В новій редакції ЦПК України, згідно із законом, прийнятим Верховною Радою України 03 жовтня 2017 року і підписаним Президентом України 22 листопада 2017 року, у статті 76 "Докази" докази визначаються як будь-які дані, на основі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються за допомогою різних засобів, таких як письмові, речові та електронні докази, висновки експертів, та показання свідків [1].
Очевидно, що назва статті - "Докази" - свідчить про відсутність в ЦПК України виокремлення терміну "засоби доказування". Такий підхід є результатом тривалих дискусій в галузі процесуального права щодо взаємозв'язку термінів "докази" і "засоби доказування". Доктрина процесуального права висловила різні точки зору на юридичну природу цих термінів.
На законодавчому рівні також відсутній єдиний підхід у визначенні термінів "докази" та їх взаємозв'язку з "засобами доказування". Наприклад, у порівнянні із ЦПК України, ГПК України та КАС України визначають "докази" та "засоби доказування" як різні поняття. Засоби доказування у нормах матеріального права визначаються як докази, як це передбачено у частині 1 статті 218 Цивільного кодексу України. З іншого боку, відповідно до частини 4 статті 306 ЦК України, кореспонденція, пов'язана із фізичною особою, може бути включена до судової справи лише у випадку, якщо вона містить докази, що мають значення для вирішення справи.
Вирішення цивільних справ передбачає проведення правосуддя шляхом застосування судом закону до встановлених під час судового розгляду фактичних обставин справи. Адекватне вирішення цивільної справи включає у себе такі етапи:
І. Встановлення фактичних обставин справи. У ході судового розгляду важливо ретельно з’ясовувати всі обставини, які мають відношення до справи.
ІІ. Правова кваліфікація встановлених фактів. Суд повинен оцінити юридичну природу встановлених фактів і визначити їх правовий статус.
ІІІ. Встановлення наявності чи відсутності юридичних фактів. На цьому етапі суд визначає, які норми права мають бути застосовані до визначених правовідносин.
IV. Висновок суду. Суд виносить законне та обґрунтоване рішення на підставі попередніх етапів [3, c.22].
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, обидві сторони зобов’язані довести обставини, на які вони посилаються. Це доведення здійснюється лише на підставі поданих до суду доказів, які є інструментом доказової діяльності учасників судового процесу. Враховуючи ч. 3 ст. 12 ЦПК України, обов'язок довести обставини, що мають значення для справи, є обов'язком кожної сторони, крім випадків, установлених Кодексом. Це доведення також здійснюється за допомогою поданих до суду доказів. Така доказова діяльність має на меті вивчення обставин, які підтверджують вимоги чи заперечення, або мають інше значення для вирішення справи та підлягають встановленню під час ухвалення судового рішення, згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України [2, c.114].
Таким чином, слід визнати, що інформаційний підхід, який законодавець використовує у визначенні терміну "докази", є обґрунтованим і відповідає природі судових доказів. Судові докази є результатом взаємодії інформації (змісту) та її процесуальної форми. Інформація, яка міститься в доказах, є предметною, оскільки вона відноситься до обставин цивільної справи. Однак дану інформацію можна визнати тільки через її носія. Таким чином, доказами вважаються: інформація (дані/відомості) про факти; інформація про факти, що стосуються предмета спору; інформація, що міститься у процесуальній формі (probatio) та отримана в визначеному процесуальним законом порядку.
Правильне розуміння сутності доказів тісно пов'язане з осуществленням правосуддя в цивільних справах, що включає в себе застосування судом закону до встановлених під час судового розгляду фактичних обставин справи. Коректний аналіз та вирішення цивільної справи передбачає: виявлення фактичних обставин справи; правову кваліфікацію встановлених фактичних обставин справи; визначення наявності або відсутності юридичних фактів, тобто встановлення норм права, які необхідно застосувати до даного правовідносини; ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення.
Отже, відповідна доказова діяльність або доказування спрямовані на розкриття певних обставин, які підтверджують вимоги та заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Тлумачення вказаних статей дозволяє прийти до висновку, що ЦПК України підкреслює необхідність визначення в ході судового розгляду конкретних обставин, які становлять предмет доказування. Це правильне розуміння предмета доказування важливо для забезпечення законності та ефективності цивільного судочинства.
Список джерел:
1. Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів : Закон України від 03.10.2017 р. № 2147-VIII. Відомості Верховної Ради (ВВР). 2017. № 48. ст. 436. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2147-19#n2972
2. Кройтор, В. А. Поняття доказів та засобів доказування в сучасному цивільному процесуальному праві України. Юридичний науковий електронний журнал. 2023. № 1. С. 113-117.
3. Кучер Т. М. Теорія доведення у цивілістичному процесі : дис. … д-ра юрид. наук : 12.00.03. Київ, 2016. 510 с.
_____________________
Науковий керівник: Ільків Олег Васильович, доктор юридичних наук, професор, Приватний вищий навчальний заклад «Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука»
|