Протягом останніх років Україна значно просунулася у вивченні й осмисленні гендерної проблематики. Так в нашій державі активно проводиться гендерна політика, яка слугує необхідною умовою для всебічного та рівного розвитку людського потенціалу. В статті 24 Конституції України визначено, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками [1]. Гарантування Конституцією України принципу рівності прав і свобод громадян перед законом має важливе значення в напрямку забезпечення гендерної рівності у трудових правовідносинах.
Окрім цього, у вищевказаному нормативно-правовому акті закріплено, що рівність прав жінки і чоловіка забезпечується наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у праці та винагороді за неї [1].
Згідно зі ст. 2-1 КЗпП України пряме або непряме обмеження прав працівників за різними ознаками, порушення принципу рівності прав і можливостей, будь-яка інша дискримінація у сфері праці заборонені [2].
Окрім базисного національного законодавства, Україна є учасницею багатьох міжнародних правових договорів, що сприяють та встановлюють режим гендерної рівності. Зокрема, це Загальна декларація прав людини (1948 р.), Міжнародний пакт про громадські та політичні права (1966 р.), Статут ООН (1945 р.), Декларація про ліквідацію дискримінації у відношенні жінок (1967 р.), Конвенція про ліквідацію усіх форм дискримінації по відношенню до жінок (1979 р.), Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), Пекінська декларація (1995 р.) та інші.
Сьогодні питання гендерної рівності у сфері трудових відносин є досить актуальним і має включати такі принципи: рівність можливостей і однакове ставлення до чоловіків і жінок у сфері зайнятості; рівну оплату праці; поліпшення балансу між роботою і сім’єю для працівників; рівні підходи для пропозицій у разі зайняття вакантних посад [3].
Саме тому вже з 8 січня 2022 року в Україні набрав чинності закон («Про внесення змін до Закону України «Про рекламу» щодо протидії дискримінації за ознакою статі), згідно з яким із роботодавців стягуватимуть штраф, якщо вони вказуватимуть у вакансіях дискримінаційні формулювання.
Згідно цього закону порушеннями вважаються зазначення віку кандидатів;
пропозиції роботи лише жінкам/чоловікам (виняток – специфічна робота, яку може виконувати виключно особа певної статі); висування вимог, що надають перевагу жінкам/чоловікам, представникам певної раси, кольору шкіри; переважне прийняття на роботу (або навпаки, відмову в роботі) залежно від політичних, релігійних переконань; дискримінацію за мовними ознаками, етнічним походженням тощо [4].
Так поскаржитися на дискримінацію може також будь-яка людина, яка побачила оголошення про працевлаштування з ознаками дискримінації. Також подати скаргу на роботодавця можна у тому випадку, якщо людині відмовили у працевлаштуванні через її стать або за іншими дискримінаційними ознаками.
Ще надзвичайно важливо підіймати питання гендерної рівності в громадському просторі, зокрема необхідними напрямками діяльності в даній сфері можуть бути: спростування гендерних стереотипів щодо професії, соціальних ролей, сприяння збільшенню участі жінок у політичній діяльності та процесах прийняття рішень, розширення економічних прав та можливостей жінок, усунення гендерного розриву в оплаті праці та дотриманні трудових прав та інше.
Варто наголосити, що диференціація праці розвиває у жінок почуття неповноцінності й позбавляє їх рівних можливостей у доступі до джерел існування, що становить собою дуже серйозну проблему [3].
Попри це, слід відмежовувати випадки, коли жінок усувають від певних видів робіт або обмежують доступ до них задля збереження їх здоров’я, від тих ситуацій, коли можуть ставитися перешкоди або взагалі унеможливлюватись певними способами просування жінок по службі, зменшуватись розмір заробітку, у зв’язку з тим, що працівником є жінка. Тому в ст. 6 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» закріплюється, що не вважається дискримінацією за ознакою статті соціальний захист жінок під час вагітності, пологів та грудного вигодовування дитини, а також особливі вимоги щодо охорони праці жінок і чоловіків, пов’язані з охороною їх репродуктивного здоров’я [5].
На сучасному етапі потрібно ще більш потужно працювати над прийняттям правових норм, які б забезпечили рівні права в сфері трудових правовідносин. Державна політика повинна проводитися з урахуванням міжнародних стандартів та документів в даному аспекті.
Україна вже перебуває на шляху вдосконалення норм гендерного законодавства та впровадження нових принципів і положень, які б забезпечили надання рівних прав і можливостей чоловікам і жінкам у трудових відносинах.
Проте цього може виявитися недостатньо, тоді постане питання про розроблення реформи трудового законодавства в Україні. На даному етапі потрібно не допустити звуження наявних прав і гарантій працівників, врахувати принцип рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, а також модернізувати норми законодавства відповідно до загальноприйнятих міжнародних постулатів.
Література:
1. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 р. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.
2. Кодекс законів про працю України: Закон України від 10 грудня 1971 р. Відомості Верховної Ради України. 1971. Додаток до № 50. Ст. 375.
3. Клименко М.В. Гендерна рівність у трудових правовідносинах: питання сьогодення: стаття. Київ: Актуальні проблеми держави і права, 2021.
4. За вказання у вакансіях віку, статі чи національності — штраф. URL: https://i-visti.com/news/11208-za-vkazannya-u-vakansyah-vku-stat-chi-naconalnost-shtraf.html
5. Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків: Закон України від 08 вересня 2005. Відомості Верховної Ради України. № 52. Ст. 561.
_________________
Науковий керівник: Дибань Максим Петрович, кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права і процесу, Національний авіаційний університет
|