Вважається, що перші держави виникли на межі IV–III тис. до н. е. на завершальному етапі т. зв. «неолітичної революції» [11, с. 50-51], коли економіка, що присвоює змінилася на економіку, що виробляє [10, с. 43].
Саме тоді розпочинається розкладання племінної організації і починають діяти ті чинники, які вели до перетворення племені в переважно соціально-потестарну спільноту. Це, своєю чергою, обернулося подальшою інтеграцією – тепер уже на надплеменному рівні. Зокрема, подібна ситуація спостерігалася в Україні, де західні анти – дуліби-волиняни об’єдналися з іншими племенами для надання відсічі аварам («обрам»). Таким чином, у той час і навіть східні слов’яни-анти, що утворювали племінні об’єднання ще для боротьби з готами, створили свою державу – державу волинян, правителя якої Масуді називає іменем «Маджак». На думку вчених, воно нагадує спотворене століттями та мовою іноземних народів існуюче у слов’ян VI ст. ім’я Мужак або Мужок [7, с. 54].
Найчастіше, трансформація племінних союзів у держави здійснювалася через утворення імперій.
М. Чугуєнко визначив імперію як «примусове державне об’єднання кількох народів навколо одного центру» [13, с. 147]. Залежно від цього центру О. Соскін виділив такі форми імперії як «імперія-метрополія», «імперія-столиця», «імперія-держава» та «імперія вождя» [12, с. 776].
На нашу думку, історично першою формою імперії були імперії вождя. Зокрема, можна згадати першу в світі імперію – Аккадську імперію Саргона Старого, яка об’єднала під своїм скіпетром всі міста-держави Шумерської конфедерації [9, с. 82].
Не менш відомою була інша «імперія вождя» – держава Олександра Македонського, яка об’єднала колосальні території Перської держави Ахаменидів із Македонією та Елладою на Заході і території західної Індії на Сході [5, с. 164-165].
У добу Середньовіччя відзначилася імперія Карла Великого, яка об’єднала територію нинішньої Франції, Італії та Німеччини [1, с. 33].
На території України теж існувала «імперія вождя» у вигляді держави, що «перебувала під владою Ардагаста» [8, с. 263], котра, на нашу думку, була «першою варварською, східнослов’янською примітивною протодержавою ранньої, антської, пори формування руського народу» [7, с. 53].
Доля імперій подібного типу також була відомою.
Зокрема, Аккадська імперія загинула під ударами кочівників-гутіїв [9, с. 84]. Імперія Олександра Македонського зникла, перетворившись на три спадкових наділи сподвижників великого завойовника – діадохів [2, с. 9]. Зокрема, правителем Єгипту став Птоломей, а правителем Македонії та Греції – Деметрій Поліоркет. Уся ж інша територія відійшла Селевкові. Саме нащадки останнього, врешті-решт, втратили владу на більшій частині колишньої перської держави, що обернулося піднесенням грізного суперника Риму – Парфії.
У добу Середньовіччя припинила своє існування й імперія Карла Великого. Саме на її місці згодом, врешті-решт, виникли королівство Франція [6, с. 42] та Священна Римська імперія [6, с. 47].
Щодо імперії Ардагаста, то її доля нам невідома, оскільки, за словами В. Мавродіна, вона не мала своїх власних істориків та літописців, а зберегла пам’ять про себе лише в туманних переказах, записаних більш пізніми літописцями та арабськими письменниками [7, с. 54].
На нашу думку, подібний перебіг подій викликаний, перш за все, через потужний суб’єктивний чинник. Імперія Саргона Старого досягла піку свого розвитку саме в період активної діяльності цього правителя. Імперії Олександра Македонського та Карла Великого також не змогли пережити своїх творців. Скоріше за все, те ж саме сталося і з державою Ардагаста.
Проте, подібний суб’єктивний чинник свідчить про те, що більшість імперій закладалися у формі монархії.
На перших порах монархія розглядалася лише як одновладдя. Зокрема, можна згадати, що Аристотель виділяв правління одного, не вирізняючи при цьому виборний чи спадковий характер влади монарха [4, с. 43].
Спадкування, в якості монархічного принципу з’являється лише в добу Середньовіччя, у тому числі й раннього. Саме тому вбитий у аварів княжич антів Мезамир Ідарович добре усвідомлював, що його влада має спадковий характер, оскільки складала привілею однієї сім’ї, трьох членів якої Мезамир знав особисто [7, с. 44].
Остаточно спадкоємна влада як принцип монархічного правління [3, с. 275] затверджується після Столітньої війни.
Література
1. Агібалова К. В. Донськой Г. М. Історія середніх віків: підручник для VI класу / пер. з рос. В. І. Лапій. Київ: Радянська школа, 1979. 262 с.
2. Бенгтсон Г. Правители эпохи эллинизма / пер. с нем. Э. Д. Фролов. Москва: Наука, 1982. 391 с. («По следам исчезнувших культур Востока»).
3. Державознавство: підручник / за ред. Володимира Сухоноса. Суми: Університетська книга, 2021. 493 с.
4. Історія вчень про державу і право: хрестоматія для викладачів, аспірантів і студентів спец. «Правознавство»: у 4 ч. / уклад. В. В. Сухонос. Суми: ДВНЗ «УАБС НБУ», 2010. Ч. 1: Політико-правова думка стародавнього світу і середньовіччя. 149 с.
5. Коровкін Ф. П. Історія стародавнього світу: підручник для V класу / пер. з рос. М. Ф. Лазоренка. Київ: Радянська школа, 1977. 232 с.
6. Космінський Є. А. Історія середніх віків : підручник для 6–7 класів середньої школи. Київ: Радянська школа, 1953. 256 с.
7. Мавродин В. В. Образование древнерусского государства. Ленинград: Изд-во Ленинградского государственного ордена Ленина университета, 1945. 432 с.
8. Мишулин А. В. Древние славяне в отрывках греко-римских и византийских писателей по VII в. н. э. Вестник древней истории. 1941. № 1 (14). С. 230-280.
9. Нариси історії стародавнього Сходу: посібник / за ред. В. В. Струве ; пер. з рос. П. П. Кошової та М. П. Лещенко. Київ: Радянська школа, 1957. 264 с.
10. Петров И. В. Государство и право древней Руси (до эпохи Русской Правды): Монография : в 10 т. Москва: Издательский дом Академии естествознания, 2016. Т. 1–2 : Т. 1. Теории происхождения государства и права. Античные письменные источники и венедская проблема (I-V вв.). Т. 2 : Древнейшие письменные известия о славянах и денежные рынки Восточной Европы (VI-VII вв.). 419 с.
11. Робертс Дж. М. Иллюстрированная история мира: в 10 т. / пер. с англ. А. Богомягкова. Москва: БММ АО, 1998. Т. 1: Доисторическое время и первые цивилизации. 192 с.
12. Сацков Н. Я. Разрушающая и созидающая роль идеи к Третьему Тысячелетию Христовой Эры. Киев: Ин-т праксеологии, 1995. 902 с.
13. Чугуєнко М. Україна, яка шокує. Лабіринти історії. Харків: Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2005. 351 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
