Актуальність досліджень в царині сімейної проблематики зумовлена загальною кризою сім’ї. Ця криза є доволі поширеною, виявляється у кількісних (зменшення показників народжуваності дітей, значна кількість розлучень, проблемних сімей) та якісних показниках (трансформація суспільних та сімейних цінностей, ослаблення виховної функції сім’ї, психологічні проблеми членів сім’ї тощо).
Теоретичну основу дослідження становлять праці Ю. Чернового, З. Ромовської, Г. Матвєєва, В. Маслова, А. Ткача, В. С. Кульчицького та.
Метою наукової розвідки є здійснити загальну характеристику Сімейного кодексу УРСР 1969 року.
Після прийняття у 1926 р. Сімейного кодексу, у законодавстві УСРР накопичилася велика кількість нормативних актів, які його суттєво змінювали та доповнювали. На підставі союзних «Основ законодавства про шлюб та сім'ю» 20 червня 1969 р. Верховна Рада затвердила Кодекс законів про шлюб та сім'ю УРСР. Він містив 6 розділів: загальні положення; шлюб; сім'я; опіка та піклування; акти громадянського стану; про іноземців та осіб без громадянства [3, с. 2].
Сімейний кодекс 1969 року є мав завданнями: формування у свідомості людей розуміння важливості ролі сім'ї у житті суспільства, вихованні нового покоління, забезпеченні суспільної стабільності та прогресу; створення сприятливих умов для повноцінного морально-психологічного, соціального, культурного і духовного розвитку сім'ї, гармонізації взаємовідносин поколінь; формування нових засад соціального і правового захисту сімей з дітьми.
Кодекс декларував опіку державою шлюбу та родини, прагнення до їх зміцнення, охорону здоров'я матері, дитини, молодого покоління, захист інтересів подружжя та дітей. Шлюб визнавався законним після його реєстрації в органах ЗАГСУ. Лише після цього могли виникати права та обов'язки подружжя. Релігійний обряд вважався особистою справою і не мав юридичної ваги. Умовами вступу до шлюбу були: взаємна згода, шлюбний вік (17 років - жінки і 18 - чоловіки), неперебування в іншому шлюбі, відсутність близької спорідненості, дієздатність. Встановлювалася процедура укладення шлюбу: спільна письмова заява, наявність документів, що засвідчують особу, місячний термін на роздуми, урочиста церемонія реєстрації. Шлюб з іноземцями мав укладатися на загальних підставах [4, с. 123].
Припинення шлюбу допускалося лише у судовому порядку, на підставі заяви однієї зі сторін. У разі відсутності дітей і майнових претензій розлучитися можна було і в ЗАГСІ.
Кодекс підтверджував спільність майна, придбаного за час шлюбу, і подружжя мало рівні права щодо його володіння, користування і розпорядження, незалежно від того, чи працювали обоє, чи хтось вів домашнє господарство. Визначалися також права дітей та батьків, порядок усиновлення чи удочеріння, піклування та опіки. У ст. 57 було закріплено один з найважливіших принципів сімейного законодавства, згідно з яким діти, походження яких встановлене за спільною заявою батьків або за рішенням суду, повинні мати ті самі права й обов'язки щодо батьків та їх родичів, що й діти осіб, які перебувають у шлюбі між собою, тобто передбачена рівність правового становища позашлюбних дітей і дітей, народжених у зареєстрованому шлюбі [2, c. 56].
Таким чином, у цілому Сімейний кодекс 1969 р. базувався на демократичних правових засадах і діяв зі змінами та доповненнями до початку 2003 р. [1, с. 320]. Можна вважати, що саме Сімейний кодекс заснований на засадах загальнолюдської та християнської моралі.
Література:
1. Заруба В. М. Історія держави і права України : навчальний посібник. Київ: Істина, 2006. 416 с.
2. Сімейне право України: підручник / За ред. Ю.С. Червоного. Київ: Істина, 2004. 400 с.
3. Кодекс про шлюб та сім'ю України від 20 червня 1969 року № 2006-VII. URL: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/KD0004.html (дата звернення 02.12.2020 р.).
4. Ухач В. З. Історія держави і права України: Навчальний посібник (конспекти лекцій). Тернопіль: Вектор, 2020. 378 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
