Згідно Конституції України людина є найвищою соціальною цінністю,а принцип приорітету прав і свобод людини по відношенню до держави є однією із засад функціювання державних органів [1,ст.3]. Забезпечення прав особистості здійснюється через виконання державними органами більшості їх різноманітних функцій. Разом з тим забезпечення прав людини і громадянина не завжди є провідним напрямком їх діяльності. За таких умов може виникнути ситуація за якої відбувається зіткнення інтересів окремих осіб з інтерасами держави. Виникає потреба у ефективному механізмі вирішення та запобігання виникнення у майбутньому подібної дестабілізації. В цьому і полягає актуальність даної теми. Метою роботи є визначення ролі обудсмана у вирішенні конфліктів, що виникають між органами влади та людиною. Завданням статті є аналіз статусу і повноважень за допомогою яких Уповноважений з прав людини є посередником між державою і окремими особами. Дану проблему досліджують ряд науковців, а саме: Марцеляк О., Косюта М., Савченко М., Бойцова В. Уповноважений з прав людини є невід'ємним елементом конституційної системи захисту прав і свобод людини і громадянина, яка включає в себе в першу чергу систему судів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та міжнародні судові та інші органи, членом або учасницею яких є Україна [3,ст.2]. Основне призначення українського обудсмана визначенно ст.1 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”,де зокрема говориться,що парламентський контроль за додержанням конституційних прав людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений ВРУ з прав людини [2,ст.1]. Стаття 2 вище зазначеного закону визначає межі діяльності обудсмана. Зокрема визначається,що сферою застосування закону є відносини ,що виникають при реалізації прав і свобод людини і громадянина лише між громадянами України незалежно від місця його перебування, іноземцем чи особою без громадянства,які перебувають на території України,та органами державної влади,органами місцевого самоврядування та їх посадовими та службовими особами. Аналіз положень ст.2 Закону дають можливість констатувати,що вирішення конфліктів державних та індивідуальних інтересів,і таким чином ,сприяння забезпечення відповідного балансу між ними є,на відміну від інших державних органів,основним призначенням обудсмана в Україні [4,ст.360]. Інститут Уповноваженого з прав людини виступає впливовим засобом захисту прав та свобод людини щодо інших правозахисних механізмів.Він заповнює прогалини та компенсує недоліки судових засобів прав людини,контролю за діяльністю адміністративних органів.
Роль захисника прав людини надзвичайно вагома. Місією Уповноваженого Верховної Ради з прав людини є парламентський контроль за додержанням конституційних прав людини і основоположних свобод та сприяння організації автономної системи недержавних органів, контролю за їх забезпеченням. Деякі помилково вважають, що Омбудсман захищає тільки права правопорушників, оскільки щодо них порушення прав є найгрубішими. Насправді, він захищає тих, хто є жертвою правопорушень з боку держави. Наприклад, зараз порушується право на достатній життєвий рівень всіх тих людей, які не в змозі сплатити за комунальні послуги за новими тарифами, а це мільйони мешканців країни. Ці люди - пенсіонери, інваліди, багатодітні родини, безробітні - отримали сильний удар: багато з них навіть якщо хочуть, не можуть заплатити. А це вже загрожує їхньому праву власності: за несплату їх у майбутньому можуть позбавити житла за рішенням суду. Держава не зробила практично нічого, щоб захистити цих людей - процедура отримання субсидій складна, принизлива і багатьом просто не вистачає терпіння, щоб пройти її до кінця. На мою думку, має бути закон із чіткою процедурою отримання субсидії. Це є питанням Омбудсмана, питанням адміністративної юстиції і саме він, Омбудсман, має робити відповідні подання в органи місцевої влади. Крім того, це питання треба вирішувати на національному рівні.
Сфера компетенції українського омбудсмана є досить широкою. Оскільки в Законі немає жодних винятків щодо поширення юрисдикції Уповноваженого на конкретних посадових осіб, то предметом його контролю є діяльність усіх посадових та службових осіб ,органів державної влади та місцевого самоврядування. У тому числі підпадає під юрисдикцію Уповноваженого і діяльність суддів. Безумовно, суди у своїй діяльності є незалежними і під час здійснення своїх функцій не можуть зазнавати жодного впливу. У своїй діяльності вони підкоряються лише закону. Тому контрольні функції Уповноваженого щодо діяльності суддів стосуються не суті судових рішень, а пов'язані, зокрема, з порушенням термінів розгляду справ у судах, недотриманням процесуальних норм. Сфера компетенції Уповноваженого поширюється також на інших осіб, які в тому чи іншому обсязі виконують державно-владні функції.
Для вирішення конфліктім між громадянами і органами держави Уповноважений наділений широким комплексом прав, а саме:
-невідкладного прийому Президентом України, Головою Верховної Ради, Прем'єр-міністром, головами Конституційного, Верховного та вищих спеціалізованих судів України, Генеральним прокурором України, керівниками інших державних органів, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їхніми посадовими та службовими особами;
-безперешкодно відвідувати будь-які органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації,запрошувати посадових та службових осіб, громадян України, іноземців, осіб без громадянства для отримання від них усних або письмових пояснень щодо обставин, які перевіряються по справі;
-знайомитися з документами, у тому числі таємними, в органах державної влади, органах місцевого самовряду вання, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях, органах прокуратури, включаючи справи, які знаходяться в судах;
-Уповноважений може відвідувати у будь-який час місця тримання затриманих,попереднього ув’язнення ,установи відбування засудженими покарань та установи примусового лікування та ізоляції ,психіатричні лікарні,осіб,які там перебувають,та одержувати інформацію щодо умов їх утримання,перевіряти стан додержання встановлених прав і свобод людини і громадянина відповідними державними органами,в тому числі тими ,що здійснюють оперативно-розшукову діяльність.
Крім питання дотримання прав людини з моменту затримання і до виконання покарання (мова йде про право на свободу, на захист від катувань, на справедливий суд, на гуманне ставлення на усіх етапах кримінального процесу), й проблема свободи інформаційного обміну, вільного доступу до інформації. Доступ до інформації в Україні дуже різний залежно від того, де люди мешкають. Я вважаю, що питання рівного доступу до інформації і правового режиму вільного обміну інформацією - важливе питання для Омбудсмана. Треба змінити закон про інформацію, адже він застарів. Також необхідно, щоб влада і посадові особи змінили ставлення до інформування суспільства про свою діяльність, до відповіді на інформаційні запити тощо. Ніяка свобода слова не можлива, якщо немає доступу до інформації. Великою проблемою є бідність значної частини населення: різниця між багатими і бідними в Україні є більшою, ніж в західних країнах, у 7-10 разів, і все зростає. Це дуже загрозлива тенденція.
Отже,забезпечення прав людини,вирішення конфліктів між органами держави і громадянами України робить обудсмана належним і потрібним в рівній мірі державі і громадянському суспільстві.Уповноважений з прав людини – це посередник,медіатор між людиною і державою,який здатний ,завдяки професійній підготовці і особистими якостями,надати реальну допомогу в успішному вирішенні конфлікту.Він спонукає різноманітні інститути держави виконувати обов’язи по відношенню до членів громадянського суспільства.Дублююча “ланка безпеки” у вигляді обудсмана викриває помилки і несправедливості управління ,які залишаються поза полем зору правозабезпечувальних органів.
Джерела:
1. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Закон України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” від 23 грудня 1997 року // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 20.
3. Діалог з Н. Карпачовою. //«Кримський діалог» № 14 (53).16 квітня 2005
4. Барчук В.Б. Роль і місце Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у вирішенні конфліктів між органами влади та громадянами // Міжнародна науково-практична конференція “Реформування правової системи в Україні: проблеми і перспективи розвитку в контексті європейських інтеграційних процесів “.(Київ,28-29квітня2004).Збірник наукових праць.В 2ч./Редком.: С.А.Єрохін В.Ф.Погорілко ,Я.М.Шевченко та ін.-К.:Нац. Академія управління,2004. 4.1. - С.360.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
