АПЕЛЯЦІЙНЕ ОСКАРЖЕННЯ ПОСТАНОВ СУДІВ У СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ: ДОЦІЛЬНІСТЬ ЗАПРОВАДЖЕННЯ
30.11.2008 23:35
Author: Короєд Сергій Олександрович, здобувач кафедри адміністративної діяльності Київського національного університету внутрішніх справ
[Administrative law. Administrative judicial law. Custom and tax law. Municipal law]
Відсутність у правопорушника чи потерпілого можливості оскаржити постанову суду у справі про адміністративне правопорушення в юридичній літературі різних часів розцінювалося як юридичний нонсенс у світлі сучасних вимог щодо захисту прав людини, так як явно протирічило ідеї розширення правових гарантій особи в адміністративно-юрисдикційному процесі, оскільки оскарження цих постанов в порядку нагляду, на думку вчених, було недостатнім для захисту прав громадян і було своєрідним відступленням від правосуддя. При цьому деякими вченими пропонувалося, з метою недопущення порушень закону з боку органів адміністративної юрисдикції, на законодавчому рівні надати можливість та встановити порядок оскарження постанов (рішень) про накладення адміністративних стягнень в адміністративних судах [1].
На нашу думку, з такими твердженнями науковців не можна погодитися з огляду на те, що донедавна існуючий згідно з частиною першою статті 294 КУпАП [2] механізм перегляду постанов судів у справах про адміністративні правопорушення в порядку нагляду головами вищестоящих судів (апеляційних судів та Верховного Суду України) фактично був апеляційним і касаційним порядком їх оскарження, а тому прав і законних інтересів правопорушника чи потерпілого не порушував і не позбавляв їх можливості перевірити законність постанови суду у наглядовому порядку перегляду справи шляхом звернення до прокурора чи голови вищестоящого суду.
Крім того, відповідно до раніше чинної частини першої статті 294 КУпАП [2] постанова судді у справах про адміністративні правопорушення могла бути скасована або змінена за протестом прокурора самим суддею. Таке повноваження було у суддів виключним і не належало іншим органам адміністративно-деліктної юрисдикції, тим самим підвищувало місце і значення суду серед цих органів.
Таким чином, раніше поряд із неможливістю оскарження постанов суду існувала процесуальна особливість, яка була притаманна лише судовому розгляду справ про адміністративні проступки і була виключенням із загального правила, згідно із яким суд, який прийняв рішення не вправі сам його скасувати або змінити. Мова йшла про повноваження судді щодо перегляду розглянутої ним справи поряд із наявністю одночасної можливості перегляду цієї справи головою вищестоящого суду.
Проте, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху» від 24 вересня 2008 року № 586-VI [3], який набув чинності 17 листопада 2008 року, до КУпАП були внесені зміни, згідно із якими статтю 294 було викладено в новій редакції, яка замінила існуючий протягом десятиріч наглядовий порядок перегляду постанов судів та запровадила порядок їх апеляційного перегляду (оскарження та опротестування) до апеляційного суду, рішення якого є остаточним і оскарженню та перегляду не підлягатиме.
На нашу думку, такі зміни порядку перегляду та запровадження апеляційного оскарження постанов судів значно обмежили процесуальні можливості правопорушника і потерпілого на перегляд їх справи, адже, по-перше, учасники провадження позбавлені можливості звернутися через прокурора до місцевого судді, який розглянув справу для її оперативного перегляду; а по-друге, учасники провадження повністю позбавлені можливості перегляду їхньої справи Верховним Судом України, що в свою чергу також позбавило Верховний Суд України повноважень забезпечувати одноманітне застосування судами адміністративно-деліктного законодавства.
Крім того слід зазначити, що можливість апеляційного і касаційного оскарження рішення суду встановлюється процесуальним законодавством для кожної категорії справ та в кожному конкретному випадку окремо і не є абсолютним правом учасників процесу. Тому відсутність протягом десятиріч прямої можливості апеляційного оскарження постанов судів у справах про адміністративні правопорушення не суперечило положенням Конституції України, оскільки згідно з її нормами запровадження апеляційного оскарження в таких справах не є обов’язковим.
У зв’язку з цим раніше діюче положення про остаточність постанови суду і відсутність прямої можливості апеляційного та касаційного порядку її оскарження у справах про адміністративні правопорушення компенсувалося механізмом альтернативного перегляду постанови самим суддею за протестом прокурора, а також незалежно від наявності протесту прокурора - головою вищестоящого суду або його заступниками. Існуючий механізм перегляду постанов був належною гарантією захисту прав особи, яка притягнута до адміністративної відповідальності та потерпілого, а також дієвою формою перевірки законності і обґрунтованості прийнятої у справі постанови, найбільш швидким виправленням допущених помилок [4].
З огляду на вищевикладене вважаємо, що зміна порядку перегляду постанов судів у справах про адміністративні правопорушення, запровадження їх апеляційного оскарження та закріплення положення про остаточність рішення апеляційного суду, скасування повноважень судді щодо перегляду прийнятої ним постанови, усунення Верховного Суду України від перегляду прийнятих місцевими та апеляційними судами постанов у справах про адміністративні правопорушення призведе лише до порушення прав учасників провадження та неправильного вирішення справ, остаточний розгляд яких буде завершуватися рішеннями апеляційних судів, які не підлягатимуть ні перегляду Верховним Судом України, ні перегляду за нововиявленими обставинами, що взагалі може мати негативні наслідки не лише для порушника чи потерпілого, а й для цивільного та адміністративного судочинства, в яких постанови судів у справах про адміністративні правопорушення мають преюдиціальне значення, а також зробить неможливим виправлення в таких постановах описок та помилок. До того ж, як свідчить судова практика, Головою Верховного Суду України в порядку нагляду було скасовано дуже багато постанов голів апеляційних судів за результатами перегляду ними вказаних справ, що свідчить про небезпеку надання постановам апеляційних судів статусу остаточних [5].
Крім того небезпека таких нововведень закладена ще й в тому, що змінами до статті 287 КУпАП було запроваджено апеляційне оскарження постанови судді лише про накладення адміністративного стягнення [3], в той же час згідно зі статтею 284 КУпАП за результатами розгляду справи можуть прийматися також постанови й про закриття справи. А відтак, на практиці можуть мати місце випадки необґрунтованого виправдання (реабілітації) судом винних осіб, особливо це актуально у справах про ДТП, і в таких випадках потерпілі особи будуть позбавлені можливості апеляційного оскарження цих постанов до апеляційного суду (такий перегляд буде можливий лише за протестом прокурора), а також позбавлені права звернення до Голови Верховного Суду України із проханням про перегляд справи.
Таким чином, вищевикладені аргументи свідчать про доцільність залишення раніше існуючого наглядового механізму перегляду постанов судів, який був належною гарантією захисту прав особи, яка притягнута до адміністративної відповідальності та потерпілого, а також дієвою формою перевірки законності і обґрунтованості прийнятої у справі постанови та оптимальним виправленням допущених помилок. А запровадження апеляційного оскарження постанов судів у справах про адміністративні проступки та закріплення положення про остаточність рішень апеляційних судів є передчасним і необдуманим кроком, оскільки цим самим усунуто Верховний Суд України від перегляду в порядку нагляду прийнятих місцевими та апеляційними судами постанов, скасовано правові підстави для перегляду постанов за нововиявленими обставинами та виправлення в них описок і помилок шляхом їх перегляду самим суддею, а постанови судів про закриття провадження у справах взагалі не підлягатимуть апеляційному перегляду без протесту прокурора.
Література:
1. Кононенко О. Щодо судового розгляду адміністративних справ // Право України. – 1999. – № 2. – С. 42.; Адміністративне право України: Підручник / За заг. ред. С.В. Ківалова. – Одеса: Юридична література, 2003. – С. 275.; Куян І. Підвищення ролі та місця суду в системі органів адміністративної юрисдикції як умова вдосконалення механізму захисту прав та свобод громадян в адміністративно-юрисдикційному процесі // Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем. – К., 2000. – С. 315.; Галаган И.А. Административная ответственность в СССР: Процессуальное регулирование. – Воронеж, 1976. – С.75.; Бородін І.Л. Адміністративно-юрисдикційний процес: Монографія. – К.: Алерта, 2007. – С.88.
2. Кодекс України про адміністративні правопорушення : Станом на 25 жовтня 2005 року. – К. : Велес, 2005. – 184 с.
3. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху : Закон України від 24 вересня 2008 року // Голос України від 17.10.2008. – № 198.
4. Короєд С.О. Перегляд рішень суду в справах про адміністративні проступки // Судова апеляція. – 2007. – № 3 (8). – С. 126.
5. Судова практика у справах про адміністративні правопорушення (2003-2005 р.р.). За заг. ред. В.Т. Маляренка. – К.: Юрисконсульт, 2006. – 498 с.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
