Підприємство в сучасних умовах є основною виробничо-економічною галуззю будь-якої національної економіки. Якщо говорити мовою права, підприємство слід розуміти як самостійне господарське об'єднання, створене компетентним органом державної влади або іншим суб'єктам для задоволення соціальних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення промислової, дослідницької, комерційної та іншої діяльності [1, c. 66].
В Україні серед всіх базових сфер, що можна використати для швидкого росту економіки, є аграрна сфера. Підприємства аграрної сфери, як і інші підприємства, мають власні правові засади функціонування, що прописані на загальнодержавному та локальному рівні, їх в повній мірі висвітлює агарне право. Приватне підприємство створюється виключно на основі приватної власності однієї або кількох фізичних осіб чи юридичної особи, такі підприємства діють на загальних підставах відповідно до Господарського кодексу України [2].
Джерелами формування майна підприємства є грошові та матеріальні внески засновників; доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності; доходи від цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; майно, придбане в інших суб’єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому законодавством порядку; інші джерела, не заборонені законодавством України.
Приватне підприємство підлягає державній реєстрації у порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців" [3].
Право власності у сільському туризмі – це врегульовані нормами конституційного, цивільного, господарського, екологічного, земельного, аграрного, природо-ресурсного та туристичного законодавства України реальні можливості суб’єктів володіти, користуватись та розпоряджатись наявним у них майном задля ведення сільського туризму. При цьому майнова основа діяльності суб’єктів сільського туризму та правовий режим її використання залежать від організаційно-правової форми господарювання, на базі якої забезпечується ведення сільського туризму (особисте селянське господарство, фермерське господарство тощо).
У сфері туризму загалом та сільського туризму зокрема, можна виділити три основні види договорів (договір на туристичне обслуговування, договір на екскурсійне обслуговування, договір на готельне обслуговування) та договір страхування, який має додатковий, похідний від них характер.
Нормативні засади в симбіозі з ринковими законами зробили свої корективи щодо розвитку сільськогосподарських підприємств у розрізі їх організаційно-правових форм, що дало поштовх розвитку приватного господарювання в сільських територіях. Щодо господарських відносин у сільському туризмі слід законодавчо закріпити норми, на підставі яких можна визнавати діяльність суб’єктів сільського туризму підприємницькою чи непідприємницькою.
Література:
1. Господарське право: підруч. Д.В. Задихайло, В.М. Пашков, Р.П. Бойчук та ін.; за ред. Д.В. Задихайла, В.М. Пашкова. Х.: Право, 2018. 696 с.
2. Господарський кодекс України. URL:https://zakon.rada.gov.ua.
3. Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців. URL: https://zakon.rada.gov.ua.
|