В сучасних умовах глобалізації одним із основних напрямків розвитку для України є цифрова трансформація економіки. Цифровізація здатна збільшити економічний потенціал країни, підвищити її ефективність і продуктивність та зберегти конкурентоспроможність поміж інших держав. Одним із проявів цифровізації є розвиток інформаційно-комунікаційних технологій. Саме ці технології сприяли появі та швидкому поширенню таких електронних платіжних засобів, як електронні гроші.
Аналізу змісту і особливостей розвитку електронних грошей були присвячені праці таких вітчизняних та зарубіжних вчених, як: Л. Барабан, І. Верес, А. Глибовець, Ю. Грицюк, Д. Науменко, Л. Товкун, Б. Гуд, Ч. Гудхард, Х. Закарія, Б. Коен, Г. Селджін, Л. Уайт та інші. Враховуючи швидкий розвиток цифрових технологій у сфері обігу електронних грошей ця проблема потребує подальшого дослідження.
Важливим для України є досвід правового регулювання електронних грошей у країнах ЄС. З прийняттям Директиви 2000/46/ЄС Європейського Парламенту і Ради від 18.09 2000 року про заснування та діяльність установ грошей в електронному вигляді та про належний нагляд за ними, було дано визначення електронних грошей, як «грошової вартості, представленої як кредит емітенту, що зберігається в електронному пристрої, випускається при отриманні коштів у сумі, не меншій, ніж випущена грошова вартість, і приймається як засіб платежу установою, іншою ніж емітент». Подальший розвиток електронних грошей був обумовлений дією Директиви 2009/110/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 16.09 2009 року про започаткування та здійснення діяльності установами-емітентами електронних грошей і пруденційного нагляду за нею. Також важливим, щодо запобігання використанню фінансової системи для цілей відмивання грошей або фінансуванню тероризму, було прийняття Директиви Європейського Парламенту і Ради ЄС 2015/849. Таким чином, країни ЄС активно розвивають обіг електронних грошей і запобігають “тіньовим” зарплатам та корупційним схемам які були впроваджені при паперових грошах.
Розглядаючи процес розвитку електронних грошей можна виділити декілька етапів: перший - 1960-1980 роки характеризується обігом дебетових і магнітних карток, початком широкого використання електронних платіжних систем; другий - кінець 20 - початок 21 сторіччя, характеризується широким обігом смарткарток; третій - початок 21 сторіччя і до наших часів, характеризується подальшим розвитком сфери електронних грошей та платіжних систем, котрі дозволяють здійснювати платежі в режимі реального часу.
Незважаючи на відносно невеликий розмір ринку електронних грошей в країнах ЄС, він зростає достатньо швидкими темпами. Так, кількість транзакцій із використанням електронних грошей у країнах ЄС найбільш швидко зростало (майже у три рази) з 2006 по 2010 рік, а у вартісному виразі такі транзакції зросли майже у 8 разів за цей саме період. Таким чином, в Європі цей ринок зростав приблизно на 50% у середньорічному виразі. Якщо оцінювати кількість емітованих електронних грошей в Єврозоні за їх типами, то, за цей період, їх переважну більшість ‐ близько 65% ‐ реалізовано на основі електронних запам’ятовуючих пристроїв (головним чином, смарткарт), що не є випадковим, оскільки історично європейські країни мають добре розвинену інфраструктуру для прийому платіжних карт. [1] На даний час, дедалі більше людей у ЄС здійснюють електронні платежі з використанням банківських карт, електронних грошей або платіжних додатків, що стало особливо помітним під час пандемії COVID-19 і збройної агресії рф проти України. Так, дивлячись на міжнародну ситуацію, для українців які знайшли прихисток у країнах ЄС, а саме в Чехії, на державному рівні було впроваджено грошові виплати в електронному вигляді. Впровадження таких виплат також свідчить про достатній розвиток та погодження курсу на розвиток електронних грошей, платіжних систем та фінансової сфери країни ЄС.
Щодо України, то електронні гроші не набули такого стрімкого поширення на її території, як у країнах ЄС. Однак, з прийняттям Закону України «Про платіжні послуги»[2], який почав діяти з 01.08.22 року та Положення «Про випуск електронних грошей та здійснення платіжних операцій з ними»[3], які були прийняті відповідно до виконання Угоди про асоціацію з країнами ЄС і другою платіжною директивою (PSD2), було закріплено поняття «електронні гроші», під яким розуміють: «одиниці вартості, що зберігаються в електронному вигляді, випущені емітентом електронних грошей для виконання платіжних операцій, які приймаються як засіб платежу іншими особами, та є грошовим зобов’язанням такого емітента електронних грошей»[2].
Встановлюючи таке визначення, законодавець звернув увагу на особливості, притаманні електронним грошам, а саме: віртуальну форму вираження грошового зобов’язання (вони випускаються емітентом і зберігаються на цифрових носіях, а не на банківських рахунках); розширене коло суб’єктів-емітентів, включаючи не тільки банки та і небанківські установи; призначення електронних грошей тільки для розрахунків в інтернеті (їх використання відбувається поза банківською системою і у людини є збережені гроші в електронному гаманці, за допомогою якого вона може розраховуватися будь-якої доби, незалежно від того, працює банк, чи ні), відсутність їх фізичної форми (безготівкові гроші завжди можна вивести із системи в звичні гривні, а електронні завжди будуть просто цифрами на екрані). Саме в таких особливостях і містяться переваги застосування електронних грошей. Крім того, перекази електронних грошей здійснюються набагато швидше і не потребують детальної перевірки. Це особливо актуально для міжнародних розрахунків, перш за все з країнами, де банківська система слабо розвинена або в ній діють різні обмеження.
Застосування електронних грошей передбачає додатковий захист при проведенні операцій з ними, наприклад, використання спеціального коду захисту , коли продавець товару (послуги) не зможе скористатися отриманими грошима, доки не надасть споживачеві товар чи послугу. Позитивною рисою у застосуванні електронних грошей є відсутність необхідності вводити дані банківської картки при оплаті за допомогою електронного гаманця, що також зменшує шанси шахраїв на викрадання даних.
Але необхідно розуміти, що розрахунки електронними грошима досить легко відстежуються контролюючими органами. Тому, для держави є важливим створення механізму фінансового моніторингу в електронних гаманцях.
Література:
1.Віталій Кравчук, Дмитро Науменко, Андрій Глибовець. Електронні гроші в Україні. / Аналітичний звіт. – K.: Альфа‐ПІК, 2012. – 64c. URL:http://www.ier.com.ua/files/publications/Books/2012/3_Electronic_Money/E-money_report_APPROVED_2012-10-02_RED2.pdf
2. Про платіжні послуги. Закон України №1591 від 30.06.2021.URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1591-20#Text
3. Про випуск електронних грошей та здійснення платіжних операцій з ними. Постанова НБУ від 29.09.2022 № 210. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0210500-22#Text
_____________________
Науковий керівник: Товкун Людмила Вікторівна, кандидат економічних наук, доцент кафедри фінансового права, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
