Кровна помста це різнобічне поняття яке базується на розплаті за скривдження або вбивство певної людини. Загалом кровна помста існувала не лише у Україні-Руси, а й у інших зарубіжних країнах. Щодо цього проводилися різноманітні дослідження, які несуть за собою безліч нових понять, як кровна ворожнеча, кровна помста, між племінні набіги , ритуальне вбивство та інші.
Метою вивчення цієї теми є дослідження функціонування і відмирання інституту кровної помсти та призначення його у різних державах у контексті соціально регулювання.
Ідея і практика кровної помсти існували у стародавніх державах практично у всьому світі. Багато дослідників висловлювали свою думку на рахунок виникнення та функціювання інституту кровної помсти. С. Кудін вивчав питання щодо кримінального штрафу за Руською Правдою та Литовськими Статутами. А. Барамія стверджував , що кровна помста була не лише гарантією оборони, а й гарантією власної безпеки загалом [5, с. 67]. Сказаним вище можна зробити висновок, що кровна помста являла собою соціальне явище, виникла у первісному суспільстві і продовжує зберігалися у деяких країнах(о. Сардинія і Корсика ) через звичаї предків та їх культ.
Одним із найкраще вираженим прикладом кровної помсти був принцип таліону. У біблійних джерелах це знайома нам назва «око за око, зуб за зуб». Таліон був відомий ще з давніх-давен різних народів. «Так, ст. 200 законів Хаммурапі (XVIII ст. до н. е.) проголошує, що людині, яка вибила зуб у іншої людини, належить вибити зуб. Якщо син ударить свого батька, йому слід відрізати пальці [§ 196] [2, с. 31].
Тривалий час у Україні-Руси кровна помста відповідно до закону була необмеженою. Зокрема у ст.4 Договору Русі з Візантією 911 р. йшлося - «якщо ж його розшукають, то нехай буде він убитий,і буде схоплений родичами вбитого, то нехай буде він убитий» [4, 137-138]. Таким чином, кровна помста на Київській державі являла собою елементи звичаєвого права. Згідно з ним, право на кровну помсту мали усі члени суспільства і на той час держава не втручалася у регулювання цих правопорушення, бо ще не мала цілісного розуміння кримінального права. Але з часом коли князівська влада почала зміцнюватись ввелося таке поняття «месники». Цими людьми могли бути лише родичі: син, брат, батько, двоюрідний брат і племінник з боку брата. Однак особа, яка здійснювала помсту наражала себе на небезпеку і тому з часом така розплата замінюється грошовим викупом.
Через те, що в Україні-Русі розпочали розпадатися кровно-родинні зв’язки, посилювалась князівська влада та населення почали приваблювати гроші, тому ці чинники посприяли появі грошового викупу як санкції. Так, у Руській Правді з’явилася така стаття: «Після Ярослава зібралися сини його: Ізяслав, Святослав, Всеволод і воєводи їхні - Коснячко, Переніг, Никифор і відмінили кровну помсту, а встановили за вбивство кунами відкупатися. А все інше судити, як Ярослав судив. Так сини його встановили». Отже, це говорило про те, що якщо не було тієї людини, яка готова була помститись, вбивця міг відкупитися грошовим викупом. Наступна стаття підтверджує вище сказані слова: «Коли уб’є муж мужа, то помститися має брат убитого, чи батько або син, або брат старшого сина, або інші брати. Якщо не буде кому звершити кровну помсту, то внести 80 гривень, коли вбитим буде князів муж чи княжого тіуна. Якщо вбитим буде горожанин, чи гридень, чи купець, чи боярський тіун, або мечник, або ізгой, або новгородець - то 40 гривень сплатити за нього» [3, с. 66; 4].
Але, помста дозволялася лише у тому випадку, коли певний злочин повністю доведено. У другій половині XI ст. Ярославичі взагалі скасували кровну помсту, грошові викупи засудили. Один із дослідників, зокрема, В. Яременко зауважив, що такі дії князів були елементами гуманізму і демократизму руського права. Якщо провести паралель, то більшість європейських країн застосовували кровну помсту ще кілька віків. Наприклад, Німеччина скасувала такий вид покарання лише у 1495 році [1, с. 78].
Пізніше з’являється термін «віра». Наприклад, якщо було скоєне навмисне вбивство княжого чиновника, то вервь повинна була розшукувати і видати злочинця князеві. У випадку коли громада відмовлялася діяти на користь держави на них накладався штраф, але лише коли злочинець не був відомий.
Отже, можна підбити підсумки нашого дослідження. Кровна помста у Україні-Русі виникла ще до створення Руської Правди і була елементом звичаєвого права. Тому, право кровної помсти належало усім членам громади і деякий період було необмеженим [6]. Поява грошового викупу наступає через розрив кровно-родинних зв’язків, фінансового заохочення та з посиленням князівської влади та впливу. Грошовий викуп як міра покарання розділився на дві форми : грошовий викуп на користь держави і на користь родичів вбитого.
Отже, еволюція кровної помсти відбувалась через переродження цієї відплати на грошовий викуп , а згодом на смертну кару. Тому , кровна помста була спрямована на захист людей від насильницьких злочинів.
Література:
1. Леонтович Ф. И. Русская Правда и Литовский Статут, в видах настоятельной необходимости включить литовское зак-во в круг истории русского права. Антологія української юридичної думки. К., 2002. C. 92–106.
2. Волков И. М. Законы Вавилонского царя Хаммурапи. М., 1914. 41 с.
3. Бочарніков Д. М. Грушевський про історію створення та кримінальне право «Руської Правди». Право України. 1996. № 11. С. 65–69.
4. Правда руська. Тексти на основі 7 списків та 5 редакцій. Склав та підготував до друку проф. С. Юшков. К.: ВУАН, 1935. С. 137-144.
5. Кудін С. Поняття кримінального штрафу за Руською Правдою та Литовським Статутом. Право України. 2000. № 11. С. 142– 149.
6. Ухач В. З. Історія держави і права України (конспекти лекції): навчальний посібник. Тернопіль: Вектор, 2011. 378 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
