Створення правоохоронної системи в Російській імперії було пов’язано з реформами державного управління, які проводилися Петром І. Протягом наступних XIX– поч. XX століть правоохоронні органи формувалися із чітким розподілом функцій і визначенням завдань. Забезпечення безпеки державного механізму та конституційного ладу – було основною метою їх функціонування.
Заявлена наукова проблематика ставала предметом наукових зацікавлень таких науковців як – О. Білявської, В. Іванова, В. Петровського, Ю. Холода та ін.
Метою наукової розвідки є проаналізувати окремі аспекти проведеної з ініціативи царизму поліційної реформи 1862 року з метою реформування чинної системи загальної поліції в Російській імперії в контексті буржуазних реформ 1960-х – 1970-х років.
Поліційну реформу 1862 р. було підготовлено всіма попередніми подіями економічного і соціально-політичного життя імперії [1].
По-перше, реформування поліцейського апарату в 60-х роках XIX ст. перебувало в безпосередньому зв’язку зі скасуванням кріпосного права, оскільки поліція розглядалася царським урядом як пріоритетний засіб державного управління в період проведення селянської реформи [4, c. 14].
По-друге, нагальною була потреба зміцнити репресивні органи у зв’язку з активізацією опозиційних до уряду революційного й національних рухів через невдоволення значної частини населення результатами реформ [1].
По-третє, необхідністю вдосконалення існуючої поліцейської системи, соціально-економічними причинами, зокрема чисельною міграцією до міст великої кількості щойно звільненого без землі селянства [3, с. 13].
Одним з істотних етапів на шляху реформування поліції стало звільнення поліцейських органів від проведення попереднього слідства. Це було продиктовано необхідністю посилення виконавчих функцій поліцейських органів і підвищення ефективності їх діяльності. Остаточне законодавче оформлення поліцейська реформа (окреслювалася нова роль поліції, її структура, фінансування) отримала 25 грудня 1862 р. в указі Олександра II та в «Тимчасових правилах про устрій поліції в містах та повітах губерній», що керуються по загальному установленню (попри назву, документ набув постійної дії й до нього поступово додавалися різні правові акти).
Поліцейське законодавство царської Росії другої половини XIX - початку XX ст. ґрунтувалося: по відношенню до організації поліції – на Тимчасових правилах 1862 р.; по відношенню до предметів відання – на «Положенні про земську поліцію» і «Наказі чинам та служителям земської поліції» 1837 р. Останні були видозмінені внаслідок здійснення судової та земської реформ [4, с. 13-14].
У повітах було створено поліцейські управління на чолі із справниками, яких призначали губернатори. В адміністративно-поліцейському плані повіти поділялися на стани, дільниці та селища.
Поліцейські підрозділи очолювали станові пристави, у підпорядкуванні яких перебували «нижчі чини поліції» - поліцейські урядники.
В усіх губернських містах, деяких містах і містечках існували міські поліцейські управління на чолі з поліцмейстерами. Поліцмейстер та його помічник призначалися губернатором (градоначальником). Нижчими адміністративно-поліцейськими одиницями у містах були частини, очолювані міськими приставами, і дільниці, очолювані дільничними. У штаті міських поліцейських управлінь були також «виконавчі урядовці поліції» (помічники приставів, дільничних, поліцейські наглядачі) та «нижчі чини» (городові).
За реформою органи поліції були звільнені від не властивих їм господарських функцій і питань благоустрою, які передавалися органам земського й міського самоврядування. Провадження попереднього слідства передавалося судовим слідчим.
Головним призначенням поліції було «стеження за виконанням законів, охорона безпеки та справ громадського благоустрою» [2, с. 234]. У структурі поліцейських установ у другій половині ХІХ ст. виникли розшукові відділення (спеціалізовані органи кримінального розшуку).
Наприкінці ХІХ ст., зважаючи на посилення виступів робітничого класу, царський уряд значно збільшив кількість поліції у промислових районах. Нові поліцейські посади та підрозділи фабрично-заводської поліції створювалися зокрема й на кошти підприємців.
Головними наслідками реформи можна назвати:
- по-перше, більш чітку, порівняно із «Статутом благочиння», законодавчу визначеність поліцейських функцій «Тимчасовими правилами»;
- по-друге, зміни в адміністративно-територіальній структурі поліції (створення замість міської та земської поліції у кожному повіті повітових поліцейських управлінь);
- по-третє, відокремлення від поліції функцій суду та попереднього слідства (передані суду та судовим слідчим) та функцій благоустрою (передані органам земського та міського самоврядування).
Література:
1. Білявська О. Реформи правоохоронних органів Києва в умовах зростання революційного та національного рухів у пореформенний період др. пол. ХІХ - поч. ХХ ст. URL: http://history-pages.kpi.ua/wp-content/uploads/2016/02/41_5_Biliavska.pdf (дата звернення 12.11.2020 р.).
2. Іванова В. М. Історія держави і права України: Підручник. Київ: МАУП, 2007. 552 с.
3. Петровський В.М. Становлення та розвиток міської поліції Російської імперії у другій половині XVIII - на початку XX ст. (на матеріалах Одеси): автореф. дис. … к.ю.н. Одеса: [б.м.]. 19 с.
4. Холод Ю.А. Загальна поліція Російської імперії в Україні в 1862-1905 рр.: автореф. дис. … к.ю.н. Харків: [б.м.]. 2001. 19 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
