На сьогодні, в умовах соціально-економічного розвитку все більше застосовуються заходи щодо посилення дотримання правових засад державного та суспільного життя, додержання законності та охорони прав і свобод громадян. Оскільки, з розвитком суспільства розвивається не тільки саме суспільство, а і злочинність зокрема, тому доцільно правильно використовувати засоби та тактику розслідування кримінальних правопорушень. Зокрема, одним із таких дієвих засобів виявлення доказів є обшук житла.
Дослідженням проблем проведення обшуку займалося багато науковців. Так, вагомий внесок у розробку тактики проведення обшуку зробили відомі вчені-криміналісти та процесуалісти, зокрема: Р.І. Благута, Р.І. Сибірна, В.М. Бараняк, Є.В. Пряхіна, І.П. Осипенко, К.Б. Мишаста, А.Ф. Волобуєв, М.В. Даньшин, А.В. Іщенко, Р.Л. Степанюк, В.О. Малярова, М.С. Дмитрієва, К.Ю. Назаренко та інші.
Відповідно до ст. 234 КПК України обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб [1]. Таким чином, основною ознакою цієї слідчої (розшукової) дії є обстеження певного об’єкту (житла) з метою відшукати та вилучити предмети, які можуть мати доказове значення у кримінальному провадженні. Здійснення обшуку, як зазначає Р.І. Благута, пов’язане із вторгненням до сфери особистих інтересів особи, а також із певним обмеженням конституційних прав громадян на недоторканність особи та житла і тому потребує суворого дотримання регламентованого законом порядку проведення цієї слідчої дії [2].
Осипенко І.П. та Мишаста К.Б. наголошують, що «обшук є дієвим процесуальним способом виявлення доказів, але обшук як слідча (розшукова) дія дуже звужує проголошені Конституцією України право на особисту недоторканність та право на недоторканність житла, що утворює чимало труднощів у практичній діяльності працівників правоохоронних органів» [3, с.197].
Тому, для уникнення проблем та порушень під час проведення обшуку доцільно правильно організовувати та здійснювати тактику проведення обшуку житла особи. Добре підготовлений, організований і спланований обшук як результат слідчої дії дає важливі докази, що сприяють викриттю злочинця та розкриттю кримінального правопорушення.
У кримінальній процесуальній і криміналістичній літературі існує декілька підходів до визначення етапів обшуку, а саме: 1) попередній етап; 2) оглядовий етап; 3) детальний етап; 4) етап фіксації результатів обшуку. Кожен з етапів є важливим для обшуку житла особи, адже порушення одного етапу може негативно вплинути на результат його проведення. Зокрема, на думку А.Ф. Волобуєва доцільно виокремити 3 етапи проведення обшуку: підготовчий, робочий (власне обшук) та заключний [4, с. 281].
На підготовчому етапі проводиться збирання, перевірка й оцінювання доказів, які вказують на те, що в певному місці чи в особи знаходяться предмети, які мають значення для кримінального провадження. Необхідною умовою на даному етапі є побудова моделі проведення обшуку житла особи. Це спрогнозує обстановку в майбутньому, дії, рух об’єктів та учасників, а також власне поведінку слідчого у цій ситуації. Відповідно до ч. 3 ст. 264 КПК України у разі необхідності провести обшук слідчий за погодженням з прокурором або прокурор звертається до слідчого судді з клопотанням про проведення обшуку та здійснює низку організаційних заходів.
Наступною стадією є власне робоча, яка включає як оглядовий та детальний етапи. На даному етапі, слідчий перш за все ознайомлює обшукуваного з ухвалою слідчого суді про дозвіл на проведення обшуку, а потім слідчий здійснює обхід усього приміщення чи ділянки місцевості, що підлягає обшуку. Слідчий безпосередньо ознайомлюється з місцем обшуку, тобто з’ясовує кількість і розташування кімнат, наявність антресолей, зроблених шаф, надвірних будівель, підсобних приміщень тощо. Після цього, врахувавши особливості попередньо оглянутого місця обшуку, слідчий вирішує питання черговості проведення обшуку, застосування технічних засобів (яких, де, у якій послідовності), визначає можливі місця розташування схованок. На цій стадії слідчий вирішує такі організаційні питання: необхідність залучення додаткових оперативних співробітників, спеціалістів (з метою одержання допомоги з питань, що потребують спеціальних знань), технічних помічників, доставки технічних засобів.
Слідчий також уточнює в обшукуваного: які схованки є в квартирі (будинку) та запитує ким вони використовуються. Слідчий пропонує обшукуваному надати ключі від сховищ та попереджає про можливість примусового проникнення в них або пропонує обшукуваному перед початком обшуку добровільно видати речі, предмети, документи, які зазначені в ухвалі про проведення обшуку.
На практиці існує так званий прийом послідовного обшуку, тобто дотримання послідовності дослідження всієї площі. Для цього обирають чіткий напрямок, що гарантує недопущення пропусків, наприклад за годинниковою стрілкою. При наявності обґрунтованих підстав дозволяється застосувати метод вибіркового пошуку, тобто здійснюється обшук на певних частинах площі будинку. Вибірковий пошук починається негайно якщо є показання свідків чи потерпілого по справі щодо предмета пошуку. Але більш доцільним дослідженням площі житла є наближення до такого місця поступово, з метою не розкриття джерела інформації та отримання ефективнішого результату обшуку.
Завершальною стадією обшуку є фіксація результатів обшуку. Процес фіксації результатів обшуку розпочинається від самого початку слідчої (розшукової) дії – оголошення ухвали слідчого суді про дозвіл на проведення обшуку, і триває до завершення – моменту закриття протоколу обшуку й залишення об’єкту обшуку. За результатом обшуку складається протокол та додатки до нього. Ключовим моментом в одержанні доказових фактів за результатом цієї слідчої дії є повне та об’єктивне документування обшуку житла.
Отже, можна дійти висновку, що обшук житла є результативним лише після правильної та чіткої організації тактики проведення останнього. Обшук житла є одним із дієвих засобів розслідування кримінального правопорушення, як результат містить відомості, які доводять причетність осіб до протиправних дій і може бути основою для висунення криміналістичних версій щодо розслідування кримінальних правопорушень.
Література:
1. Кримінальний процесуальний кодекс: Закон України від 13 квітня 2012 року, № 4651-VI. Відомості Верховної Ради України. 2012. № 9–10, № 11–12, № 13. Ст. 264.
2. Благута Р.І., Сибірна Р.І., Бараняк В.М. Криміналістика: навч. посібник. / За ред. Є.В. Пряхіна. Київ: Атіка, 2012. 496 с.
3. Осипенко І.П. та Мишаста К.Б. Загальні положення тактики проведення обшуку. Аналітично-порівняльне правознавство. 2021. № 3. С. 196–200.
4. Волобуєв А.Ф., Даньшин М.В., Іщенко А.В. та ін. Криміналістика: підручник. / За заг. ред. А.Ф. Волобуєва, Р.Л. Степанюка, В.О. Малярової. Харків: нац. ун-т внутр. справ, 2018. Т.1. С. 280–282. URL: http://dspace.univd.edu.ua/xmlui/bitstream/handle/123456789/6440/Kryminalistyka_ Pidruchnyk_Tom%201_Kharkiv_2018.pdf?sequence=1&isAllowed=y
________________
Науковий керівник: Жданова Інна Євгенівна, к.ю.н., доцент кафедри конституційного, міжнародного і кримінального права Донецького національного університету імені Василя Стуса
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
