Українська правнича наука, законодавча та судова практика володіють чималим досвідом у сфері твердження про принципи і норми міжнародного права та міжнародні договори України як складових частин її правової системи. Вітчизняні вчені-правники підкреслюють важливість теоретичного обґрунтування і фахового застосування теоретичних тез про місце та роль судової практики Європейського суду з прав людини (далі — ЄСПЛ) у межах національної правової системи, про співвідношення юридичної сили його рішень і вітчизняних норм. Правознавцям та органам державної влади, які безпосередньо дотичні до впровадження міжнародно-правових норм на практиці, важливо мати комплексне уявлення про функціонування механізму імплементації міжнародно-правових зобов'язань України у вітчизняний правовий простір. При цьому особливе значення надається ролі судової влади в тлумаченні і застосуванні норм судової практики ЄСПЛ.
У сучасному міжнародному праві значно зросла роль рішень міжнародних судів, як джерела права. Саме ця роль істотним чином змінювала та визначала в останні десятиліття національні правові системи демократичних держав, до яких належить, зокрема, Україна. Тому значення рішень і практики ЄСПЛ має неординарний характер для функціонування демократичної правової держави. Для теперішнього часу серед демократичних держав (на відміну від авторитарних) притаманне визнання примату норм міжнародного права над внутрішньодержавними. Особливо це виявляється у сфері захисту прав людини.
На думку вітчизняних фахівців, «законодавче визнання обов’язкової юрисдикції ЄСПЛ в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції (Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод — прим. авт.), зумовлює вивчення практики ЄСПЛ та застосування національного законодавства з урахуванням позиції ЄСПЛ, оскільки саме в рішеннях ЄСПЛ розкривається зміст більшості положень Конвенції» [1, С. 6].
Попри те, що в Україні законодавчо (Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини») врегульовано практику виконання рішень ЄСПЛ, чисельні звернення громадян України до ЄСПЛ свідчать про неефективність функціонування вітчизняного судочинства.
Примітною особливістю останніх років стало істотне зростання заяв українських громадян проти України до ЄСПЛ. Згадана тенденція особливо виразно проявилась після подій в Україні 2013-2014 років (Євромайдан, Революція Гідності, анексія Криму, війна на сході України).
За кількістю справ у ЄСПЛ упродовж багатьох років Україна займає місця у першій трійці серед держав-членів Ради Європи (у 2019-2020 рр. Україна займала третє місце після Росії та Туреччини). На початок 2021 р. на розгляді в ЄСПЛ перебувало більше 62 тис. справ проти держав-сторін Конвенції, із них більше 10 тис. справ проти України, що складало майже 17 % від загальної кількості справ [2]. Згадана частка України мала тенденцію до зростання у 2018 р. — 12,9%, а 2019 р. — 14,8% [3]. Проте варто відзначити, що 76 % справ проти України в ЄСПЛ (або 7 898 справ ) стосуються порушення прав заявників в Автономній Республіці Крим та на тимчасово окупованій території Луганської та Донецької областей) [2].
Чисельне зростання звернень громадян України до ЄСПЛ в останні роки пояснюється наступними чинниками [4, c. 20]:
1) невиконання чи неналежне виконання рішень національних судів, в яких боржником насамперед є держава чи державні підприємства;
2) системні недоліки законодавства, що вже є джерелом пілотних рішень проти України;
3) велика кількість заяв зумовлена окупацією Донбасу та порушенням ЄКПЛ окупаційним режимом (багато з заяв подано проти РФ і України);
4) багато заяв є наслідком утисків попереднього режиму і порушень прав людини проти учасників євромайданів і автомайданів.
На підстав аналізу звітів Урядового уповноваженого у справах ЄСПЛ за 2019-2020 роки можемо стверджувати, що серед прикладів недотримання Україною взятих на себе зобов’язань за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод залишаються [2, 3]: надмірна тривалість проваджень у цивільних, адміністративних і кримінальних справах; катування або нелюдське, чи таке, що принижує гідність, поводження або покарання, а також жорстоке поводження з особами, які перебувають під контролем держави (в установах для попереднього ув’язнення або виконання покарань); недоліки законодавства та адміністративної практики державних органів, які призводять до тривалого, незаконного та/або необґрунтованого тримання особи під вартою без належної законної підстави; недоліки законодавства та судової практики, що унеможливлюють реалізацію заявниками свого права на відшкодування шкоди за незаконне застосування до них запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою; недоліки судової практики, що призводять до порушення права особи на справедливий судовий розгляд та інші.
Істотною причиною зростання кількості звернень до ЄСПЛ українських громадян й надалі залишається системне невиконання рішень національних судів, в яких відповідачем є держава, її органи влади, державні підприємства. Вітчизняні законодавці й надалі продовжують використовувати існуючу практику ігнорування рішень ЄСПЛ проти України при прийнятті нових законодавчих актів. Внаслідок цього існуюча проблема використання судової практики ЄСПЛ в Україні не вирішується по суті, а відтак і кількість заяв, поданих з приводу аналогічних порушень не зменшується, адже першопричина цих порушень не була усунута [4, С. 20].
Ще однією особливістю використання судової практики ЄСПЛ в Україні залишаються актуальними неприйнятні рішення вітчизняних судів, «що виражаються в перекручуванні або викривленні правових позицій ЄСПЛ з боку суддів найвищої та інших судових інстанцій, вказують на їх спробу по-своєму розтлумачити висновки Суду Ради Європи» [5, С. 336].
Загалом вітчизняне законодавство потребує усунення колізій, що виникають при використанні судової практики ЄСПЛ у відповідності до взятих державою Україна міжнародно-правових зобов’язань.
Література:
1. Фулей Т.І. Застосування практики Європейського суду з прав людини при здійсненні правосуддя : науково-методичний посібник для суддів. 2-ге вид. випр., допов. К., 2015. 208 с.
2. Щорічний звіт про результати діяльності Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини у 2020 році / Міністерство юстиції України/ URL: https://minjust.gov.ua/files/general/2021/04/02/20210402145846-32.pdf
3. Щорічний звіт про результати діяльності Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини у 2019 році / Міністерство юстиції України. URL: https://minjust.gov.ua/files/general/2020/04/02/20200402115102-80.pdf
4. Буткевич О. Застосування практики та виконання Україною рішень Європейського Суду з прав людини / Лабораторія законодавчих ініціатив. URL: https://parlament.org.ua/wp-content/uploads/2017/11/Propozicii_Politiki_ECHR.pdf
5. Завгородній В.А. Вплив практики Європейського суду з прав людини на юри дичну діяльність в Україні: теоретичний, методологічний і прикладний аспекти : монографія. Дніпро: Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ, 2020. 536 с.
________________
Науковий керівник: Садула Любомира Миколаївна, кандидат економічних наук, доцент, Приватний вищий навчальний заклад "Європейський університет"
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
