Суди відграють важливу роль у суспільстві, адже незалежне справедливе правосуддя – ключова засада демократичних держав. Ефективність судової системи в першу чергу характеризується можливістю надійно захищати права та свободи людини і громадянина. З проголошенням незалежності виникла необхідність здійснення судової реформи, яка обумовлена тим, що суди України переживали глибоку кризу, викликану багатьма факторами, які негативно впливали на їх діяльність [5].
Стан наукового дослідження теми. Дослідження про проведення судової реформи в Україні здійснювали такі українські вчені, як В. О. Сердюк, Г. Л. Бондар, Р. О. Куйбіда, І. П. Зеленко, В. В. Назаров та ін.
Метою публікації є розкриття основних етапів, особливостей, труднощів у проведенні судової реформи в Україні 1991-2000 рр.
Виклад основного матеріалу. Як не дивно, принцип розподілу влади не знайшов свого належного втілення у радянських конституціях. Так, у них закріплювалася судова система, але про судову владу як окрему гілку державної влади не було згадано нічого. 16 липня 1990 р., після прийняття Декларації про державний суверенітет України, уперше було закріплено поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову. З цього моменту починається формування судової влади та одночасно реформування судової системи в умовах існування України як незалежної правової держави [4].
28 квітня 1992 р. Верховна Рада України схвалила Концепцію судово-правової реформи в Україні, за якою судочинство в Україні мало здійснюватися Конституційним судом і судами загальної юрисдикції [1]. Реформу запланували у три етапи, однак строків виконання кожного з них не було встановлено.
Перший етап мав на меті реалізацію таких пунктів: розроблення і затвердження Концепції судової реформи Верховною Радою України; внесення змін та доповнень до Закону «Про судоустрій України», підготовку та прийняття законів про Конституційний Суд України, конституційне судочинство, введення посад суддів з адміністративних справ у районних (міських) судах, створення судових колегій з адміністративних справ у Верховному Суді України, Верховному Суді Республіки Крим, обласних судах і Київському міському суді; створення окружних судів; створення апеляційних колегій при Верховному Суді України, Верховному Суді Республіки Крим, обласних судах і Київському міському суді.
Другий етап реформи передбачав такі ключові завдання: створення адміністративних судів, судів з розгляду сімейних справ та справ неповнолітніх, а також створення Вищого апеляційного суду України.
Завершення третього етапу судово-правової реформи могло бути досягнуто виконанням такого плану: вивчення й узагальнення ефективності судово-правової реформи; внесення змін і доповнень щодо вдосконалення діяльності судової влади; проведення подальшої роботи щодо спеціалізації судів [5].
Попри великі зусилля, що прикладалися для здійснення судово-правової реформи, цей процес характеризувався певною інертністю. Причинами такої ситуації були: по-перше, відсутність чітких положень концептуального визначення подальших шляхів реформування судової влади, хоч проекти нової концепції реформи розроблялися, але затвердження парламентом кінцевого документа так і не відбулося; по-друге, робота щодо приведення законодавства у відповідність здійснювалося переважно у формі підготовки законопроектів про судоустрій; по-третє, правове забезпечення діяльності судової системи здійснювалося за рахунок роз’яснення судом у Постановах Пленуму Верховного Суду України. Цей орган взяв на себе невластиву йому функцію законодавця. Але навіть це не могло вирішити прогалин законодавства [7].
Реалізація завдань, визначених у Концепції судово-правової реформи, також гальмувалася і через відсутність конституційно-визначених положень про систему правосуддя. Саме тому важливою подією у розвитку державного судоустрою і судочинства стало прийняття Конституції України 28 червня 1996 року, яка закріпила принцип поділу державної влади на три гілки: законодавчу, виконавчу та судову (ст. 6) і визначила, що правосуддя в Україні здійснюється лише судами (ст. 124) [6]. Більше того саме в Конституції було визначено побудову судової системи України за принципами територіальності та спеціалізації.
Проте після прийняття цього правового акту, Концепція судово-правової реформи 1992 р., відігравши важливу роль у становленні судової влади в Україні, практично втратила значення програмного документа, хоча окремі положення Концепції тривалий час залишалися актуальними. З проведенням «Малої судової реформи», а саме у 2001 р, Україна, наслідуючи європейські принципи правосуддя, відмовилася від судового нагляду й запропонувала суспільству процедури апеляційного та касаційного перегляду судових рішень.
Таким чином, розбудова самостійної держави – тривалий і складний процес. Реформування судової системи - невід’ємна складова побудови демократичної правової держави, однак у цьому будівництві є як і значимі здобутки, так і певні прорахунки. Я вважаю, що подальше реформування судової системи повинне відбуватися з врахуванням історичних традицій, суспільного менталітету та фінансових можливостей. Крім того, подальше запровадження міжнародних стандартів у сфері правосуддя зовсім не повинно бути схематичним перенесенням в українську дійсність. Їх імплементація вимагає творчого підходу та врахування національних особливостей. Більше того, подальше реформування вітчизняної судової системи можливе лише при розумінні кожної людини в необхідності захисту своїх прав, свобод, тому наше суспільство повинно відчути необхідність у відновленні справедливості, лише таке розуміння є передумовою для побудови демократичного, неупередженого, об’єктивного суду та запорукою ефективного правосуддя.
Література:
1. Ухач В. З. Історія держави і права України : навч. посіб. (конспекти лекцій). Тернопіль: Вектор, 2022. 302 с.
2. Музиченко П. П. Історія держави і права України : навч. посіб. Вид. 6-те, переробл. і допов. Київ: Знання, 2007. 471 с.
3. Гончаренко В. Д., Рогожин А. Й., Святоцький О. Д. та ін. Історія держави і права України : підручник, у 2 т. / за ред.: В. Я. Тація, А. Й. Рогожина, О. Д. Святоцького. Київ: Концерн «Видавничий дім «Ін Юре», 2003. Т. 2. 580 с.
4. Кубійда Р. О. Організація і розвиток сучасної судової системи України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: 12.00.10. Київ, 2006. 215 с.
5. Про Концепцію судово-правової реформи в Україні : постанова Верховної Ради України від 28 квітня 1992 р. №2296- XII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2296-12#Text.
6. Коментар до Конституції України. Київ, 1996. 378 с.
7. Сердюк В. О. Проблеми реалізації судово-правової реформи в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: 12.00.01. Київ, 2007. 195 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
