Розвиток гендерного законодавства в Україні відбувається досить швидкими темпами. Одним із головних досягнень є створення нормативно-правової бази з питань гендерної рівності, яка поступово приводиться у відповідність до міжнародних стандартів. Головним нормативно-правовим актом України, спрямованим на реалізацію жінками та чоловіками своїх рівних прав і можливостей, є Конституція, яка закріпила рівність прав жінок і чоловіків. Стаття 24 Конституції України гарантує, що «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом». На розвиток вказаних положень Конституції у 2005 році було прийнято спеціальний законодавчий акт з гендерної проблематики – Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», який став практичним втіленням головних принципів рівності статей. З метою уніфікації підходів і забезпечення послідовності та сталості в діяльності державних органів щодо забезпечення рівності прав і можливостей для всіх людей у 2012 році був прийнятий Закон «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» [1, ст. 19].
В Законі України «Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків» зазначається, що формування кадрового резерву для заміщення посад державних службовців і посад в органах місцевого самоврядування, просування їх по службі здійснюється із забезпеченням рівних прав та можливостей для жінок і чоловіків. Дискримінація за ознакою статі при прийнятті на державну службу та службу в органи місцевого самоврядування і під час її проходження забороняється [5].
Однією з особливостей функціонування державної служби на сучасному етапі в Україні є переважаюча зайнятість у ній жінок, яка постійно зростає. Співвідношення державних службовців за категоріями посад демонструє, що чим вища посада, тим менша кількість жінок її обіймає. Це може бути ознакою дискримінації жінок у процесі прийняття управлінських рішень. І хоча кількість жінок-керівників в останні роки зростає, проте таке збільшення не є достатнім для подолання відповідної дискримінації у сфері державної служби. Держслужбовці не готові самі поліпшити ситуацію щодо гендерної рівності, зокрема більшість жінок вважає, що краще, коли їх керівником буде чоловік. Основними перепонами на шляху кар’єрного зростання жінки є:
o традиційні стереотипи суспільства щодо соціальної ролі жінки як матері, виховательки дітей та домогосподарки;
o подвійна зайнятість жінки – поєднання сімейних обов’язків і професійних функцій;
o ненормований робочий день керівника [6, ст. 167].
Пропоную ознайомитись з представництвом жінок і чоловіків в органах виконавчої влади та місцевого самоврядування Хмельницької області.
Серед голів об’єднаних територіальних громад (ОТГ) жінки складають 26,8%, серед депутатів обласної ради VI скликання – 17,8%, серед депутатів обласної ради VII скликання – 16,6% [4].
Бачимо, що в органах виконавчої влади та місцевого самоврядування Хмельницької області яскраво виражене недостатнє представництво жінок. Гадаю, така гендерна нерівність спричиняє недостатню увагу до соціальної політики. Тому потрібно більше залучати жінок до управлінської діяльності.
Стратегія гендерної рівності в Україні, на даний час є основним документом, спрямованим на реалізацію гендерної політики держави, інструментом її реалізації та здійснення моніторингу з боку держави і громадянського суспільства, є важливим фактором становлення демократії. Наразі, одним із очікуваних результатів запровадження вказаної концепції є зростання частки жінок серед народних депутатів України, депутатів обласних рад та місцевих рад (міст обласного значення) і, як результат, подальший розвиток політичної діяльності серед жінок, підвищення конкурентоспроможності жінок у цьому напрямку [3, ст. 246].
Якщо простежити динаміку гендерних змін порівняно з 2018 роком, то 2019 року Україна покращила свої позиції і наразі посідає 59-те місце зі 153 країн і де-юре зміцнила свої позиції на шість пунктів, але де-факто більше, бо 2018 року країна займала 65-те місце, але серед 149 країн. Якщо говорити про показник гендерного паритету, то він збільшився із 70,8 до 72,2 %, тобто для досягнення 100 % гендерної рівности нам бракує 27,8 % (для порівняння: лідеру рейтингу, Ісландії, не вистачає 12,3 %) [2].
Результати даних змін безумовно є позитивними, але якщо проаналізувати детально кожну сферу суспільного житті, зокрема сферу державного управління, можна побачити, що гендерної рівності там не має. Тому залучення жінок до управлінської діяльності є не лише бажане, а й здатне підвищити її ефективність та принести певну користь суспільству.
25-26 листопада 2020 року відбувся Четвертий український жіночий конгрес, що об’єднав 55 спікерів та спікерок для щорічної дискусії щодо важливих питань політики рівності між жінками та чоловіками. Відкрила роботу форуму в.о. Голови Верховної Ради України Олена Кондратюк. Участь також взяв Прем’єр-міністр Денис Шмигаль. Прем’єр зауважив, що цього року десятки жінок в Україні вирішили спробувати себе у політиці: “Вони відкинули стереотипи і проявили себе. За попередніми даними, найбільше жінок були обрані у маленьких містах і громадах із кількістю виборців до 10 тисяч виборців – це 42% від усіх обраних жінок. В районних радах 33,7% обраних депутаток, у радах громад з кількістю виборців понад 10 тисяч виборців – майже 33% і в облрадах – 25% жінок. Я радий, що цей процес починається саме з громад. Це суспільна трансформація”. Народна депутатка від фракції Європейська солідарність Іванна Климпуш-Цинцадзе зауважила, що попри гендерні квоти, наразі в українській політиці немає паритетного представлення обох статей. “54% населення України – це жінки. Ми не маємо рівного представлення виборців ні на обласному, ні на місцевому рівнях. У політиці досі існує піраміда, коли на рівні ОТГ ми маємо понад 42% жінок депутаток, а на рівні Верховної ради – 21%. Тобто чим більша політична вага і вищий рівень прийняття рішень, тим менше там жінок”, – нагадала Іванна Климпуш-Цинцадзе [8].
11 квітня 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову «Про затвердження Державної соціальної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2021 року». В ній закріплено, що поєднання політики гендерного інтегрування в усіх сферах життя і за всіма напрямами суспільного розвитку та поліпшення становища жінок у тих сферах, де існує нерівність, є основою забезпечення гендерної рівності та сталого розвитку суспільства [7].
Удосконалення тільки законодавчої бази чи адміністративних структур, що відповідають за забезпечення гендерної рівності, дало, звичайно, за роки незалежності певні поштовхи, але потрібно працювати над механізмами практичної реалізації всіх гендерних програм.
Таким чином, гендерний паритет у державному управлінні має постати гендерно збалансованою участю в процесах управління суспільним розвитком, що передбачає не лише присутність однакової кількості жінок і чоловіків, а й певну якість цієї участі, тобто свідому діяльність представників обох статей у процесах прийняття управлінських рішень.
Література:
1. Гендерна політика в системі публічного управління України / [М. Канавець (кер. авт. колективу), Ю. Лихач, А. Кукуля, А. Алєксєєнко, О. Бутенко, В. Костик, О. Руденко, Н. Богданова; за заг. ред. К. Ващенка]. – К.: Центр адаптації державної служби до стандартів Європейського Союзу, 2018. – 125 c.
2. Глобальний гендерний розрив в 2019 році: висновки для України. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://genderindetail.org.ua/library/ekonomika/globalniy-genderniy-rozriv-v-2019-rotsi-visnovki-dlya-ukraini-1341342.html
3. Грицай І. О. Механізм забезпечення принципу гендерної рівності: теорія та практика: монографія. — К.: «Хай-Тек Прес», 2018. — 560 с.
4. Ґендерні профілі 24 областей України та м. Києва. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://decentralization.gov.ua/gender/genderni-profili-oblastei.
5. Закон України «Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків» [Електронний ресурс] // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2005, № 52, ст.561. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2866-15#Text
6. Пашко І. С. Гендерна політика в системі державної служби України / І. С. Пашко // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. Серія : Державне управління. - 2018. - № 3. - С. 165-170.
7. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної соціальної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2021 року» від 11 квітня 2018 р. № 273. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/273-2018-%D0%BF#Text
8. Український Жіночий Конгрес. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://womenua.today/news/
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
