В сучасному світі міжнародні міжурядові організації (далі – ММУО) відіграють важливу роль і є одним з основних суб’єктів міжнародного права. Причому роль ММУО постійно зростає, оскільки вирішення поточних проблем і загроз у сучасному глобалізованому світі потребує об’єднання зусиль держав, що ефективніше робити в рамках ММУО. В свою чергу важливою умовою нормального функціонування будь-якої сучасної багатосторонньої організації є наявність різноманітного, незалежного і професійного персоналу – міжнародних цивільних службовців.
Історія ММУО порівняно нетривала. Перші ММУО виникли як відповідь на запит щодо нових форм співробітництва між суверенними суб’єктами, у зв’язку з науково-технічною революцією. Так виникли так звані «адміністративні союзи»: Міжнародний телеграфний союз (1865 р.), Міжнародна метеорологічна організація (1873 р.), Всесвітній поштовий союз (1874 р.). Тож концепція міжнародної цивільної служби почала формуватися паралельно з появою універсальних міжнародних організацій. Елементи міжнародної цивільної служби вперше з'явилися у Всесвітньому поштовому союзі. Однак ці перші організації мали невеликі технічні секретаріати, а отже їх національний склад не мав суттєвого значення.
Перша професійна міжнародна цивільна служба була створена через чотири з половиною десятиліття із заснуванням Ліги Націй і Міжнародної організації праці (МОП). Саме зі створенням Ліги Націй після Першої світової почався інституційний період в історії міжнародного права – права міжнародного співробітництва та інституційного управління. Цій організації, на відміну від адміністративних союзів були доручені політичні завдання, а отже склад і характер секретаріату отримували важливе значення для держав-членів.
Спадщина Ліги Націй за її нетривале існування є досить неоднозначною, перед усім через невиконання її основної мети – покласти край лиху війни. Однак з точки зору внеску Ліги в проект міжнародної організації, потрібно зауважити, що він насправді був значним. Саме створення Секретаріату Ліги Націй стало початковою віхою в розвитку сучасної міжнародної цивільної служби.
Важливо зауважити, що установчій документ Лігі Націй (1919 р.) доволі лаконічно і найменш чітко регламентував адміністративну службу цієї універсальної організації, при тому що Секретаріат був єдиним постійним органом Ліги. Саме йому доручалося готувати порядок денний Асамблеї та Ради; виконання та моніторинг рішень, що приймали ці два органи; звітування про діяльність Ліги. Ст. 6 Статуту Ліги Націй не регулювала ані форму, ані функції такої служби, а лише зазначала наступне: «Постійний Секретаріат засновується в місті перебування Ліги. Він включає в себе Генерального, а також необхідних секретарів і необхідний персонал» [1]. Тож проблема встановлення основних положень лягла на першого Генерального секретаря Ліги Націй Еріка Драммонда. Разом з тим досить загальне регламентування в Статуті дало можливість останньому реалізувати амбітні ідеї щодо функціонування секретаріату.
Визначалися дві протилежні позиції щодо формування секретаріату. Згідно з першою, секретаріат мав складатися з національних делегацій держав-членів, робота яких фінансувалися власним урядом, тож такі делегації були б підзвітні останньому. На генерального секретаря, в такому варіанті, покладалися лише функції по координації діяльності національних делегацій в рамках секретаріату і централізація адміністративних функцій. Протилежна ідея полягала в тому, що Секретаріат має функціонувати як міжнародна цивільна служба, коли представники різних держав об’єднюються для підготовки і надання державам-членам Лігі Націй об’єктивних і узагальнених пропозицій. Тож генеральний секретар має бути центром координації роботи секретаріату, службовці якого підзвітні йому, а не урядам держав їхнього громадянства. Фінансування їх роботи відповідно здійснюватиметься з фонду Ліги Націй.
Е. Драммонд реалізував другий підхід і Генеральний секретар Ліги Націй став новим безпрецедентним інститутом в історії світу. Створення міжнародної адміністрації, співробітники якої діяли за вказівками Генерального секретаря від імені Організації було великим досягненням. Крім того під час перебування Драммонда на посаді відбувався поступовий здвиг, коли вищі чини Секретаріату все частіше розглядалися як такі, що відходять від національної лояльності і стають активними прибічниками політики Ліги. Пізніше, перший Генеральний секретар ООН високо оцінив таке рішення і його реалізацію, зазначаючи, що «рішення про створення першого дійсно міжнародного секретаріату було рішенням надзвичайної важливості – однозначно одним з важливих політичних досягнень ХХ сторіччя» [2].
Отже в рамках Лігі Націй було створено першу професійну міжнародну цивільну службу, що базувалась на ідеї інтернаціональності, незалежності та лояльності [3].
Література:
1. League of Nations, Covenant of the League of Nations, 28 April 1919 URL: https://www.refworld.org/docid/3dd8b9854.html
2. Howard-Ellis C. The Origin, Structure and Working of the League of Nations. - Boston: Houghton Mifflin Company, 1929. (Reprint 2003 by The Lawbook Exchange)
3. Karen Gram-Skjoldager. From the League of Nations to the United Nations: Milestones for the International Civil Service. P. 3 URL: https://www.daghammarskjold.se/publication/milestones-ics/
|