Питання механізмів є вкрай неоднозначним, адже наукова дискусія триває, як щодо використання самого терміну «механізм» у правовому полі, так й розподілу та різниці між механізмами забезпечення, реалізації та захисту, відмінностей у їх значенні, складних та характерних рисах. О. В. Федорчак зазначає, що механізм є системою знарядь, інструментів та процесів. Тобто, механізм та процес не є тотожними, оскільки процес є лише послідовністю дій та етапів, коли ж механізм є ширшим поняттям і охоплює ще й важелі, засоби й стимули [1, с. 6]. Тобто, правовий механізм описує певний процес, але й відзначає усі фактори, що впливають на його функціонування, визначає суб’єктів та мету дії. Для правового механізму характерною є злагодженість дії усіх елементів, їх взаємопов’язаність. При цьому, спільним виступає обов’язковість відповідність законодавству та правовим принципам. В контексті механізму реалізації соціальних прав працівників публічної служби це означатиме наявність спільних завдань та елементів із іншими досліджуваними механізмами, проте й значні відмінності в змісті та дії механізму.
Щодо складових механізму реалізації соціальних прав, то все більш поширеною є думка про те, що основним елементом такого механізму, що й визначає його сутність є державні соціальні стандарти та нормативи, як про це зазначає Д. О. Петров [2, с. 227] чи Л. Ю. Малюга [3, с. 74]. Проте, наведена позиція є доволі спірною, адже механізм не може складатися із одного елементу, оскільки неможливо буде прослідкувати його вплив на суспільні відносини. Крім того, державні соціальні стандарти та нормативи є лише частиною законодавства. Державні стандарти встановлюються на підзаконному рівні, а тому повинні відповідати і міжнародним нормам, і національному законодавству, що вже свідчить про більшу кількість елементів. До того ж, такі норми права повинні бути втіленні певними суб’єктами права в належний спосіб, що ще раз підкреслює більшу кількість структурних частин, що забезпечують дію механізму реалізації соціальних прав.
Більш детально питання механізму реалізації соціальних прав, як й економічних та культурних розглядає І. Г. Околько, який пропонує розподіляти його елементи на: організаційно-правові (правові норми, сукупність законодавчих актів, органи державної влади) та спеціальні елементи (правові гарантії, діяльність суб’єктів правовідносин, законність, правосвідомість та стадії реалізації соціальних прав) [4, с. 22-23]. Аналізуючи зміст наведених елементів виникає питання щодо сутнісної різниці між деякими із них, наприклад, між діяльністю суб’єктів правовідносин та стадіями реалізації, адже такі правові явища є нерозривними. Крім того, норми права у будь-якому разі входять до певної сукупності законодавчих актів, а тому їх окреме дослідження теж буде недоречним.
Тож, на основі проведеного дослідження можливо дійти висновку, що елементами механізму реалізації соціальних прав працівників публічної є: 1) норми права; 2) працівники публічної служби, як елементи механізму реалізації соціальних прав; 3) правосвідомість, як елемент механізму реалізації соціальних прав працівників публічної служби; 4) юридична відповідальність, як елемент механізму реалізації соціальних прав працівників публічної служби.
З метою кращого розуміння механізму реалізації та дії норм права щодо втілення соціальних прав працівників публічної служби варто визначити таку їх класифікацію: 1) Норми права, що регулюють реалізацію соціальних прав на конституційному рівні; 2) Норми права, що регулюють реалізацію соціальних прав на рівні Законів України: норми права, що визначають правовий статус працівників публічної служби; норми права, що становлять основи соціального законодавства; норми права, що визначають порядок реалізації спеціальних соціальних прав працівників публічної служби; 3) Норми права, що регулюють реалізацію соціальних прав на підзаконному рівні: норми права, що впливають на реалізацію загальних соціальних прав працівників публічної служби; 4) Норми права, що впливають на реалізацію соціальних прав, які належать працівникам конкретної публічної служби.
Наступним елементом механізму реалізації соціальних прав вважаємо власне суб’єктів реалізації, якими є працівники публічної служби та члени їх сім’ї. Включення членів сім’ї пояснюється тим, що в окремих випадках працівник публічної служби не в змозі самостійно реалізувати свої соціальні права або ж соціальні права мають колективний характер. Так, саме члени сім’ї працівника отримують соціальну допомогу у зв’язку з втратою годувальника, їм надається допомога на поховання. Щодо розуміння поняття «працівник публічної служби», то легального визначення так й не встановлено, а науковці позиції можуть різнитися. Хоча, у ч. 17 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства визначено, що публічною службою є діяльність на посадах: «державних політичних; державних колегіальних органів; судді; прокурора; військової служби й альтернативної служби; інших державних служб; патронатної служби; служби в органах влади Автономної Республіки Крим; органах місцевого самоврядування» [5]. Аналізуючи такий перелік стає очевидним, що він є неповним, адже не визначено роль працівників Національної поліції, вони не є державними службовцями, проте є працівниками центрального органу виконавчої влади та володіють власним набором соціальних прав. Також, формулювання «державні політичні посади», є занадто розмитим та потребує додаткового тлумачення. Слід зауважити, що спірним є застосування адміністративних понять, які використовуються виключно у судочинстві до усього механізму реалізації соціальних прав, оскільки це може призвести до спотворення змісту окремих норм права, ускладнення їх втілення.
Так, залежно від різниці в змісті та обсягу соціальних прав, що додатково надаються працівникам публічної служби можливо зрозуміти, що в межах механізму реалізації соціальних прав до працівників публічної служби зараховуємо: 1) працівників державної служби, служби в органах місцевого самоврядування; 2) працівників дипломатичної служби; 3) суддів та працівників апарату суду, служби судової охорони; 4) працівників, що перебувають на посадах прокуратури; 5) працівники Національної поліції; 6) працівники військової та альтернативної (невійськової) служби; 7) працівники патронатної служби; 8) осіб, що перебувають на виборних чи призначуваних політичних посадах.
До елементів механізму реалізації соціальних прав працівників публічної служби зараховуємо й правосвідомість. Слід наголосити, що навіть найбільш досконало сформовані та написані нормативно-правові акти можуть бути невірно тлумаченні та застосовані через відсутність достатніх професійних знань, низький рівень правової культури та професійні деформації. Тому, на механізм реалізації впливає не лише наявність та зміст норм права, але й спосіб їх втілення, який обирають працівники публічної служби та члени їх сім’ї. К. В. Кім зауважує, що правосвідомість виконує одразу 3 функції: пізнавальну (пов’язану із знанням права та наявністю інформації про законодавчі акти); оцінну (полягає у формуванні оцінки власної поведінки та поведінки інших людей); регулятивну (полягає у створенні системи мотивів та орієнтирів під час застосування норм права) [6, с. 61]. Тобто, рівень правосвідомості впливає на можливість реалізувати соціальні права особі, як працівнику публічної служби, адже частиною конкурсу на зайняття посади є проходження співбесіді та оцінювання психологічних якостей працівника. Правосвідомість визначає схильність особи до зловживання соціальними правами, використання їх не за призначенням. Надалі це впливає на мотивацію працівника якісно виконувати посадові обов’язки та належно проводити комунікацію з населенням, адже рівень емпатії та зв’язку з соціальними потребами теж знижується.
Останнім елементом механізму реалізації соціальних прав працівників публічної служби є юридична відповідальність. Варто уточнити, що така юридична відповідальність стосується саме правопорушень, що були здійснені працівниками публічної служби з метою реалізації соціальних прав. Тобто, вони стосуються незаконного отримання соціальної допомоги чи іншого соціального права, наданні неправдивих відомостей для підтвердження підстав отримання соціального права або їх прихованні для отримання соціальних пільг. Завдяки таким особливостям, юридичну відповідальність можливо розглядати і як елемент механізму реалізації, і як елемент механізмів забезпечення та захисту. Проте, існують суттєві відмінності в завданнях та меті використання для кожного окремого механізму.
Література:
1. Федорчак О. В. Класифікація механізмів державного управління. Демократичне врядування, 2008. № 1. С. 1-11.
2. Петров Д. О. Розвиток спортивної освіти в напряму європейських стандартів. Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку : матеріали Всеукр. наук.-практ. інтернет-конф., 2018. № 45. С. 226-229.
3. Малюга Л. Ю., Глоба А. О. Реалізація принципу наукової обґрунтованості формування соціальних стандартів в контексті права на соціальний захист в Україні. Юридичний бюлетень, 2019. № 10. С. 74-80.
4. Околько І. Г. Механізм реалізації соціальних, економічних та культурних прав і свобод людини і громадянина в Україні. Економіка, фінанси, право, 2019. № 2/1. С. 21-24.
5. Кодекс адміністративного судочинства України: Закон України 06.07.2005 № 2747-IV.Відомості Верховної Ради України (ВВР). 2005. №35. С. 1358.
6. Кім К. В. До питання правосвідомості державних службовців. Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія : Право, 2014. № 1106, Вип. 17. С. 58-61.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
