Практично кожен з нас іноді вимушений періодично спілкуватися з владою. Однак таке спілкування рідко буває приємним. Звичною практикою стали тяганина, відсутність інформації, закритість влади, упередженість, безвідповідальність і т. ін. Однією з причин такого становища, поряд із суб'єктивними факторами, можна назвати відсутність належної правової бази, і насамперед, законодавчого регулювання порядку діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування у відносинах з громадянами [1, с.5].
Як зауважує В.Б.Авер’янов, метою адміністративного законодавства має стати саме закріплення таких форм і напрямів діяльності органів виконавчої влади, їх посадових осіб, які б забезпечували функціонування різних суспільних відносин у сфері державного управління на засадах непорушності конституційних прав і свобод людини і громадянина. Такий правовий стандарт взаємовідносин органів виконавчої влади і громадян повинен виходити зі статусу людини як суб'єкта, перед яким виконавча влада відповідальна за свою діяльність [2, с.8].
Одна з найважливіших гарантій цього — чітка регламентація процедурного аспекту відносин особи і влади.
Слово «процедура» (від латинського procedo) означає проходжу, або просуваюсь, а «процес» (від латинського processus) — проходження, просування вперед.
Оцінка адміністративної процедури у світі та засоби її правового регулювання неоднакові. В багатьох країнах віддано перевагу напрямку систематизації законодавства про адміністративну процедуру. Законодавчий акт містить загальні норми, які регулюють порядок вирішення усіх видів адміністративних справ. Серед країн колишнього СРСР декотрі уже також прийняли загальні закони про адміністративну процедуру. Щоправда, важливо брати до уваги не лише назву законодавчого акта, а й його предмет та пра¬вові механізми, які в ньому закладені.
Слід зазначити, що на даний час порядок провадження у справах про адміністративні правопорушення регулюється Кодексом України про адміністративні правопорушення та великою кількістю підзаконних нормативно – правових актів, серед яких вважається за необхідне виділити таку групу документів, як інструкції.
Великий обсяг інструкцій, які регламентують процедурні питання, породжує, на нашу думку, значну незручність для правозастосовувача. Слід зазначити, що порядок провадження у справах, викладений у зазначеній групі документів, здебільшого подібний одне до одного, різниця міститься лише у декотрих процесуальних документах, тому перед нами постає теза саме про можливість запропонування в подальшому узагальнення викладених нами положень відповідно порядку провадження та оформлення матеріалів у загальному універсальному процедурному акті, який увібрав би у себе усі загальні правила, «розкидані» по інструкціях та значно спростив би роботу як теоретикам-науковцям, так і практичним працівникам.
З цього приводу важливо зауважити, що потребу в загальному законодавчому акті з адміністративної процедури в Україні було визначено тільки в 1998 році. Так, Концепція адміністративної реформи в Україні передбачила розроблення Адміністративно-процедурного кодексу України [3, с.45]. На сьогодні проведено значну роботу щодо підготовки цього законодавчого акта. Проте відбувається цей процес важко, насамперед через малодослідженість проблематики адміністративної процедури у вітчизняній юридичній науці та нерозробленість багатьох питань на доктринальному рівні. Навіть саме поняття «адміністративна процедура» практично не зустрічається у вітчизняних підручниках з адміністративного права. Чимало праць українських авторів і досі спираються на здобутки радянського періоду. Водночас законопроектні роботи, на жаль, грунтуються переважно на західних концепціях, які мало узгоджуються з вітчиз¬няною теорією, і не лише в питаннях термінології [1, с.6].
Проаналізувавши наше питання, як висновок, вважається за доцільне відзначити, що на сьогоднішньому етапі нагальна необхідність нормативно-правового регулювання порядку діяльності адміністративних органів України та їх відносин з фізичними та юридичними особами не викликає сумнівів.
Взагалі, якщо ми бажаємо будувати незалежну правову державу, законодавчий розвиток права адміністративної процедури є надзвичай перспективним у цьому аспекті. При цьому важливо ще раз підкреслити тезу про доцільність шляху підготовки саме загального законодавчого акта, який встановлюватиме загальні положення адміністративної процедури.
Відповідно до думки, який вигляд повинен мати цей акт – процесуального кодексу чи закону, то, вважається, що оптимальний вигляд такого акта необхідно обирати, виходячи із його змісту. Якщо крім регулювання загальних засад адміністративної процедури, він передбачатиме також регулювання окремих категорій справ, то, звичайно, за структурою і змістом, це є кодекс. Якщо ж лише загальні положення адміністративної процедури, то тоді це закон. Необхідно зробити наголос на тому, що у більшості демократичних країн цей акт усе ж має вигляд закону.
Підсумовуючи вищерозглянуте, наприкінці нашого дослідження вважається справедливим підкреслити, що якісна правова регламентація адміністративної процедури має стати міцним фундаментом захищеності прав осіб у відносинах з владою, що дозволить вважати нашу державу, як одну з таких, яка знаходиться на правильному шляху у напрямку становлення та закріплення у світовому співтоваристві.
Джерела:
1. Адміністративна процедура та адміністративні послуги. Зарубіжний досвід і пропозиції для України / Автор-упорядник В.П. Тимощук.-К.: Факт, 2003.-496 с.
2. Адміністративне право України: Підруч.: У двох томах: Том 1. Загальна частина / Ред. колегія: В. Б. Авер'янов (голова). — К,: Видавництво «Юридична думка», 2004.- 584 с.
3. Концепція адміністративної реформи в Україні. Державна комісія з проведення в Україні адміністративної реформи. — К., 1998.
e-mail: pavsv@ukr.net
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
