Сучасний правовий статус жінки в Україні ґрунтується на глибокому історичному корінні. Оформлення державними органами зазначеної правової категорії відбувалося на фоні складних політичних процесів: зміни форм держави, зміни правлячих верхівок, вплив релігії, тощо. Сьогодні бачимо, що права жінок є затверджені у Конституціях держав, різних Міжнародних документах у сфері забезпечення гендерної рівності, зокрема у Загальній декларації прав людини, Конвенції про політичні права людини (1952 р.), Конвенції ООН Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (1979 р.) та ін. Проте питання про підвищення ролі жінок у всіх сферах суспільного життя, на практиці, не реалізоване в повному обсязі. Саме цей фактор і пояснює актуальність вивчення соціально-правового становища жінки крізь історичну призму, для формування і вирішення поточних проблем щодо забезпечення прав жінок та надання рівних умов для реалізації усіх можливостей.
Теоретичну основу дослідження становлять праці Заруби В., Кривошивого П., Пономаренка Л. та ін.
Метою наукової розвідки є дослідити становлення і розвиток правового становища жінок часів Київської держави.
Після хрещення Русі почало змінюватись правове становище жінки. Якщо у дохристиянський період вона не могла самостійно виступати у правовому житті, перебувала у повній власності чоловіка, то у християнський період жінка отримала певні особисті права та була дієздатним членом суспільства. Прихід релігії був надзвичайно важливим етапом для підвищення національної свідомості та згуртованості, проте вона також стала однією з причин для дискримінації деяких прав жінок.
У першому посланні апостола Петра зазначається: «1 Так само ви, жінки, коріться своїм чоловікам, щоб, навіть якщо деякі й не вірять слову, були поводженням жінок позискані без слова, 4 але в середині людського серця, в нетлінності душі, лагідної та мовчазної: це многоцінне перед Богом. 5 Бо колись і святі жінки, які надіялися на Бога, себе приоздоблювали, корившися своїм чоловікам» [1]. Звідси і беруться витоки недопущення жінок до влади, невагомість жіночої думки та покора її чоловікові.
Вважається, що в древній Русі до заміжжя дівчина з родовитої сім'ї, як правило, не мала права виходити за межі батьківської садиби. Чоловіка їй підшукували батьки, і до весілля вона його зазвичай не бачила. Після весілля її новим «господарем» ставав чоловік, а іноді і тесть. Виходити за межі нового будинку, не виключаючи відвідування церкви, жінка могла лише з дозволу чоловіка. Без дозволу чоловіка жінка не могла знайомитися з ким-небудь, вести розмову, дарувати чи отримувати подарунки.
Справжню свободу жінка набувала лише після смерті чоловіка. Вдови ставали повноправними господинями у домі, до них переходила роль глави сімейства. Взагалі ж, на дружині лежала вся відповідальність за ведення домашнього господарства, за виховання дітей молодшого віку [2].
Упродовж X – перш. пол. XVII ст. юридичного закріплення набуває воєвиявлення жінки при вступі у шлюбно-сімейні відносини. Мається на увазі, що і звичай і закон вимагали згоди нареченої на одруження [6]. Також незалежно від соціального статусу, жінки могли вимагати розлучення, хоча звичаєве право оберігаючи сім’ю від внутрішніх конфліктів підтримувало лише ті розлучення, підставою для яких була відсутність дітей або хвороба одного з подружжя [3].
В «Уставі Ярослава» зазначається, що порушення угоди з боку нареченого розглядалося як вияв зневаги до дівчини й каралося грошовим штрафом: «Про дєвку сир краявши, за и сором єї 3 гривни , а що втрачено, то є заплатити , а митрополиту 6 гривен, а князь казнить» Суспільство було зацікавлене в тому, аби дівчина вийшла заміж, оскільки за нормами давньоруського законодавства вона по смерті своїх батьків позбавлялася права на спадщину. Закон передбачав і відповідальність батьків, коли дочка не виходила заміж [4].
Найважливішим писемним правовим кодексом Київської держави була «Руська правда». Окремі статті цього документа присвячені правам жінок. Так, у 88 статті, зокрема, відзначається: «якщо хтось уб’є вільну жінку, то підлягає такому ж суду, як і вбивця вільного чоловіка». Як бачимо в певній мірі проглядається рівність чоловіка та жінки перед законом, проте ніяк не повне рівноправ’я. На це вказує і те, що в «Розширеній Правді» про вбивство вільного чоловіка йдеться у перших статтях, про жінку – аж у 88; а також уточнення до даної статті: «Але якщо винною була сама вбита, тоді стягнути з убивці пів вири, тобто 20 гривень». Такого уточнення у статтях, які встановлюють виру за вбивство вільного чоловіка, немає. Однак 88 стаття «Руської Правди» недвозначно засвідчує, що чоловік не мав над жінкою «права життя і смерті».
Характерною особливістю давньоруського права було те, що, на відміну від західноєвропейського, воно забезпечувало досить широкі майнові права жінки. Зокрема, у статті 90 «Руської Правди» зазначається: якщо помре вільний селянин-смерд і в його домі залишаться незаміжні доньки, «…тоді виділити на них деяку частину» (майна). Решту успадковував князь. У разі, якщо помре хтось із бояр або дружинників, відзначається в наступній, 91 статті, «…то князь не успадковує. А спадок одержують доньки, якщо синів не залишиться». «Руська Правда» розширеної редакції стверджує, що у жінки і чоловіка могло бути роздільне майно (приватна власність), адже жінка приносила в сім’ю чоловіка придане. У законі обумовлено і право жінки на певну частку майна після смерті чоловіка; беззастережним визнається її право на володіння тим майном, яке чоловік визначив їй за життя: «Якщо дружина після смерті чоловіка не виходить заміж, то на неї виділити частину майна померлого. А тим майном, яке їй чоловік визначив за життя, вона володіє поза спадком». Водночас зазначається: «а до чоловікової спадщини дружині немає справи» [5].
Вищевикладене дає підстави для певних узагальнень. Жінки все ще залишались залежними від чоловіків, їх слово не мало ваги у політичних питаннях, тільки після смерті чоловіка жінка могла перебрати повноваження глави сім’ї. Думка жінки набувала важливості при виборі нареченного, жінка могла вимагати розлучення за певних обставинах. Мала право власності й володіння приданим, а також майном чоловіка після його смерті.
Література:
1. Новий Завіт. Перше послання апостола Петра. URL: https://bible-lessons.in.ua/bible/new/book21/gl01.html (дата звернення 12.11.2020 р.).
2. Русский народ. Его обычаи, предания, суеверия и поэзия. Ростов-на-Дону, 1996.
3. Кривошей О.П. Жінка в суспільному житті України за часів козаччини: Історичні розвідки. Запоріжжя: «Поліграф»-«Просвіта», 1998. 68 с.
4. Церковный устав Ярослава 1051-1054 [Електронна копія]: Київ, 1870. С. 663–668.
5. Пономаренко О. Руська Правда. URL: https://iknigi.net/avtor-lyubov-ponomarenko/95311-ruska-pravda-lyubov-ponomarenko/read/page-1.html (дата звернення 13.11.2020 р.).
6. Ухач В.З. Історія держави і права України (конспекти лекцій): навчальний посібник. Тернопіль: Вектор, 2018. С. 169.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
