ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ЗАСТОСУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ В ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я
23.10.2008 18:06
Author: Співак Марина Вікторівна, ад’юнкт кафедри адміністративного права і процесу Київського національного університету внутрішніх справ
[Administrative law. Administrative judicial law. Custom and tax law. Municipal law]
З часів існування Радянського союзу інститут адміністративної відповідальності в українському законодавстві залишається незмінним. На думку І.Коліушка, О.Банчука, початок будь-якого реформування, в тому числі й реформування інституту адміністративної відповідальності, насамперед має починатися з аналізу термінології і визначення її відповідності сучасним умовам суспільного життя, розвитку права, науки [1, с.31]. На сучасному етапі розвитку державності України суттєво зростають роль і значення адміністративної відповідальності, направлені на забезпечення законності і правопорядку у сфері адміністративно-правового регулювання суспільних відносин, що склалися у державі. Важливе значення для визначення адміністративної відповідальності мають і підходи до її дослідження, що, власне кажучи, і призводять до різного розуміння даної правової категорії.
В науці адміністративного права існує кілька поглядів на визначення адміністративної відповідальності. Так, М. Студенікіна зазначає, що під адміністративною відповідальністю найчастіше розуміється застосування частини заходів адміністративного примусу, а саме - адміністративних стягнень [2]. Г.Бондаренко вважає, що адміністративна відповідальність - це форма реагування держави на правопорушення, яке виявляється в застосуванні повноважними державними органами, службовими особами, громадськістю до винної особи адміністративних санкцій у межах і порядку, встановлених законодавством; це обов'язок правопорушника звітувати за свою протиправну поведінку і зазнавати за неї несприятливих наслідків, передбачених санкцією правової норми [3]. На думку І.Галагана, під адміністративною відповідальністю слід розуміти застосування у встановленому порядку уповноваженими на це органами і службовими особами адміністративних стягнень, сформульованих у санкціях адміністративно-правових норм, до винних у вчиненні адміністративних проступків, які містять державний і громадський осуд, засудження їх особи і протиправного діяння, що виявляється у негативних для них наслідках, які вони зобов'язані виконати, і мають метою їх покарання, виправлення і перевиховання, а також охорону суспільних відносин у сфері радянського державного управління [4]. А.Т. Комзюк сформулював визначення адміністративної відповідальності наступним чином: “Адміністратив¬на відповідальність – це застосування до осіб, які вчинили адміністративні проступки, адміністративних стягнень, що тягнуть для цих осіб обтяжливі наслідки майнового, морального, особистісного чи іншого характеру і накладається уповноваженими на те органами чи посадовими особами на підставах і у порядку, встановлених нормами адміністративного права [5]. С.Гончарук зазначає, що: "адміністративна відповідальність як різновид правової відповідальності — це специфічна форма негативного реагування з боку держави в особі її компетентних органів на відповідну категорію протиправних проявів (передусім адміністративних проступків), згідно з якою особи, які скоїли ці правопорушення, повинні дати відповідь перед повноважними державними органами за свої неправомірні дії і понести за це адміністративні стягнення в установленому законом порядку" [6]. Мосьонз С.О. під адміністративною відповідальність розуміє специфічне реагування держави на адміністративне правопорушення, що полягає в застосуванні уповноваженим органом або посадовою особою передбаченого законом стягнення до суб’єкта правопорушення [7]. І.П. Голосніченко визначає адміністративну відповідальність як різновид юридичної відповідальності, що являє собою сукупність адміністративних правовідносин, які виникають у зв’язку із застосуванням уповноваженими органами до осіб, що вчинили адміністративний проступок, передбачених нормами адміністративного права особливих санкцій-адміністративних стягнень [8].
Ми можемо зробити висновок, що в основі адміністративної відповідальності лежить адміністративний проступок, який визначається як протиправне, винне діяння, що посягає на встановлений правопорядок, але на відміну від злочину не містить значної суспільної небезпеки. Тому застосовувати адміністративну відповідальність можливо лише за вчинення адміністративних правопорушень. Таке твердження не завжди збігається із відносинами, що виникають в галузі охорони здоров'я. Науково – практичний коментар на підставі аналізу новітнього законодавства надає вичерпні пояснення щодо особливостей застосування норм Кодексу України про адміністративні правопорушення даної категорії порушень це статті 42,42¹, 42²,42³,43,44¹,45,45¹,46,46¹, 46² : порушення санітарно – гігієнічних і санітарно – протиепідемічних правил і норм; виробництво, заготівля, реалізація сільськогосподарської продукції, що містить хімічні препарати понад гранично допустимі рівні концентрації; заготівля, переробка або збут радіоактивно забруднених продуктів харчування чи іншої продукції; виробництво, зберігання, транспортування або реалізація продуктів харчування чи продовольчої сировини, забруднених мікроорганізмами та іншими біологічними агентами понад гранично допустимі рівні; незаконні виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах; ухилення від медичного огляду чи медичного обстеження; ухилення від обстеження і профілактичного лікування осіб, хворих на венеричну хворобу; порушення встановленого порядку взяття, переробки, зберігання, реалізації і застосування донорської крові та (або) компонентів і препаратів; умисне приховування джерела зараження венеричною хворобою; порушення вимог режиму радіаційної безпеки в місцевостях, що зазнали радіоактивного забруднення; порушення встановлених законодавством вимог щодо заняття народною медициною (цілительством). Остання норма є новелою в кодексі і її поява є реакція на певні суспільні перетворення в державі, в першу чергу забезпечення конституційного права людини на охорону здоров'я та посилення правових вимог до медичної етики. Питання заготівлі донорської крові, її переробки, інфекційної безпеки, контроль якості крові, що переливається хворому – сьогодні визначено стратегічним у розвитку нашої країни, невідкладні у вирішенні, бо стосуються кожного громадянина України. В Україні виробництво препаратів крові знаходиться у важкому положенні. Ухилення від обстеження і профілактичного лікування осіб, хворих на венеричну хворобу на сьогодні не поодинокі випадки для лікарів ,але вкрай рідкісні, якщо стоїть питання про адміністративну відповідальність. Венеричні захворювання – це особлива група інфекційних хвороб, які передаються переважно статевим шляхом. На них хворіють однаковою мірою як чоловіки так і жінки. На відміну від звичайних інфекційних захворювань венеричні хвороби не залишають після себе імунітету. Хворі часом намагаються ввести в оману медичних працівників. Вони приховують захворювання, перекручують відомості про джерело та обставини захворювання, багато чого замовчують. Це ускладнює не тільки боротьбу медиків з цим захворюванням а і процес відповідальності осіб які не усвідомлюють значимість цього явища. Поза увагою практиків і теоретиків в цій галузі права лишаються важливі аспекти щодо можливостей підвищення рівня відповідальності за дані правопорушення. Вкрай висока кількість випадків, що пов'язана з зараженням небезпечними хворобами залишається поза увагою законодавця.
Застосування адміністративної відповідальності ускладнюється насамперед тим, що адміністративний проступок не виявляється і не фіксується саме на стадії «адміністративного» а вже виявляється коли заподіяна значна шкода життю або здоров'ю людини і коли необхідно кваліфікувати дії що підпадають під норми Кримінального Кодексу України. Наприклад смерть людини, що стала наслідком використання методів народної медицини або порушення встановленого порядку взяття, переливання донорської крові, коли людина під час переливання заражується ВІЛ/СНІД. Більша частина норм є недієвими, але ми не заперечуємо їх закріплення в КУпАП. Вони запрацюють лише тоді коли держава встановить контроль за їх виконанням і покладе цей обов’язок на відповідні органи. Серед проблем, що супроводжують процес нормотворення норм адміністративного права а і сферу охорони здоров'я , можна виділити недостатньо виражену державну політику у сфері охорони здоров'я населення, відсутність спеціалістів певного рівня які мали б необхідний обсяг знань як у сфері юриспруденції так і в медицині а також врахування зарубіжного досвіду та багато інших аспектів. Науковці вбачають за необхідність розробити макет (основну концепцію) медичного кодексу України що дозволить в подальшому ініціювати прийняття законів „медичної спрямованості” з перспективою їх втілення у кодифікований акт. Незважаючи на суттєві позитивні зміни та поступ у розробленні і прийнятті нових законів, підзаконних актів та в оновленні діючого законодавства про охорону здоров'я, все ж слід зазначити, що нормативно – правова база у сфері медичної діяльності та відповідальності за правопорушення в галузі охорони здоров'я населення ще не у повній мірі відповідає сучасним потребам, містить прогалини і недоліки.
Література:
1.І.Коліушко, О.Банчук. Поняття адміністративної відповідальності та адміністративного правопорушення в сучасному українському праві.//Право України.-2008.-№4.-С.31-35.
2.Советское административноеправо/Под ред.В.И.Поповой.М.С. Студеникиной. — М: Юрид. лит., 1988.
3. Бондаренко Г.П. Адміністративна відповідальність в СРСР. — Львів: ЛДУ, 1975.
4. Галаган И.А. Административная ответственность в СССР. — Воронеж: ВГУ, 1970
5.Адміністративна відповідальність в Україні: Навч. посібник / За заг. ред. А.Т. Комзюка. – 2-е вид., виправл. і доп. – Харків: Вид-во Ун-ту внутр. справ, 2001.
6.Гончарук С.Т. Адміністративна відповідальність за законодавством України. Навчальний посібник. — К., 1995.
7.Мосьонз С.О. Адміністративне право України у визначеннях та схемах: Навч. посіб .-К.:Прецендент, 2006.-176.
8.Адміністративне право україни. Академісний курс: Підруч.: Т.1. Загальна частина/Ред.колегія:В.Б.Аверянов(голова).-К.:Видавництво «Юридична думка», 2004.-584с.
e-mail: fortaleza84@mail.ru
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
