Історія розвитку українського сімейного права сягає давніх часів, ще до формування Київської Русі як держави. Адже сучасний правовий статус жінки в шлюбно-сімейних відносинах в Україні ґрунтується на глибокому історичному корінні.
Питання правового становища жінки та шлюбно-сімейних відносин у процесі розвитку й становлення нашої держави є найбільш актуальними, оскільки вони вже самі по собі є основою становлення й розвитку суспільства.
Питання шлюбно-сімейних відносин та правове становище жінок у Київській державі було предметом дослідження різних учених. До них можна віднести, зокрема, Ярмонову Е.Н., Грицяк Н. В., та інших.
Мета наукової розвідки – комплексний аналіз правового становища жінки за шлюбно-сімейним правом України-Руси.
Формування норм шлюбно-сімейного права в Київській державі відбувалося внаслідок поєднання давніх руських правових звичаїв і привнесених наприкінці X ст. християнських норм. Незаперечним є той факт, що й родинне право в епоху Давньої Русі було досить добре розвиненим. Найбільш відомі документи України-Руси, що регулювали правове становище жінок - Руська Правда та Статут князя Ярослава про церковні суди.
У «Руській Правді» розширеної редакції відбився частково процес зміни правового статусу жінки від рівноправного з чоловіком до підлеглого. Ст. 88 встановлює розмір штрафу за вбивство жінки. Він удвічі менший за штраф за вчинення такого ж злочину щодо вільного чоловіка. Тут уже вимальовуються риси феодального суспільства з його відверто меншовартісним ставленням до жінки.
У церковному статуті Володимира Великого міститься норма, за якою насильство над боярськими дружинами й дочками каралося штрафами в розмірі від однієї до п’яти гривень золотом, а за інших – до п’ятиг ривень сріблом. Це те ж суто феодальна норма, що закріплює соціальну нерівність жінок різних станів [5]. Нерівність жінок, внаслідок соціального стану, закріплена також і в Церковному Статуті Ярослава. Наприклад, перша стаття цього документу говорить про звичайне тоді на Русі викрадення дівчат та накладає на викрадача більш або менш тяжку грошову пеню, залежно від соціального стану викраденої [2].
Отже, можна підсумувати, що віра за вбивство жінки була вдвоє і навіть вчетверо разів меншою, ніж за вбивство чоловіка, а законодавство Київської держави було спрямоване, у першу чергу, на захист заможних жінок.
Шлюбно-сімейне право цього періоду допускало полігамію, а формами шлюбу були купівля, викрадення й приведення нареченої у свою оселю [4, c. 131-141]. За часів Київської Русі шлюбний вік (мінімальний вік вступу до шлюбу) зорієнтований був на візантійське законодавство й становив для дівчат – 12–13 років, а для юнаків – 14–15 років. Але ці норми застосовувалися у середовищі привілейованих верств населення [2].
Слід зазначити, що позитивною рисою законодавства України-Руси було те, що в перше жінки отримали рівні з чоловіками права щодо майнового становища в сім'ї. Необхідним наслідком цивільної рівноправності дружини стало надання їй права власності.
Не можна залишити без уваги той факт, що Київська Русь була єдиною країною в Європі, де жінка з початку другого тисячоліття нашої ери мала право спадкування власності після смерті чоловіка [4, c. 131]. Після смерті чоловіка вдова отримувала частину спадщини й могла очолити сім’ю. Вона ставала опікуном своїх дітей. Мати вільно розпоряджалася тільки своїм майном.
При вирішенні питання про розлучення, яке регулювалося Статутом Ярослава, становище жінки з чоловіком було нерівноправним. Характерно, що обов'язкове розлучення наступало тільки в разі провини дружини, а подружня невірність чоловіка не давала жодних підстав для розлучення.
Отже, короткий історичний аналіз законодавства Київської держави щодо правового становища жінок дає підстави для наступного висновку - в галузі шлюбно-сімейного права жінок досить часто обмежувалися. До того ж, в давньоруській державі існувала соціальна нерівність, внаслідок якої права жінок у багатьох випадках визначалися соціальним походженням. І, звичайно, закон оберігав заможніх жінок.
Література:
1. Грицяк Н. В. Суспільний стан української жінки: історична ретроспектива та сучасні проблеми. Жінка в Україні: Міжвід. наук.зб. / За ред. А. І. Комарової. Київ, 2001. Т. 23. С. 322-335.
2. Іванов В., Озель В. Укладення шлюбу за українським звичаєвим правом. Персонал. 2007. № 5.
3. Ухач В.З. Історія держави і права України (конспекти лекцій). Навчальний посібник. Тернопіль: Вектор, 2018. 378 с.
4. Ричка В.М. Шлюб і подружнє життя у Київській Русі. Український історичний журнал. 1992. № 1. С. 131-141.
5. Ярмонова Е.Н. Правовое положение женщин на Руси с ІХ по ХV века: автореферат дис…. канд. юрид. наук. Ставрополь, 2004. 30 с.
|