Козацьке звичаєве право є невід'ємною частиною української історії та культури. Його вивчення сприяє збереженню та передачі унікальних культурних традицій та цінностей. Вивчення правових аспектів козацької системи може надати важливі висновки для сучасного правового розвитку, допомагаючи вдосконалювати та адаптувати сучасні правові норми та інститути. Отже, вивчення козацького звичаєвого права важливе для збереження культурної спадщини, формування історичної свідомості, підтримки правового розвитку та визначення національної самоідентифікації.
Стан наукового дослідження теми. Особливості козацького звичаєвого права досліджували різні науковці: І. Грозовський, П. Захарченко, О. Макаренко, М. Слабченко, А. Ткач, І. Паньонко, В. Тімашов, В. Ухач та ін.
Мета публікації є з’ясувати особливості звичаєвого козацького права.
Виклад основного матеріалу. У XIV-XVIII століттях на українських землях велике значення у системі права мали норми звичаєвого права. База козацького звичаєвого права була закладена у XV - середині XVII століття. Основними складовими цього права були суспільні відносини, сформовані в спільноті запорожців, а його юридичними джерелами є трансформовані норми давньоруського права, українського звичаєвого права та литовсько-руського права, адаптовані до конкретних історичних умов. Козацьке право визнається як не лише звичаєве, а й національне. Норми козацького звичаєвого права виникали та розвивалися внаслідок еволюції господарсько-побутових відносин і ґрунтувалися на загальноприйнятих правилах поведінки, сформованих за різних обставин. Козацьке звичаєве право представляло собою систему звичаєвих норм, більшість яких виробилася на Запорозькій Січі. Ця система служила основою для структури і функціонування військово-адміністративних та судових органів, а також вирішувала питання земельних, майнових і особистих відносин [3, с. 56].
Головним критерієм прийняття нових звичаїв і традицій була їхня практична значущість для досягнення конкретних цілей козацьких спрямувань. У процесі розвитку Запорозької Вольниці ці традиції еволюціонували в конкретні концепції, які стали основою для формування козацького права. Існування Запорозької Січі виявилося важливим фактором для розвитку цього правового порядку. Порядок і структура управління козацьким кошовим, зокрема, система правосуддя, визначалися воєнними традиціями, що передавалися з покоління в покоління.
Особливі історичні умови та життєві обставини запорозького козацтва сформували особливу правову систему. У Запорозькій Січі існувало власне козацьке право, яке передавалося не писаними законами, а засновувалося на «стародавньому звичаєві, усному праві та розумінні». Це обумовлено відсутністю традиції, зумовленої короткою історією козаків, постійною військовою діяльністю, яка заважала зосередитися на внутрішньому житті, і страхом перед обмеженням свобод писаними законами. Козацьке право фіксувало відносини в Січі та встановлювало військово-адміністративну організацію, визначало правила військових дій, діяльність адміністративних і судових органів, регулювало землекористування, укладення договорів, визначало види злочинів та покарань. Норми звичаєвого права запоріжців можна розділити на «право публічне» і «право приватне» [1, с. 116-117].
Отже, до сфери публічного права запорозьких козаків можна віднести військово-адміністративний устрій, воєнні аспекти, регулювання володіння та користування землею, управління спільним нерухомим і рухомим майном, організацію судочинства та встановлення відповідальності за вчинені злочини, серед інших ключових аспектів. Іншими словами, важливі інститути права входили в особливу галузь публічного права. Приватне право регулювало відносини цивільно-правового характеру, такі як власність на особисте нерухоме та рухоме майно, укладання різноманітних угод, а також відповідальність за завдану шкоду та інші аспекти.
Так, Ухач В. З., визначив такі характерні риси козацького права: суворість; корпоративність; домінуюча роль «публічного права» у порівнянні з «приватним правом»; усна форма вираження правових норм (у більшості випадків); обрядовість [2, с. 101].
Тімашов В. до вищеперелічених особливостей додає ще консерватизм, відсутність поділу на галузі та широке застосування смертної кари [1, с. 117].
Звичаєве право Запорозької Січі, щодо правових інститутів, не визначало різницю між кримінальними та цивільними правопорушеннями, регулювало відносини як кримінального характеру (злочини та покарання), так і цивільного характеру (право власності та угоди).
Найбільший розвиток отримала сфера кримінального правового регулювання, зокрема норми, що встановлювали відповідальність за вчинені злочини.
Таким чином, забезпечення правового порядку в Запорозькій Січі базувалося на таких важливих складових, як система козацького звичаєвого права, правова свідомість широких верств козацтва, розгалужена система управління та судова структура, а також на самому способі життя, орієнтованому на захист та оборону кордонів країни. До головних особливостей козацького звичаєвого права можна віднести обрядовість, суворість покарань, консерватизм та відсутність поділу на інститути.
Література:
1. Тімашов В. Правовий порядок діяльності Запорізької Січі у площині права людини на особисте волевиявлення. Підприємництво, господарство і право. 2016. №1. С. 116-120. URL: http://pgp-journal.kiev.ua/archive/2016/01/22.pdf.
2. Ухач В. З. Історія держави і права України. Навчальний посібник (конспекти лекцій). Тернопіль: Вектор, 2023. 302 с.
3. Ухач В. З. Звичаєве право запорозьких козаків: особливості формування, характерні риси. Мат-ли I міжнар наук конф. «Національні та міжнародні стандарти сучасного державотворення: тенденції та перспективи розвитку» 24 лютого 2011 р. Київ: НАУ, 2011. С. 54-57.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
