Активні громадські дискусії навколо проблеми незаконного використання з метою отримання прибутку гуманітарної допомоги, благодійних пожертв або безоплатної допомоги підсилюють твердження про те, що випадків незаконного використання таких стає дедалі більше. Так, з початком повномасштабної війни на території України, виникла необхідність у наданні допомоги Збройним Силам України, а також внутрішньо переміщеним особам, що, в свою чергу, призводить також і до незаконного використання такої допомоги.
За таке протиправне діяння встановлена кримінальна відповідальність Законом України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за незаконне використання гуманітарної допомоги» від 24 березня 2022 року № 2155-IX [1], відповідно до якого КК України доповнено статтею 201-2 «Незаконне використання з метою отримання прибутку гуманітарної допомоги, благодійних пожертв або безоплатної допомоги» [2].
Відповідно до положень диспозиції ч.1 ст. 201-2 КК України, продаж товарів (предметів) гуманітарної допомоги або використання благодійних пожертв, безоплатної допомоги або укладання інших правочинів щодо розпорядження таким майном, з метою отримання прибутку, вчинені у значному розмірі. В примітці ж ст. 201-2 КК України зазначено, що значним розміром вважається розмір, якщо загальна вартість такої гуманітарної допомоги, благодійних пожертв або безоплатної допомоги у триста п’ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян [2]. На кшталт, якщо винним було продано товари гуманітарної допомоги з метою отримання прибутку на суму, яка не досягає 350 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а саме, 434175,0 грн (станом на 2022 рік), то такій особі не можна інкримінувати ст. 201-2 КК України.
Та чи безкарними є діяння, якщо предметом такого незаконного використання є майно у розмірі, меншому, аніж значний? Видається, такі діяння слід кваліфікувати за ст. 191 КК України. Однак, виникає питання, чи правильною буде така кваліфікація, адже ст. 191 КК України охороняє відносини власності, в той час, як ст. 201-2 КК України – відносини в сфері господарської діяльності, які виникають з приводу гуманітарної допомоги та благодійної діяльності, а також, чи не порушуватиметься принцип справедливості та диференціації у кримінальному праві.
З аналізу приписів ст.ст. 191 та 201-2 КК України можна констатувати, що між цими нормами нібито існує конкуренція загальної та спеціальної норм, де ст. 201-2 КК України вважається спеціальною нормою до ст. 191 КК України, адже предметом кримінального правопорушення «Незаконне використання з метою отримання прибутку гуманітарної допомоги, благодійних пожертв або безоплатної допомоги» є конкретизоване майно, зокрема, гуманітарна допомога, благодійні пожертви та безоплатна допомога, в той час, як предметом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 191 КК України, вважається чуже майно, яке було ввірене винній особі або перебувало у її віданні. Проте, не всі ознаки так званої спеціальної норми відповідають ознакам загальної, яка передбачена в ст. 191 КК України, зокрема об’єкт, на який посягає винний, вчиняючи таке діяння, предмет тощо.
На думку М.І. Хавронюка, продаж товарів (предметів) гуманітарної допомоги або використання благодійних пожертв, вчинені у розмірі, який не досягає значного розміру або становить його (434 175,0 грн), не залежно від наявності мети тримання прибутку, слід кваліфікувати, залежно від суб’єкта: а) за ч. 1 ст. 191 КК – як розтрату майна, яке було ввірене особі чи перебувало у її віданні (вчинену в умовах воєнного стану – за ч. 4 ст. 191 КК), або б) за частинами 2 або 3 ст. 191 КК – як розтрату чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (вчинену в умовах воєнного стану – за ч. 4 ст. 191 КК) [3].
При порівнянні санкцій ст.ст. 191 та 201-2 КК України видається, що законодавче формулювання ст. 201-2 КК України не є обґрунтованим, оскільки особа, яка незаконно використовувала гуманітарну допомогу чи благодійні пожертви, проте таке діяння вчинено у розмірі, що не досягає 350 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, понесе значно суворіше покарання, ніж особа, яка вчинила аналогічні дії в розмірі, що досягає або ж перевищує значний розмір.
Отже, з метою недопущення порушення принципу справедливості та диференціації у кримінальному праві, варто не встановлювати межу «значного розміру» вартості майна у нормі про незаконне використання з метою отримання прибутку гуманітарної допомоги, благодійних пожертв або безоплатної допомоги. Або, можливо, слід поставити питання про виключення ст. 201-2 з КК України, і достатньо того кримінально-правового арсеналу норм кримінальних правопорушень проти власності, який гартувався часом. Однак, відповідь на це запитання потребує більш ретельного аналізу. А тому має потенціал для подальших наукових пошуків.
Література:
1. Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за незаконне використання гуманітарної допомоги: Закон України від 24 березня 2022 року № 2155-IX. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2155-20#Text (дата звернення: 26.12.2022 р.);
2. Кримінальний кодекс України: Закон України від 5 квітня 2001 року. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/conv#n976 (дата звернення: 26.12.2022 р.);
3. Хавронюк М. І. За незаконне використання гуманітарної допомоги – кримінальна відповідальність. URL: https://pravo.org.ua/blogs/za-nezakonne-vykorystannya-gumanitarnoyi-dopomogy-kryminalna-vidpovidalnist (дата звернення: 26.12.2022 р.).
__________________
Науковий керівник: Яремко Галина Зіновіївна, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри кримінально-правових дисциплін Інституту права Львівського державного університету внутрішніх справ
|