Однією з найвеличніших сторінок в українській історії є період Княжої доби, про що свідчить значна кількість наукових праць, присвячених дослідженню держави і права цього часу, в яких історики та вчені-правники виявляли непідробний інтерес до джерельної спадщини Київської Русі. В особливий спосіб викликала зацікавленість «Руська правда», яка є не тільки зразком права княжого періоду, а й оригінальним витвором давньоукраїнської юридичної думки XІ ст. Цінність цього джерела полягає, зокрема, в тому, що завдяки йому вчені мають змогу досліджувати окремі галузі існуючого на той час права. Окрім того, досліджуючи цю правову пам’ятку, можна отримати досить чітке уявлення про тогочасне громадське життя, поєднати право із загальним рівнем розвитку руського народу. Хоча очевидним є й те, що при вивченні окремих джерел важко прийти до однозначного їх сприйняття і розуміння.
Над дослідженням змісту та сутності норм та положень «Руської правди» працювали вчені-історики України, іноземних країн, а також правники й філологи, що є свідченням її багатоаспектності та плюралізму підходів до її аналізу і вивчення. Такий багатовимірний аспект свідчить про високий рівень розвитку джерела, професійну майстерність авторів та її значення для розвитку української історико-правової науки.
У даній праці хотілося б з звернути увагу на історіографічні та деякі джерелознавчі аспекти досліджуваної проблематики. Так, Михайло Грушевський у своїй найвідомішій праці розглядав історію створення «Руської правди», її джерела, норми кримінального права. Серед джерел кодексу історик виділяв практику судових рішень та княжі постанови. Аналізуючи рецепцію іноземного права (дискусії про яке досить активно точилися в науковому середовищі), вчений не вбачав в скандинавському праві реального впливу на «Руську правду». Натомість візантійське право, на його думку, мало певний вплив на сімейне і частково спадкове право Київської Русі. Проте такий вплив був незначним, оскільки на Русі існували власні правові ідеї, вважав науковець [1 , с. 269].
У радянський період українські вчені були позбавлені права належно працювати над дослідженням джерел Русі-України. Водночас вагоме місце посідали відомі праці професорів М. Чубатого, Я. Падоха та Л. Білецького – вчених, які належали до української діаспори. Так, Л. Білецький писав про «Руську правду», що вона є найвидатнішою пам'яткою, яка так яскраво змальовує відносини між вищими і нижчими верствами староукраїнського населення; що це є «невичерпане джерело щодо пізнання соціяльної структури українського населення середновіччя» [2, с. 24].
В роки після проголошення незалежності України професор О. Шевченко в своєму навчальному посібнику доводив, що «Руська правда» є кодифікованим збірником юридичних норм українського народу [3, с. 11]. Автор досліджував такі галузі права, як кримінальне, цивільне, шлюбно-сімейне, а також процесуальне право Київської Русі й прийшов до висновку, що загалом тогочасна система права була значно розвиненішою, ніж західноєвропейське право.
Сучасні українські науковці називають «Руську правду» пам’яткою української мови, в якій відобразилися специфічні її риси [4, с. 143]. Щодо значення «Руської правди» в історії українського права, можна погодитись із думкою М. Чубатого, що вона є головним твором, де зібрані найперші правні погляди українського народу, є ніби підручником пізнання цілої правничої системи, що панувала в Київській державі [5, c. 114]. Вона була головним джерелом права Галичини й Литви і загалом вплинула на подальший розвиток всього українського права.
Таким чином, аналіз історіографічних та правових джерел дозволив прийти до певних висновків та сформулювати наступні основні положення:
1. «Руська правда», безсумнівно, є важливою пам’яткою історії та правовим джерелом, яке вважають «вінцем» національного права України. Вона привертала особливу увагу дослідників, оскільки в ній відображено соціально-побутове життя тогочасного суспільства. Це своєрідний літопис життя народу. Крім того, «Руська правда» багата історичною та правничою термінологією, яка є цікавою для сучасників. Її норми сформовані на ідеях гуманізму та демократизму, що яскраво проявляється в характері судочинства.
2. Виникнення цієї пам’ятки є закономірним процесом, що свідчить про належний рівень правової культури тогочасного суспільства. Вона стала результатом еволюції як звичаєвих норм, так і княжого права, а також рецепції візантійського права, хоча вагоме місце в її положеннях посідає саме звичаєвий елемент.
3. «Руська правда» є яскравим свідченням високого розвитку права з притаманними йому простотою викладення правових норм, з глибоким історичним корінням та значною правовою визначеністю та деталізацією прав різних верств населення, у тому числі й напівзалежних людей. Вона була не тільки правовим документом, що регламентував суспільні відносини, а й також джерелом, пам’яткою української мови з притаманними їй специфічними рисами. В цьому і полягає особливість державотворчих та правотворчих процесів на українських землях тогочасного періоду.
4. Сьогодні вся наукова спільнота, громадськість об’єднана навколо ідеї, що Україна є спадкоємицею тієї правової спадщини, яка споконвіків існувала на українських землях. Сучасна Україна неабияк усвідомлює свою спорідненість із Київською державою, що є потужним морально-емоційним засобом національної ідентичності, могутності та величності українського народу та держави України загалом.
Література:
1. Грушевський М. С. Нові гіпотези з історії староруського права. Критичні замітки з приводу праці К. Л. Геца. Твори: у 50 т. / М. С. Грушевський; редкол.: П. Сохань (голов. ред.), І. Гирич та ін. Львів: Видавництво «Світ». 2007. Т. 8. C. 266–284.
2. Білецький Л. Руська правда й історія її тексту /за ред. та вступ. сл. Ю. Книша. Вінніпег : Укр. Вільна Акад. наук в Канаді, 1993. 166 с.
3. Історія українського права: навч. посібник / за ред. проф. О. О. Шевченка. К.: Олан, 2001. 214 с.
4. Німчук В. В. Руська правда ХІ –ХІІ ст. за списком 1282 року. Хрестоматія з історії української мови X–XIII ст. НАН України. Інститут української мови. Київ; Житомир: Полісся, 2015. 349 с.
5. Чубатий М. Огляд історії українського права. Історія джерел та державного права. Мюнхен, Київ: Ноосфера : Український діловий журнал, 1994. № 2-4 (4-6). 224 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
