ПРАВОВИЙ ЗМІСТ МЕТОДУ ВІДКРИТОЇ КООРДИНАЦІЇ ЯК ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ
09.12.2008 19:04
Автор: Головко-Гавришева Оксана Ігорівна, канд. юр. наук, доцент кафедри європейського права Львівського національного університету імені Івана Франка, Канагіна Любов Ігорівна, провідний спеціаліст сектору кадрової роботи Львівського регіонального інституту
У 2000 р. на рішенні Президії Європейської Ради, прийнятими у Лісабоні було систематизовано практику застосування методу відкритої координації (open method of coordination) як нового елементу політичного процесу і управління в Європейському Союзі (далі – ЄС). Метод відкритої координації в ЄС почали фактично використовувати з 1993 р. в Європейській Раді, яка визначала загальноєвропейські пріоритети на засадах консенсусу в усіх сферах міждержавного співробітництва включно із тими, які традиційно належать до суспільно чутливих (наприклад, соціальна політика, захист прав людини тощо).
Термін „відкритий” означає, а) що результат процесу прийняття рішень у даному випадку не є попередньо запрограмованим, б) що на національному рівні до визначення основних цілей і оцінки досягнутих результатів мають бути залучені недержавні структури різного характеру та природи [1]. В основі методу відкритої координації закладено чотири складові елементи [2]:
- визначення пріоритетних напрямів розвитку ЄС та пріоритетів міждержавного співробітництва в рамках ЄС у поєднанні з специфічними часовими межами для їх реалізації у коротко-, середньо- та довгостроковій перспективі;
- ідентифікація якісних та кількісних індикаторів успіху, а також проведення бенч-маркінгу, співрозмірного з світовими показниками і орієнтованого на потреби кожної держави-члена ЄС;
- переформування спільних європейських цінностей у національні та регіональні політики із встановленням специфічних цілей та з розробкою тих заходів, які враховують національні та регіональні відмінності;
- періодичний моніторинг та оцінка прогресу, спрямована на взаємне навчання учасників політичного процесу.
Досліджуючи політико-правовий зміст методу відкритої координації слід звернути увагу на той факт, що у Білій книзі Європейської Комісії про європейське управління [3] проаналізовано практику його застосування протягом 2000-2001 рр. та виділено такі його характерні риси: по-перше, спорадичний характер використання цього методу органами ЄС; по-друге, здатність до посилення міждержавного співробітництва і консолідації зусиль держав-членів ЄС та інститутів ЄС для реалізації спільних загальноєвропейських цінностей та пріоритетів; по-третє, його зорієнтованість на постійний моніторинг результатів, а також порівняльний аналіз досягнень і невдач учасниками прийняття рішень в ЄС.
Як зазначає Р. Дегос[4], відкритий метод координації, поруч із консенсуальним прийняттям рішень, набуває характерних ознак і способу прийняття рішень в Європейській Раді, який має з низку характерних рис: по-перше, гнучкість (виявляється у можливості трансформування загальноєвропейських пріоритетів у конкретно зорієнтовані на національні потреби плани дій); по-друге, децентралізованість у процесі прийняття рішень (наприклад, розширення кола суб’єктів правотворчої ініціативи до регіонального і місцевого рівня); по-третє, зменшення формалізованості процесу прийняття рішень шляхом відмови від процедурної рутини та відсутності юридично обов’язкового характеру в рішень, прийнятих у межах відкритого методу координації, завданням якого є постійне навчання та прагнення до вдосконалення.
Оскільки відкритий метод координації є елементом політичного процесу прийняття рішень в ЄС, то виникає питання про юридичну силу рішень, ухвалених з застосуванням методу відкритої координації. І хоча зазначено, що рішення, ухвалені із застосуванням відкритого методу координації закріплені у формі рекомендацій, висновків Президії Європейської Ради, резолюцій основних інститутів ЄС, мають рекомендаційний характер, однак питання можливості набуття ними юридично обов’язкового характеру неминуче постане у майбутньому. Відповідно, постане питання і про співвідношення між так званим „м’яким правом ЄС” та системою правил, що містяться у правових актах ЄС, ухвалених з використанням методу відкритої координації.
На думку дослідників С.Борраc та К.Якобсон [5], поняття „м’якого права ЄС” та правила поведінки, ухваленими на основі методу відкритої координації не слід ототожнювати з огляду на відмінності юридичного характеру. Так, відкритий метод координації - це форма і метод міжурядового, міждержавного співробітництва у рамках ЄС, тоді як так зване „м’яке право” ЄС ухвалюють зазвичай на основі так званого комунітарного методу, де визначальними є пріоритети Європейського Співтовариства і ЄС, а Європейська Комісія та Суд визначають роль і значення „м’якого права ЄС”, причому у практиці Суду існувала тенденція до визнання за „м’яким правом” статусу джерела права ЄС. Відкритому методу координації властивий досить високий рівень політизації, адже навіть на рівні адміністрування і моніторингу передбачається залучення учасників процесу прийняття політичних рішень в державах-членах, на відміну від стандартних адміністративних моніторингових процедур, передбачених у інших міжнародних організаціях. Особливістю відкритого методу координації є намагання поєднати національні процеси прийняття політичних рішень та політичні процеси в ЄС у єдину систему, тоді як у формуванні так званого „м’якого права ЄС” визначальною залишається перевага комунітарних, загальноєвропейських цілей та завдань. Досить важливим є і той факт, що мета рішень, ухвалених з використанням відкритого методу координації, яка полягає в організації процесу взаємного навчання, досить відмінна від мети так званого „м’якого права ЄС”, яке фактично спрямоване на формування нових правил поведінки суб’єктів права ЄС і презюмується можливість настання правової відповідальності при умови недотримання (невиконання чи неналежного виконання) норм „м’якого права ЄС”.
Таким чином, відкритий метод координації можна визначити одночасно і як форму міждержавного співробітництва у рамках ЄС та як механізм трансформації загальноєвропейських пріоритетів у національні та регіональні політики, де визначальну роль відіграє орієнтація не лише загальноєвропейські пріоритети, а і на цінності та потреби держав-членів ЄС.
Джерела:
1. Maucher M. Beteiligung möglich? – Die Offene Methode der Koordinierung und ihre Anwendung im Sozialbereich – доступно з .
2. Lisbon European Council 23.-24.03.2000, Presidency Conclusions. - доступно з .
3. Europäische Kommission: Europäisches Regieren, Ein Weißbuch, KOM (2001) 428 endg., 25.07.2001.
4. Dehousse R. The Open Method of Coordination: A New Policy Paradigm? - доступно з
5. Susana Borrás and Kerstin Jacobsson. The open method of coordination and new governance patterns in the EU//Journal of European Public Policy. – 11:2. – April 2004. – 185–208, доступно з
e-mail: oholovko@mail.ru
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
