:: LEX :: ОСОБЛИВОСТІ ДЕЛЕГОВАНОГО ЗАКОНОДАВСТВА: ДО ПОСТАНОВКИ ПИТАННЯ
UA  RU  EN
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Редакційна колегія. ГО «Наукова спільнота»
  Договір про співробітництво з Wyzsza Szkola Zarzadzania i Administracji w Opolu
  Архів

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 68)

Термін подання матеріалів

14 січня 2025

До початку конференції залишилось днів 20


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ОСОБЛИВОСТІ ДЕЛЕГОВАНОГО ЗАКОНОДАВСТВА: ДО ПОСТАНОВКИ ПИТАННЯ
 
15.09.2023 16:41
Автор: Лисенко Анна Володимирівна, аспірант, кафедра прав людини та юридичної методології, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого
[Секція 1. Теорія держави і права. Філософія права]


Анотація: У тезах проаналізовано динаміку соціальних процесів у сучасному світі та необхідність мобільності державного управління. Основний акцент зроблено на практиці використання делегованого законодавства, що є ефективним інструментом реагування на зміни в суспільстві. Розглянуто особливості цього підходу в різних формах правління, від парламентської до президентської. Зазначено, що делеговане законодавство полегшує адаптацію правових норм до складних викликів сучасності. Висвітлено механізми та причини делегування законодавчих повноважень, а також важливість ефективного контролю за цим процесом з боку парламенту. Узагальнено, що делеговане законодавство є значущим напрямком сучасної взаємодії між урядом і парламентом, сприяючи швидкій та адекватній реакції на потреби суспільства.

Ключові слова: нормотворчість, законодавчий процес, делеговане законодавство,  парламентарна форма правління, президентська форма правління, адаптація правових норм.

Динаміка соціальних процесів у сучасному світі вимагає мобільності державного управління. Ця тенденція окреслилася в XIX столітті, коли більшість країн світу вже набула своє формальне право й певний спосіб нормотворчості. Механізмом такої практики слугував процес делегування повноважень. Сьогодні ця практика є доволі поширеною в державному управлінні багатьох країн світу, свідченням чого є сформований інститут делегованого законодавства, що дозволяє швидко, ефективно та фахово реагувати на потреби регуляції, як сфери державного управління, так і окремих прав громадян.

Необхідність делегування законодавчих повноважень пов'язана в першу чергу з тим, що законодавча процедура в більшості сучасних держав є складним і тривалим процесом. Часто створюється ситуація, коли парламент не встигає оперативно реагувати на зміни, що відбулися в суспільстві, шляхом прийняття відповідних нормативних правових актів. 

На думку фахівців, така передача повноважень дозволяє звільнити законодавця від детального регулювання та створити умови для оперативного реагування на умови, що змінюються. Необхідність прийняття актів делегованого законодавства, як правило, обґрунтовується різноманіттям та складністю проблем, що підлягають врегулюванню, взаємозалежністю питань, що належать до компетенції законодавчої та виконавчої влади, надмірною тривалістю та формалізованістю процедури проходження законопроекту через парламент та потребою у прийнятті термінових рішень [1, с. 139].

Практика делегованої законотворчості є одним з важливих напрямів взаємодії уряду і парламенту, різновидом набутих повноважень участі виконавчої влади в законотворчому процесі. Вона припускає здійснення органами виконавчої влади, на підставі прямого припису закону, правового регулювання тих громадських стосунків, нормування яких належить до компетенції самого законодавця. Делегована законотворчість (англ. delegated law) – видані урядом за уповноваженням парламенту нормативні акти, що фактично мають силу закону, у порядку поступки (делегування) парламентом уряду деяких законодавчих повноважень. Таке делегування є за своєю суттю передачею права на ухвалення законів державному органу (зокрема, уряду), який відповідно до своєї власної компетенції таких прав не має [2, с. 131].

Однією з характерних рис сучасної держави є зростання урядової нормотворчості, у тому числі у формі делегованого законодавства. Норми, які врегульовують ці повноваження, присутні у конституціях багатьох країн. Так, в ст. 38 Конституції Франції зазначено, що уряд для виконання своєї програми може звернутися до парламенту за дозволом щодо видання ордонансів обмеженого терміну з врегулювання питань, які належать до сфери законодавства». Ст. 114 Конституції Румунії встановлює, що парламент може ухвалити спеціальний закон, який уповноважує уряд видавати ордонанси в галузях, які не є предметом органічних законів. Згідно з ст. 88 Конституції Хорватії Палата представників може терміном на один рік уповноважити уряд Республіки Хорватія видавати накази з окремих питань, що належать до її компетенції, за винятком питань, пов'язаних із регулюванням здійснення передбачених Конституцією свобод і прав громадян, виборчої системи, організації, компетенції та порядку діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування. У ст. 164 Конституції Швейцарії є положення про те, що федеральний закон може передбачити делегування повноважень з прийняття правових норм, якщо це не заборонено Конституцією. І такі положення містяться ще в ряді конституцій багатьох країн світу.  

Основний контроль над процесом видання актів у порядку делегування законодавчих повноважень у більшості країн покладається на парламент – орган, що ініціює процес делегування і визначає його умови. Основним засобом парламентського контролю є затвердження відповідних законодавчих актів уряду. Також одним із засобів контролю може бути заслуховування звіту міністрів, до який включаються переліки актів, виданих у порядку делегування законодавчих повноважень. У своїх звітах вони обґрунтовують необхідність прийняття цих актів, механізм їх дії, узгодженість з іншими законами і т. д. У разі негативної оцінки звіту міністра щодо виданих в порядку делегування законодавчих повноважень актам, вони можуть бути передані на виправлення уряду або скасовані парламентом [3, с. 69]. 

Ще один із надзвичайних засобів, до яких може вдатися парламент, якщо його не влаштовує законодавча діяльність уряду, є втручання в сферу делегованого законодавства і видання законів з питань, відданих на розгляд виконавчої влади (хоча у деяких країнах уряд може не допустити цього). Отже, можна зробити висновок, що якщо парламент бажає відновити звичайний режим законодавчого регулювання в сфері, переданій на розгляд уряду, йому необхідно вивести її зі сфери повноважень органу виконавчої влади або шляхом внесення змін до акту про делегування, або оспоривши компетенцію уряду в конституційному суді [2, с. 133].

Варто зазначити, що використання делегованого законодавства найбільше підходить для країн з парламентарною формою правління, де в основі відносин між парламентом та урядом лежить принцип довіри. Однак такі акти використовуються і в країнах із змішаною, і навіть президентською формою правління [4, с. 19].

У країнах загального права питання про делегування не зустрічало жодних заперечень, оскільки визнавалося, що парламент на свій розсуд має право делегувати повноваження іншим органам. З цього приводу англійський юрист та фахівець з конституційного і міжнародного приватного права Альберт Венн Дайсі виступав за наділення виконавчої влади законодавчими повноваженнями. «Як сутність, так і форма статуту, зазначав він, значно покращилися, якби виконавча влада у Великобританії могла, так само як і у Франції, за допомогою декретів, ордонансів та прокламацій, які мають силу закону, виробляти подробиці застосування загальних принципів, що полягають у законодавчих актах» [5, с. 12]. 

Таким чином, делегування законодавчих повноважень може здійснюватися шляхом ухвалення парламентом відповідного закону про право конкретного органу чи посадової особи видавати у порядку делегованого законодавства акти щодо певних питань протягом конкретно встановленого часу. Крім того, делегування законодавчих повноважень може й відбуватися, коли парламент свідомо видає закони загального характеру, без конкретики, тим самим роблячи їх застосування неможливим без відповідної законодавчої діяльності органів виконавчої влади. 

Причини делегування можуть різні: зростаюча складність відносин у сучасному суспільстві, завантаженість законодавчого органу та нестача часу, відведеного на парламентські засідання тощо. Парламент, видаючи закон, може схвалювати заходи щодо контролю у певній сфері, не маючи при цьому необхідних механізмів для його здійснення. А тому конкретному органу виконавчої влади чи її посадовій особі інколи краще самому прийняти нормативний акт на основі делегованих повноважень, аніж залежати від можливого його прийняття законодавчим органом.

Література:

1. Сорока С. В. Механізми взаємодії уряду і парламенту в процесі державного управління: досвід країн ЄС та українська практика : монографія. Миколаїв: Видавництво ЧДУ імені П. Могили, 2012. 421 с.

2. Бесчастний В. М. Конституційне (державне) право зарубіжних країн : навч. посіб. / В. М. Бесчастний, О. В. Філонов, В. М. Субботін. К. : Знання, 2008. 467 с.

3. Favoreau L. Droit constitutionnel / L. Favoreau, P. Gaïa, R. Ghevontain. Paris: Dalloz, 2007. 988 р.

4. Дончик Н. Зарубіжний досвід правового забезпечення міжрівневої взаємодії в системі державного управління. Аналітика і влада. 2012. № 5, С. 27-33

5. Dicey, Albert Venn. Introduction to the study of the law of the constitution. Reprint. Originally published: 8th ed. London: Macmillan, 1915. PART I THE SOVEREIGNTY OF PARLIAMENT. Chapter I THE NATURE OF PARUAMENTARY SOVEREIGNTY Retrieved from https://files.libertyfund.org/files/1714/0125_Bk.pdf 

____________________

Науковий керівник: Лук’янов Дмитро Васильович, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License

допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ПОЛІТИЧНА ФУНКЦІЯ ДЕРЖАВИ: КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ ПОНЯТТЯ
22.08.2023 14:11
МОНАРХІЧНА ІМПЕРІЯ ЯК РЕЗУЛЬТАТ ТРАНСФОРМАЦІЇ ПЛЕМІННИХ СОЮЗІВ
07.09.2023 15:13




© 2006-2024 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


Наукова спільнота - інтернет конференції
Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки
Наукові конференції
Актуальні дослідження правової та історичної науки. Юридична лінія
 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше