1. В сучасних умовах удосконалення норм кримінального процесуального права можна виділити такі напрямки: по-перше, покращення змісту норм, або іншими словами укріплення їх «істинності», по-друге, удосконалення та укріплення позицій щодо структури норм, і, по-третє, удосконалення системи норм кримінального процесуального права в цілому. На питанні укріплення різних позицій, а також їх плюсів та мінусів щодо структури процесуальних норм хотілося б зупинитися більш докладніше, оскільки на думку автора, виявити особливості структури норм кримінального процесуального права неможливо без аналізу самої структури. Відмітимо і той факт, що вчення про структуру норм кримінального процесуального права розробляється здебільшого в рамках загальної теорії права. На сьогоднішній день відсутні монографічні дослідження, які б стосувалися саме структури кримінальних процесуальних норм в цілому, та логічної їх побудови зокрема. Лише фрагментарно можна зустріти деякі теоретичні доробки.
2. Починаючи з двадцятих років минулого століття і по теперішній час в теорії процесуального права взагалі і в кримінально-процесуальному праві зокрема не вироблено єдиного підходу щодо розуміння структури кримінальної процесуальної норми, кількісного та якісного складу її елементів як з точки зору внутрішньої побудови норм, так і з точки зору її прагматичного значення. Так одні вчені вважають, що не доречно обмежуватись тричленною схемою структури процесуальної норми (тобто логічної норми права, що має три обов’язкових логічних структурних елементи: гіпотезу, диспозицію та санкцію) і пропонують двочленну структуру державного припису, що полягає в наявності у нормі права лише двох елементів: гіпотези і диспозиції або гіпотези і санкції. Прихильником такої точки зору є С.С. Алєксєєв. Виходячи з того, що будь яка норма права, в тому числі і кримінальна процесуальна, вміщує в собі інтелектуальний і вольовий момент, автор констатує: «Якщо норму права аналізувати в інтелектуальному розрізі, то увесь нормативний матеріал можна подати у вигляді норм з тричленною структурою, тобто таких, які складаються з гіпотези, диспозиції і санкції, але якщо проводити аналіз правових норм в вольовому розрізі, то слід зробити висновок про те, що норми права мають лише два структурних елементи, про які зазначено вище і які автор пропонує називати нормами–приписиами» [1]. Погоджуючись з даною теорією робимо висновок, що норма кримінального процесуального права, взята у вольовому розрізі – це вольова норма, а норма, взята в логічному розрізі, є логічною нормою, а відповідно з відповідною логічною структурою.
3. Мотовіловкер Є.О. вказує на те, що логічні відносини гіпотези, диспозиції та санкції не становлять структурної єдності. Він наполягає на тому, що ні гіпотеза ні диспозиція за законами логіки безпосередньо з санкцією не пов’язані: гіпотеза – тому що вона є умовою, яка викликає дію диспозиції, диспозиція – тому що вона є правовим наслідком, що завершує нормативний припис. Таким чином, санкція разом з гіпотезою та диспозицією залишається без своєї логічної основи. Автор пропонує ввести ще один нормативний елемент, який буде здатний подолати розрив між диспозицією та санкцією і логічно обумовити останню і називає його "заперечення диспозиції" [3]. Зазначимо, що відповідно до такого визначення, відповідний елемент диспозиція не вміщуватиме і в правовій системі будуть функціонувати лише двочленні процесуальні норми за формулою – гіпотеза-диспозиція, про які йшлося вище.
4. Розглянувши питання досконало, відмітимо, що логічна норма – це встановлене логічним шляхом загальне правило поведінки, в якому вміщені органічні зв’язки між нормативними приписами і яке має повний комплекс якостей, що розкривають його державно-владну та регулятивну природу. Отож, розкриваючи особливості логічної структури кримінальних процесуальних норм, ми автоматично стаємо на бік тих авторів, котрі розробляють теорію тричленної структури норм права. Відповідно до цього у кримінально-процесуальній нормі повинна бути вказівка на те, хто, що, за яких умов повинен робити (або від чого утриматись) та які несприятливі наслідки повинні настати, якщо суб’єкти будуть чинити іншим способом, ніж це передбачено нормою. Тобто, незалежно від природи і характеру походження, кожен юридичний припис має складатися з гіпотези, диспозиції та санкції, що являє собою сукупність взаємопов’язаних елементів норми, покликаних забезпечувати регулювання суспільних відносин в сфері кримінального судочинства. Виходячи з вищезазначеного, візьмемо за основу тричленну структуру кримінальних процесуальних норм як за логічно побудований елемент, який матиме три структурних частини, а саме: гіпотезу, диспозицію, санкцію, які пов’язані між собою. Більш того, проаналізувавши норми кримінального процесуального кодексу 2012 року автори дійшли висновку, що таких норм є абсолютна більшість, а це говорить про те, що зміна кодексу не призвела до яких небудь змін в системі структурних елементів цих норм
5. У підсумку слід відмітити той факт, що не залежно від того, що в 2012 році було проголосовано новий КПК [2], який вже майже десятиліття діє як чинний і норми якого застосовуються щоденно, змін в підході щодо структури цих норм не відбулося і слід говорити про норми з логічною структурою, а саме норми які мають гіпотезу, диспозицію та санкцію, як про такі які є основними в системі кримінальних процесуальних норм.
Література:
1. Алексеев С. С. Проблемы теории права: курс лекций. В 2-х т. Т. 1-2. Свердловск: Свердлов. юрид. ин-т, 1972-1973. Т. 1. Основные вопросы общей теории социалистического права. 1972. 396 с.
2. Кримінальний процесуальний кодекс України. URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/4651–17
3. Мотовиловкер Я. Е. Теория регулятивного и охранительного права. Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1990. 134 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
