С. М. Богунова на урочистому заході з нагоди 10-ої річниці створення ДА СБ України, де було зазначено, що: «Відповідальним завданням ДА СБ України є відновлення юридичної та історичної справедливості стосовно багатьох тисяч репресованих, послідовне виконання Закону України “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні. З цією метою Державним архівом Служби безпеки та архівами тимчасового зберігання її регіональних органів переглянуто понад 300 тисяч кримінальних справ. Саме із цими справами пов’язана більшість звернень громадян і запитів державних органів, яких щороку надходить до архіву близько однієї тисячі» [6, с. 13-16].
Таким чином, усні свідчення, тематичні інтерв'ю є вагомим та цінним емпіричним матеріалом для дослідника. Без сумнівів усну історію слід визначати як окремий напрямок історичної науки. В контексті досліджуваної теми усноісторичні джерела слугують засобом заповнення «білих плям» у історії щодо заходів, спрямованих на встановлення історичної справедливості, відновлення політичних, соціальних, економічних та інших прав, але на нашу думку потребують подальшої розробки питання, що стосуються дослідження специфіки таких джерел, адже їх використання завжди залежить від поставлених завдань та мети процесу пізнання певних подій та обставин.
Література:
1. Портелли А. Особенности устной истрии / А. Портелли // Хрестоматия по устной истории / [пер., сост., введение, общ. ред. М. В. Лоскутовой]. – СПб. : Изд-во Европ. унта, 2003. – С. 32–51.
2. Середа В. Усна історія як метод і методологія: деякі проблеми створення та інтерпретації усноісторичних джерел / В. Середа, Л. Малес // Україна модерна. – 2007. – №11. – С. 159–165.
3. Археографічне опрацювання джерел усної історії. Методичні рекомендації / [Упорядник: Н. Сурева. Наук. ред. А. Бойко]. – Запоріжжя : РА «Тандем-У», 2006. – 20 с.
4. Інформаційний портал Український тиждень: «Сподіваємося, що у сучасного політикуму таки вистачить розуму не блокувати роботу комісії з реабілітації» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://tyzhden.ua/History/234047?fbclid=IwAR1QUhapA0iJuuDzJxluXZxRx13gY1-wSmFN5pQjGs0fVfyvMwMwAvc7w1k
5. Інформаційний портал MEDUZA: «Государство должно было извиниться» Закон о реабилитации жертв политических репрессий работает уже четверть века. Что он дал?» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://meduza.io/feature/2016/10/18/gosudarstvo-dolzhno-bylo-izvinitsya
6. Виступ начальника Державного архіву Служби безпеки України полковника С. М. Богунова на урочистому заході з нагоди 10-ої річниці створення ДА СБ України, 2 квітня 2004 р. // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. – Київ, 2004. – № 1/2 (22/23). – C. 13–16.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
