Соціальні права людини - відносно нове поняття і правовий інститут. Складність дослідження визначення, характеристики та класифікації соціальних прав людини полягає у тому, що як в документах, так і в науковій літературі, як правило, відсутні хоча б відносно узгоджені поняття «соціальні права людини», їх основні ознаки і перелік таких прав. В переважній більшості праць, в яких в тій чи іншій формі розглядаються соціальні права людини, вони виступають в єдиному комплексі «соціально-економічних прав» або ж «економічних, соціальних і культурних прав».
Не вирішено також питання про галузеву приналежність соціальних прав. Їх часто розглядають як комплексний, міжгалузевий інститут [2], який включає в себе норми різних галузей права. Але ядром цього інституту вважається конституційне право. Водночас інститут соціальних прав людини містить норми різних галузей права: сімейного, земельного, трудового, цивільного, екологічного, податкового, адміністративного тощо.
Юридична енциклопедія [4] визначає соціальні права як права людини і громадянина у соціальній сфері, що полягають у набутті соціальних благ, володінні, користуванні й розпорядженні та їхньому захисті або вчиненні певних дій у цій сфері. Відповідно до сьогоднішніх підходів науковців [2, 3], соціальні права передбачають можливість кожної людини претендувати на отримання від держави при визначених умовах визначених матеріальних благ. Юристи [1; 2] трактують соціальні права як права, які відображають потреби окремої людини як члена суспільства зберігати своє фізичне існування у цьому суспільстві, потреби, необхідні їй для нормального фізіологічного, матеріального і духовного існування та розвитку, для соціально гідного життя і суспільно значимої діяльності, а потреби людського соціуму в цілому – на виживання і розвиток. Водночас науковці [2] розглядають інститут соціальних прав як систему правових норм, які регулюють відносини, що формуються у процесі діяльності держави по забезпеченню прав людини, статусу індивідів, гарантії і процедури їх реалізації та захисту прав. Окрім того, юристи [1] говорять про існування права соціального захисту.
За своєю природою соціальні права (як і економічні) відрізняються від громадянських і політичних прав. Водночас сучасна юридична думка [2; 3] говорить про те, що соціальні права витікають і ґрунтуються на природних правах людини, вони є об’єктивними юридичними правами. Але їх реалізація передусім залежить від держави. Завдання держави полягає в тому, щоби створювати ефективні соціальні програми і проводити цілеспрямовану роботу, яка гарантувала б реалізацію проголошених прав і забезпечувала б необхідний соціальний захист всім, хто його потребує.
Науковці [1] відзначають, що серед позитивних прав найбільші проблеми виникають щодо забезпечення саме соціальних прав. Довгий час домінувала думка, що захист економічних і соціальних прав по своїй юридичній силі не може бути таким самим, як захист громадянських і політичних прав.
Водночас сьогодні набуває розвитку теза про нероздільність прав людини. Попри те, що права людини містяться у двох різних Міжнародних пактах, обидві групи прав походять із Загальної декларації прав людини, яка, на думку юристів [5], дозволяє і надає мандат на таке трактування, що розмиває поділ між двома категоріями прав. Окрім того, теза про універсальність, неподільність, взаємозалежність і взаємопов’язаність всіх прав людини, а також обов’язковість забезпечення реалізації цих прав, була розвинена в діяльності міжнародного співтовариства щодо закріплення прав людини, зокрема в Лімбурзьких принципах 1986р. та у Віденській декларації і Програмі дій 1993р.
Сьогодні соціальні права розглядаються в контексті договорів про громадянські та політичні права, тобто передбачають індивідуальне право звернення до суду відповідно до Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права. Рішення Європейського суду з прав людини (Lopez Ostra v. Spain, Z and others v. the UK, Airey v. Ireland, D v. UK) та Комітету ООН (CCPR General Comment № 21) підтверджують тезу, що нероздільність прав справді має правовий зміст, і спростовують традиційне розуміння соціальних прав як таких, що не можуть бути захищеними в суді. Відповідно до сучасної юридичної думки [6], а також висновків Комітету ООН (CESСR General Comment № 3), обов’язок держави полягає у створенні мінімальних умов для забезпечення як громадянських та політичних, так і економічних, соціальних та культурних прав, а також у вжитті в максимальних межах наявних ресурсів заходів для забезпечення поступової повної реалізації прав.
Таким чином, для соціальних прав людини як комплексного інституту сучасного міжнародного права властиві такі характерні риси як універсальність, тобто поширення на певні категорії населення; рекомендаційні формулювання базових положень; а також залежність їх реалізації від стану економіки і ресурсів. Водночас соціальні права є юридичними правами, що вимагає від держав докладання всіх зусиль для їх забезпечення та захисту.
Література:
1. Болотіна Н.Б. Право соціального захисту України: Навч. посібник - К.: Знання, 2005 – 615с.
2. Иваненко В.А., Иваненко В.С. Социальные права человека и социальные обязанности государства - Санкт-Петербург: Издательство «Юридический центр Пресс», 2003. - 404с.
3. Рабінович П., Панкевич О. Соціальне право: деякі питання загальної теорії // Право України, 2003, № 1 – С.104-107.
4. Юридична енциклопедія. Шемшученко Ю.С. (голова редколегії) – К., Вид. «Українська енциклопедія» ім. М.П.Бажана, 2003 – у 6-и томах – Т.5.
5. Koch І.Е. Economic, Social and Cultural Rights as Components in Civil and Political Rights: a Hermeneutic Perspective / The International Journal of Human Rights, Vol.10, №4, , December 2006 – Р.405-430.
6. Steiner H.J. International Protection of Human Rights / International Law. Ed. by Malcolm D. Evans. First Edition. Oxford University Press, 2003 – 841p
e-mail: tarasbyk@yahoo.co.uk |