Молодіжна злочинність є найбільш актуальним і найменш дослідженим видом організованої злочинної діяльності, а криміналістична характеристика злочинів, які вчинені учасниками молодіжних неформальних угруповань має важливе значення як для попередження, так і для їх виявлення, розслідування та розкриття.
В юридичній літературі поняття «молодіжне неформальне злочинне угруповання» немає чіткого визначення. Так, відповідно до п.18 ст.1 Закону України неформальне молодіжне об’єднання - група молодих людей, об’єднаних спільними інтересами та потребами [1].
В педагогіці неформальні молодіжні об’єднання визначаються як групи, що виникли на основі суб’єктивних потреб, інтересів і прагнень молодих людей незалежно від того, співпадають інтереси цих груп з інтересами суспільства або суперечать їм. В.Р. Павелків наголошує, що вони створюються добровільно, а у подальшому, прагнучи зберегти себе, такі об’єднання замикаються у внутрішньому житті, відгороджуються від зовнішніх впливів чи посягань [2, с. 73].
Інша дослідниця К. В. Агапова пропонує під неформальними молодіжними групами розуміти формування, утворені без урахування дотримання вимог офіційного організаційного характеру (відсутність реєстрації, чіткої структури та ієрархії, конкретної кількості учасників, вираженого ступеня підпорядкованості), що базуються на пріоритетній спільності інтересів, переконань та єдності мотивів поведінки їх членів [3, с. 35].
Хоча коли мова йде про злочинне угруповання тут може спостерігатись і стійкий характер і жорстка субординація, визначена структура і т.д., наприклад неформальне злочинне угруповання неповнолітніх Л.М. Вольнова пропонує визначати як стійке об’єднання осіб, схильних до агресивної протиправної поведінки, з елементами вертикальної жорсткої структури, яке має дорослу людину із злочинним минулим в якості або консультанта, або, що значно рідше, повноправного керівника [4, с. 82].
Дійсно більшість молоді в України за даними досліджень, перебувають у неформальних угруповання (26%) і лише 2-3% в офіційно зареєстрованих молодіжних організаціях [5, с. 7].
Існують різні класифікації неформальних об’єднань, але оскільки будь-яке об’єднання є соціальною групою, то насамперед необхідно в основу класифікації покладати соціально-правовий критерій.
За соціально-правовими характеристиками виділяють такі неформальні об’єднання: 1) соціальні, чи соціально-активні, з позитивною спрямованістю діяльності (групи екологічного захисту, охорони пам’яток, довкілля); 2) соціально-пасивні, діяльність яких нейтральна стосовно соціальних процесів (музичні, спортивні фанати); 3) асоціальні – наркомани, хіпі, панки тощо [6, с. 178].
Вважаємо, що наведену класифікацію можна взяти за основу, але пропонуємо усі неформальні молодіжні об’єднання диференціювати на: 1) соціально-конструктивні (їх мета у покращенні світу, високих ідеалах зміни існуючого світу і т.д.); 2) соціально-нейтральні (їх мета немає чітко визначеної соціальної спрямованості, але орієнтовані вони на різні вподобання література, музика, спорт і .д.); 3) соціально-деструктивні, які також можна в свою чергу поділити на асоціальні, антисоціальні та деліквентні. При чому, саме остання група в нашому дослідженні привертає найбільшу увагу, адже саме деліквентні молодіжні неформальні об’єднання мають високий потенціал перетворитись на злочинні організовані неформальні молодіжні угруповання. Хоча слід зазначити, що, навіть соціально-нейтральні на перший погляд молодіжні неформальні об’єднання також можуть стати деліквентними за певних умов, наприклад, футбольні вболівальники можуть нести загрозу і за певних умов завдати шкоду життю і здоров’ю людини.
Зарубіжні дослідники, також наголошують на переважній криміналізації молодіжних субкультур, зокрема М. Брейк, зазначає, що молодіжні субкультури мають тенденцію до девіантних аномалій поведінки. Вони зазвичай сприймають реальний світ, але, тим не менш, є аномаліями всередині нього [7, с. 17-18]. Він наголошує на тому, що існує дві основні форми реагування у молодіжних субкультурах: або бунтарство, або спокій. Хоча обидві акцентуються на маскулінності, але перша може набувати форми культурного бунту, насильства, правопорушень чи злочинної діяльності, тоді як друга проявляється в різних формах відсторонення або дистанціювання учасника від свого оточення [7, с. 28].
Вплив ряду молодіжних субкультур, як зазначає вітчизняний вчений В.М. Панасюк, приховує у собі соціальні небезпеки, так як одні субкультури транслюють ідеї екстремізму, расової та національної дискримінації, невмотивованої агресії до інших культур і осіб (скінхеди, екстремістські політизовані субкультури лівого і правого напрямів, футбольні хулігани), інші – проповідують кримінальний спосіб життя (гопники, панки), треті – пропагують вживання психоактивних та наркотичних речовин (рейвери, растамани). Перелічені субкультури формують у підлітків неадекватне сприйняття реальності, знецінення моральних і етичних норм та правил, спричиняють десоціалізацію особистості, розвивають постійну потребу у застосуванні агресії та прояву девіантної, а у деяких випадках і адиктивної поведінки [8, с. 122].
Членами неформальних молодіжних угруповань є молоді люди віком від 14 до 35 років (це вікові рамки близько 90% неформалів). У більшості випадків членами неформальних спільнот (близько 65% випадків) стають молоді люди віком від 14 до 24 років (підлітки та особи раннього молодіжного віку [9, с. 75].
В Україні відповідно до п.17 ст.1 Закону України «Про основні засади молодіжної політики» до молоді належать особи віком від 14 до 35 років [10]. В зарубіжних країнах цей показник може відрізнятись. Наприклад, молодіжна політика Танзанії визначає молодь як будь-яку особу віком від 15 до 21 року та дітей віком до 15 років. Це відповідає Всесвітній програмі дій щодо молоді ООН, яка також визнає, що молодіжний вік може відрізнятися. ООН, залежно від соціального, культурного та політичного контексту в суспільстві [11, с. 12]. У США молоддю визнаються особи з 12 до 24 р. ООН, ЮНЕСКО вважають молоддю юнаків і дівчат віком від 17 до 25 років.
Успішний перехід до дорослого життя визначається досягненням трьох психосоціальних компонентів [12]. Першим з них є відповідальність, тобто здатність мислити і діяти самостійно та мати чітке усвідомлення власної ідентичності. Другим – поміркованість, тобто здатність приймати рішення, оцінюючи наслідки, і мати самоконтроль над імпульсивними чи емоційними вчинками. Третій – це перспективність, тобто здатність розуміти ширший соціальний контекст, здатність враховувати погляди інших та здатність застосовувати «часове» мислення наприклад, довгострокові наслідки своїх дій (Cauffman and Steinberg 2001; Prior et al. 2011) [13; 14].
Враховуючи економічні, демографічні, психологічні та інші фактори розвитку особистості, які суттєво впливають на потенційну здатність молодої особи вступати до кримінальних неформальних угруповань та вчиняти протиправні дії різного ступеня суспільної небезпеки, пропонуємо здійснювати їх вікову класифікацію наступним чином: 1) «підлітки» (14-18 р.); 2) «рання молодь» (18-25 р.); 3) «доросла молодь» (26-35 р.).
Підсумовуючи варто акцентувати увагу на тому, що залучення молоді до кримінальної субкультури відбувається вкрай швидко і для багатьох стає специфічним способом компенсації, нівелювання тих невдач, яких вони зазнали у побуті, навчанні чи спілкуванні з однолітками. При цьому кожній групі молодих людей притаманні особливості здійснення діяльності у складі неформальних злочинних угруповань, а отже це може суттєво впливати і на криміналістичну методику розкриття кримінальних правопорушень, особливо проти життя і здоров’я особи.
Література:
1. Про основні засади молодіжної політики: Закон України від 27.04.2021 р.URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1414-20
2. Павелків В. Р. Психогенеза агресивної та деструктивної поведінки у підліткових субкультурах: дис. … д-ра психологіч. наук: 19.00.07. Київ, 2019. 423 с.
3. Агапова К.В. Запобігання кримінальним правопорушенням, що вчиняються молодіжними угрупованнями в Україні: дис. … доктора філософії: 081 – «Право». Одеса, 2022. 202 с.
4. Вольнова Л. М. Профілактика девіантної поведінки підлітків: навч.-метод. посібник до спецкурсу «Психологія девіацій» для студентів спеціальності «Соціальна робота» у двох частинах. Ч. 1. Теоретична частина. 2-ге вид., перероб і доповн. Київ, 2016. 188 с.
5. Павелків В.Р. Психогенеза підліткових субкультур: монографія. Київ: «Центр учбової літератури», 2018. 280 с.
6. Орленко М.В. Інституціоналізація молодіжних громадських організацій у сучасному політичному процесі України: монографія. Миколаїв, 2015. 210 с.
7. Brake Michael Comparative youth culture The Sociology of Youth Cultures and Youth Subcultures in America, Britain and Canada. New York: Routledge & Kegan Paul Ltd, 1985. 228 р.
8. Панасюк В. М. Соціально-психологічні особливості інкорпорації підлітків у середовище деструктивних молодіжних субкультур. Збірник наукових праць РДГУ. 2018. Випуск 11. С.118-124.
9. Ларкин М.А. Личность преступника-неформала (теоретико-криминалистический аспект). Legea şi Viaţa. Octombrie 2019. С.74-77.
10. Про основні засади молодіжної політики: Закон України від 27.04.2021 р URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1414-20
11. Andersson C., Stavrou A. Youth delinquency and the criminal justice system in dar es salaam, tanzania a snap shot survey - april 2000, Safer Cities series No.1. Nairobi, Kenya. 2000. 92 р.
12. Cauffman, Donley and Thomas 2017 Volume16, Issue1 February 2017. P. 73-81; Cauffman and Steinberg 2001; Prior et al. 2011.
13. Cauffman, E and Steinberg, L 2001, '(Im)maturity of judgment in adolescence: Why adolescents may be less culpable than adults', Behavioral Sciences and the Law, vol. 18, no. 6, pp. 741–760.;
14. Prior, D, Farrow, K, Hughes, N, Kelly, G, Manders, G, White, S and Wilkinson B. Maturity, young adults and criminal justice: A literature review, University of Birmingham, Birmingham. 2011. URL: https://www.academia.edu/21518198/Maturity_young_adults_and_criminal_justice_A_ literature_review
______________________
Науковий керівник: Ларкін Михайло Олександрович, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри кримінального права та правоохоронної діяльності, Запорізький національний університет
|