Серед фундаментальних прав людини особливе місце посідає право на охорону здоров'я, гарантоване ст. 43 Конституції України, а також нормами низки інших нормативних актів національного та міжнародного законодавства. Шкода здоров'ю людини може бути як результатом впливу на її організм інфекційних агентів (зокрема, вірусів та бактерій), так і наслідком протиправної поведінки з боку іншої людини. Трапляються випадки, коли шкоду здоров'ю пацієнту (у вигляді тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості) під час надання медичної допомоги заподіюють медичні працівники. Подекуди недбале виконання ними своїх професійних обов'язків може стати причиною смерті пацієнта. У таких випадках для медичного працівника може наставати кримінальна та цивільно-правова відповідальність.
У Розділі ІІ Особливої частини чинного Кримінального кодексу України 2001 р. (далі – КК) зосереджені норми, які визначають підстави притягнення до кримінальної відповідальності за т. зв. “медичні кримінальні правопорушення”. Деякі з цих норм встановлюють кримінальну відповідальність за заподіяння шкоди здоров'ю пацієнту або за позбавлення його життя. Зокрема, йдеться про положення ст. 131 “Неналежне виконання професійних обов'язків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби”, ч. 3 ст. 134 КК “Незаконне проведення аборту або стерилізації”, ч. 2 ст. 139 КК “Ненадання допомоги хворому медичним працівником”, ст. 140 КК “Неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником”, а також ч. 2 ст. 151 КК “Незаконне поміщення в заклад з надання психіатричної допомоги”.
Особливістю цих складів кримінальних правопорушень є те, що вони дозволяють притягнути до кримінальної відповідальності за завдання шкоди здоров'ю потерпілого або протиправне позбавлення його життя лише певну категорію осіб – медичних працівників. Відповідно до положень ч. 2 ст. 18 КК, медичний працівник виступає спеціальним суб'єктом цих кримінальних правопорушень. За цією ознакою склади злочинів, передбачені ст. 131, ч. 3 ст. 134, ч. 2 ст. 139, ст. 140 та ч. 2 ст. 151 КК, виступають спеціальними складами по відношенню до низки інших складів, які передбачають кримінальну відповідальність за необережне завдання шкоди здоров'ю людини (ст. 128 КК України) або вбивство через необережність (ст. 119 КК України). Аналіз санкцій ч. 1 ст. 131, ч. 3 ст. 134, ч. 2 ст. 139 та ч. 1 та 2 ст. 140 КК свідчить про те, що зазначені кримінальні правопорушення за ступенем тяжкості відносяться до нетяжких злочинів, за винятком кримінального правопорушення, передбаченого у ч. 2 ст. 131 КК, яке є тяжким злочином. Як свідчить проведений порівняльний аналіз санкцій цих статей із санкціями статей 128 та 119 КК, метою виділення спеціальних складів злочинів, суб'єктом яких є медичний працівник, виступає прагнення законодавця, з одного боку, частково посилити кримінальну відповідальність за необережне спричинення тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень пацієнту під час надання йому медичної допомоги, а з іншого – частково пом'якшити кримінальну відповідальність за необережне спричинення йому смерті під час виконання медичним працівником своїх професійних обов'язків.
На сьогодні Робочою групою з питань розвитку кримінального права Комісії з питань правової реформи (далі – Робоча група) за відносно короткий проміжок часу було розроблено текст проекту нового КК України (далі – Проект). Його підготовка була зумовлена чисельними безсистемними та неузгодженими між собою змінами, яких протягом останнього десятиріччя зазнало кримінальне законодавство. Аналіз положень Розділу 4.1. та Розділу 4.2. Книги 4 Особливої частини цього Проекту, станом на 14.10.2023 р., свідчить про те, що підхід до встановлення кримінальної відповідальності медичних працівників було суттєво змінено. Так, серед положень Розділу 4.1. “Злочини проти життя людини”, а також Розділу 4.2. “Кримінальні правопорушення проти здоров’я людини” відсутні спеціальні норми, які б передбачали кримінальну відповідальність медичних працівників за необережне заподіяння під час виконання ними професійних обов'язків смерті пацієнту або завдання шкоди його здоров'ю. Це означає, що кримінальна відповідальність цих осіб у таких випадках наставатиме за загальними нормами, якими виступають ст. 4.1.6. “Спричинення смерті з необережності”, ст. 4.1.14. “Спричинення смерті плоду людини з необережності”, ст. 4.2.9. “Спричинення тяжкої шкоди здоров’ю з необережності” та ст. 4.2.11. Проекту “Тяжке ушкодження плоду людини з необережності”. Виняток із такого загального підходу становлять лише положення п. 2 та 3 ч. 1 ст. 4.2.12. Проекту “Штучне переривання вагітності”, відповідно до яких підлягає кримінальній відповідальності особа, яка здійснила операцію чи процедуру штучного переривання вагітності поза межами закладу охорони здоров’я, якому надане право на здійснення такої операції чи процедури, або строк якої становить понад 12 тижнів, але до початку 22 тижня, за відсутності передбаченої законодавством підстави, що дозволяє штучне переривання вагітності протягом цього строку. Зрозуміло, що в цьому випадку йдеться про відповідальність медичного працівника, а саме лікаря-акушера гінеколога.
При цьому, на початку кожного із розділів Особливої частини КК розробниками Проекту надані переліки обставин, які вливають на зміну ступеня тяжкості злочинів, передбачених у відповідному розділі. Так, відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 4.1.2. та п. 1 ч. 1 ст. 4.2.3. Проекту, ознаками, що знижують на два ступеня тяжкість злочинів, передбачених Розділами 4.1 та 4.2. цього Кодексу, є вчинення злочину, передбаченого статтями 4.1.6., 4.1.14., 4.2.9. та 4.2.12., виступає спричинення суспільно небезпечних наслідків внаслідок неналежного виконання невідкладного професійного обов’язку медичним працівником через його фізичне, розумове або емоційне перенавантаження. У такому випадку йдеться про суттєве зниження караності заподіяння через необережність смерті пацієнта або шкоди його здоров'ю під час надання медичної допомоги медичними працівниками, які перебувають у стані перенавантаження.
Підсумувавши вищевикладене, можна зробити висновок про те, що в Проекті нового КК України змінений підхід щодо закріплення у положеннях кримінального законодавства спеціальних норм, у тому числі й тих, які передбачають вчинення певних кримінальних правопорушень спеціальним суб'єктом злочину. Не встановлено винятків і для медичних працівників, кримінальна відповідальність яких у разі прийняття законодавцем цього Проекту, наставатиме на підставі загальних норм, що визначають кримінально-караними діяння будь якої фізичної, осудної особи, які полягали у необережному заподіянні шкоди здоров'ю людині або спричинення їй смерті з необережності. Такий підхід потрібно оцінити позитивно, оскільки він, по-перше, дозволяє встановити єдині підстави притягнення до кримінальної відповідальності для всіх осіб, незалежно від те, чи виконують вони професійні обов'язки, що сприяє реалізації принципу справедливості в кримінальному праві, по-друге, дозволить в майбутньому (за умови прийняття Проекту) більш ґрунтовно диференціювати кримінальну відповідальність медичних працівників залежно від характеру спричиненої шкоди пацієнтам.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
