У дослідженні конструктивним є встановити істинність поняття «концепція» і його розуміння в рамках вітчизняних наукових кіл. В даному випадку найбільш доцільним вбачаємо формулювання та наративи, які в ході власного тематичного дослідження були окреслені А.Є. Шевченком та В.В. Грабовим. Доктринальні погляди вчених зводяться на тому, що концепція в загальнотеоретичній юриспруденції являє собою сукупність фактів, поглядів, ідей, суджень, правових категорій, осмислених уявлень в царині політико-правої думки та питань, що суміжні до неї.
Традиційно стійку і чільну позицію займає дуалістична концепція юридичної відповідальності, яка охоплює її позитивну та негативну складові. юридична відповідальність є особливим різновидом юридичної обов'язки, що виникає в особи як наслідки скоєння певного, у переважній більшості випадків протиправного, діяння. Ця концепція глибоко розглянута з урахуванням сучасних вимог у працях Н. Гураленко та І. Зеленої. Як відомо, обов'язок можна виконати або добровільно або примусово. І якщо для несення відповідальності у добровільному порядку достатньо лише висловити свою згоду зазнати несприятливих наслідків, то примусовість передбачає застосування примусових заходів. Насамперед державного, але не обов'язково, оскільки за дисциплінарної відповідальності контрагентом як правило є не державний суб’єкт. Притягнення до юридичної відповідальності може здійснюватися лише у строго встановленому порядку та формі, як правило, під час правозастосовчої діяльності з обов'язковим винесенням підсумкового правозастосовного акта. Для кращого розуміння сутності та змісту юридичної відповідальності за дуалістичною слід виходити з того, що юридична відповідальність за своєю природою – це одночасно і особливий обов'язок у рамках спеціального правовідносини і реально виниклий негативний, несприятливий наслідок [1, с.8]. Таким чином, можна говорити про формально-юридичний аспект юридичної відповідальності як формату правовідносин. З цього випливає сам факт скоєння протиправного діяння та реальної юридичної відповідальності.
Виходячи із запропонованої дихотомії, І. Зелена виділила об’єктивну та суб’єктивну складові змісту юридичної відповідальності. Відповідно, перша характеризує розглянуте явище як обов’язок конкретного суб’єкта, друга – як реальне настання йому несприятливих наслідків. За такого концептуального підходу втрачає сенс проблематичне питання між прихильниками відповідальності як правовідносини (обов'язки) і як конкретної примусової міри (або її застосування), оскільки мова в позиціях прихильників тієї чи іншої концепції йде про два прояви одного і того ж явища [2, с.179].
Залишивши раніше продемонстровану двоаспектну структуру юридичної відповідальності зосередимося на тих концепціях, що ґрунтуються на унікальних та інноваційних поглядах, у тому числі тих, які намагаються імплементувати новизну в традиційну систему принципів інституту юридичної відповідальності. Одною з провідних серед таких є санкційна концепція змісту юридичної відповідальності, основою для дискусій та полеміки щодо якої стала стаття І.Б. Аземши «Юридична відповідальність: сучасні погляди та концепції».
Дана дослідниця стверджує, що оскільки юридична відповідальність що є примусовим заходом, виражається в осуді правопорушення, у встановленні для правопорушника визначених негативних, несприятливих наслідків у виді обмежень, позбавлень особистого або майнового характеру, то провідним її елементом в розрізі сучасної інтерпретації має бути санкція як втілення форми примусу, яка відповідає тому чи іншому варіанту правопорушення.
Юридичну відповідальність насамперед як санкцію за правопорушення, як наслідок, передбачений нормою права на випадок її недотримання є сенс сприймати лише у виняткових випадках. Адже санкція фактично виражається в примусових заходах до дотримання норм права і застосовується органами держави до тих, ким ці норми порушуються. І відповідно юридичні наслідки, не пов’язані безпосередньо з примусовими заходами, не можна відносити до області правової відповідальності, що за певних обставин може зумовлювати прогалини, колізії. Крім цього, варто враховувати, що словом «санкція» як у літературі, так і в законодавстві позначаються різні поняття. У законодавстві «санкцією» іноді іменуються твердження, схвалення, дозвіл якого-небудь акта. Частіше той же термін використовується для позначення заходів впливу, застосовуваних державними органами до правопорушників. Санкція необхідний атрибут кожної правової норми. Без санкції у виді вказівки міри можливого державного примусу, що підлягає застосуванню до порушника норми, вона не буде мати юридичного характеру. Тому доцільною ремаркою є те, що при виявленні сутності відповідальності потрібно враховувати той факт, що правопорушення може спричинити і такі санкції, що мірами відповідальності не є. Так, примусова охорона зобов’язань втілюється насамперед у спонуканні до їхнього реального виконання. Але реальне виконання, навіть, якщо воно буде примусовим, не можна вважати мірою відповідальності.
Наступна сутнісно змістовна концепція висунута І.Я. Станько. Дослідниця репрезентує, що функціональний аспект за сучасних постіндустріальних глобалізаційних умов є найбільш прийнятним, поміркованим і раціональним шляхом інституційного удосконалення юридичної відповідальності. В такому разі юридична відповідальність в комплексі з властивими їй принципами є прерогативою над традиційними функціями норм права (регулювання, організація, охорона, орієнтація тощо). Без функціонального аспекту концептуального оновлення юридичної відповідальності, стверджує автор, неможливо повноцінно відобразити соціальну роль юридичної відповідальності, її функціонального призначення як універсального правового явища [3, с.49].
Досліджуючи апорію перманентного спрощення інституту юридичної відповідальності держави перед громадянським суспільством та особою в України, О.В. Зайчук в контексті проблеми концепцій самої юридичної відповідальності констатує, що дедалі більшого поширення й експлуатації набуває думка про те, що Україна на даному етапі розвитку потребує окремого нормативно-правового акта (власне Концепції), який за аналогією ключових кодифікацій у чинному законодавстві уніфіковував та узгоджував всю типологію та варіативність юридичної відповідальності, тим самим нівелюючи межі галузей права та особливості існування інституту юридичної відповідальності у різних сегментах вітчизняної правової системи.
За управлінською концепцію на задній план відходять такі елементи змісту юридичної відповідальності, як соціальна еволюційність (оскільки апологети даної тенденції й концепції віддають перевагу саме державницькому характеру обумовленості інституту юридичної відповідальності), індивідуальне само сприйняття (по суті воно визнається ефемерним, другорядним, адже чільне місце автоматично займає імперативний припис, що в деякій мірі перегукується із санаційною концепцією), оцінка діяння (тобто об’єктивне й адекватне ставлення до ситуацій й конкретних обставин нівелюється реалізацією управлінського методу влади). Загалом ця концепція наразі сильно трансформувалася та увібрала частково риси тих концепцій, що були представлені попередньо.
Література:
1. Гураленко Н, Коханюк Т. Стадії юридичної відповідальності: аналіз структурних елементів // Юридичний вісник. Одеса, 2020. № 1. С. 6-11.
2. Зелена І. Поняття інституту юридичної відповідальності у приватному праві // Підприємництво, господарство і право. Київ, 2021 С. 176-181.
3. Станько І. Я. Методологічні підходи дослідження співвідношення принципів і норм права в правових системах України та Європейського Союзу // Вісник Маріупольського державного університету. Серія: Право. 2019. Вип. 18. С. 46-54.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
